…Зрештою, будь які історичні події завжди виявляються набором маленьких приватних історій, тісно переплетених у суцільну линву того, що потім запишуть у підручники. «Книга мертвих» Данила Кіша призначалася саме для таких історій: спеціальний простір звеличення сотень доль, начебто невагомих на фоні великих історичних подій.
Останній югослав як ніхто знав, чому і чим важливі маленькі людські деталі у великих історичних полотнах. У його текстах не раз відчувається дивна зміна масштабу: життя одного чоловіка з маленького селища зображене на рівні геополітики цілого регіону, а одне необережне слово або текст легко змінюють історичну парадигму на іншому кінці світу.
Раніше тексти Кіша сприймалися як прекрасне, вигадливе міфотворення Югославії, як магічний реалізм у центрі Європи. Але тепер бачимо, як українці старанно пишуть свою «Книгу Мертвих», увічнюючи кожну долю та кожне обличчя Небесної Сотні, створюючи величезні масиви деталізованих описів, інтерв’ю простих учасників, терабайти кадрів документальної хроніки. Такі ж детальні та водночас лаконічні портрети «майже забутих, проте не менш величних» можна знайти у «Одної і тої самої» Тараса Прохаська. Символіка доброго чи злого випадку, метафора знаку підкреслює чи не кожну долю, вихоплену з русла Майдану.
Непомірно скоротилася за ці дні дистанція між пересічним українцем і «великими світу цього», страшних ідолів розвінчано. Фізична присутність депутатів та урядовців на Майдані навряд чи зіграла тут вирішальну роль. Мабуть, значно більше вплинула перемога Майдану – прості і розчаровані люди переконалися на власні очі, що їхні дії все-таки мають прямий вплив, і що він більший, аніж вплив відомих опозиціонерів чи міжнародних радників. Чи не вперше ми подумали про президента, прем’єра, європарламентарів чи президентів інших країн як про звичайних людей – часом дезорієнтованих і дезінформованих, невпевнених чи нервових. «Король голий» – усвідомили українці. «Не тільки наш король» – дійшло до них згодом. «А хто такі взагалі ці королі?» – подумали ми врешті-решт, і вирішили не вірити остаточно більше нікому, і усіх перевіряти. Тепер мова не йде про «довіру» до когось у владних структурах – мова йде виключно про «кредит довіри». Отже, ми будемо вимагати повернення. Включно з відсотками і амортизацією.
Магічний реалізм проріс всього у кількох національних літературах. Українським його виявом є химерна проза, тексти Прохаська та Жадана. І дивна річ – майже завжди цей стиль обирали для себе ті, чия ідентичність перестала вкладатися у рамки будь-якої з можливих ніш. Коли тобі важко пояснити твій світ іншим через порівняння з вже існуючими зразками – ти починаєш просто писати той світ за його власною логікою. І усі навколо сприймають це як магію. А частіше – просто не вірять.
Головне у цей момент – не здатися на поталу іншій «цивілізації», яка буде твердити, що так бути не може. Не може бути дружби між націоналістами та євреями, не можуть бути мусульмани і православні заодно, не можуть російськомовні бути патріотами. Не можна дозволяти чужій словесній реальності заміщувати питому і оригінальну, бо називання – це і є творення. Річ стає помітною, стає сама собою фактично тільки тоді, коли для неї вигадано ім’я. «Самооборона Криму» або «російські військові» – відчутна різниця? Використовуючи слова-маркери іншої реальності, ми тим самим визнаємо її правдиве існування. І вимушено починаємо це існування заперечувати.
Останнім часом ми забагато виправдовуємося, замість того, щоб просто «говорити реальну Україну» на повен голос. Це різні типи риторики. Той, хто приймає на себе роль звинуваченого, потерпає від репутаційних втрат вже на старті.
Замість того, щоб постійно спростовувати російську пропаганду, українцям вартувало би детально та аргументовано описувати і говорити, чим же насправді є теперішній Майдан, якими є різні українці, і чого вони хочуть від себе та світу. Не відштовхуватися у своїх твердженнях від будь-чиїх звинувачень, але утверджувати українську реальність. Парадоксальну, поки що нестабільну, трагічну і життєствердну, різноманітну і взаємодоповнюючу реальність України 2014 року.
14.03.2014