Що може чекати на Росію в українському "Поясі іржі"
Ймовірно, що до кінця цього місяця Росія Владіміра Путіна буде цілком контролювати український півострів Крим. І очевидно, що він прагне набагато більшого. Хоча й у Криму встановився напружений спокій, відколи тисячі російських військових залили півострів тиждень тому, ймовірність розширення російського військового вторгнення на решту території України суттєво виросла 4 березня, коли Путін заявив на прес-конференції, що його "не турбує" перспектива війни з Україною. Далі він глибоко вразив українців, сказавши, що, коли Росія вирішить воювати, то лише щоби "захистити громадян України". І, як він натякнув, українські військові не зможуть з цим нічого зробити: "Давайте подивимося, чи ці військові стрілятимуть у власний народ, коли ми будемо стояти за ними – не попереду, а позаду них. Нехай вони лише спробують стріляти у жінок і дітей!" Одним махом Путін розширив свої наміри в Україні від "захисту" громадян Росії (що стало його обґрунтуванням вторгнення і окупації Криму) до "захисту" всієї України і дав зрозуміти, що використовуватиме українських цивільних – жінок і дітей – як живий щит, яким прикриватиме вторгнення російських військ.
Час вже уявити те, що колись видавалося неможливим: Путін йде у наступ і ділить Україну і, на додаток до Криму, анексує південно-східні українські області, які, зазвичай, вважаються найлегшими до завоювання – Донецьку, Херсонську, Луганську, Миколаївську та Запорізьку, у яких мешкає більша частина етнічних росіян в Україні і які утворюють дугу вздовж Чорного та Азовського морів від Миколаєва, на північний захід від Криму, до Луганська, висунутого найдалі на північний схід (8 березня, було вже кілька повідомлень, що російські війська просунулися з Криму на вузький перешийок, який належить до Херсонської області). За таким сценарієм, Росія стала б очевидним переможцем, а Україна – очевидним переможеним. Але у середньостроковій і довгостроковій перспективі Україна у кінцевому підсумку виграє.
Початкові втрати України очевидні: поразка у сухопутній війні, здача території та частини населення, та жертви насильства у кількості тисяч – можливо, десятків тисяч – українців. Проте, після того, як війна закінчиться, Україна стане більш компактною, більш однорідною і більш єдиною у своїй меті: разом зі східними територіями зникне велика частина електорату, який зазвичай голосує за КПУ і Партію Реґіонів колишнього президента Віктора Януковича. Як наслідок, антиукраїнські й антизахідні настрої послабляться. Новий уряд України міг би впевнено перейти до реалізації радикальної програми політичних та економічних реформ (більш солідарне населення з більшою ймовірністю погодиться з політикою затягування поясів, яка прийде разом із реформами) і зайнятися швидкою інтеграцією у європейські та міжнародні структури. Позбувшись тягаря у вигляді одних із найбільш збиткових промислових галузей свого "Поясу іржі", економіка України стала би більш відкритою для прямих іноземних інвестицій і готовою до зростання. Без Криму і своїх південно-східних областей Україна була би меншою, але вона вижила би і, цілком ймовірно, стала би набагато сильнішою.
Вигоди для Росії теж очевидні: перемога у "великій і славній" війні й анексія території. Але гіпернаціоналізм, породжений війною й ейфорія від територіальної експансії швидко зникнуть, щойно вона тверезо оцінить реальність, що панує у цих областях, і зрозуміє, кого саме та що саме вона анексувала.
Для початку, Росія дурить саму себе, якщо вважає, що населення південно-східних областей України радо погодиться на анексію. Згідно з опитуванням громадської думки, проведеним у лютому 2014 року шанованим Київським міжнародним інститутом соціології, переважна більшість українців – навіть на південному сході – не бажають "об'єднання" з Росією. Крим найменше опирався цій ідеї – проти об'єднання було лише 59% опитаних. У Донецькій області проти були 66,8%. На Луганщині – 75,9%. У Херсонській та Миколаївській областях понад 95% респондентів висловилися проти. І у Запорізькій сказали "ні" 83,3% опитаних. Коротше кажучи, анексія приведе до того, що у складі Росії опиниться надзвичайно неприязно налаштоване населення. Люди могли би чинити пасивний опір російському правлінню. Вони могли би також взяти у руки зброю.
Невдоволення населення приведе до того, що Путіну буде складно вивести війська. Десятки тисяч російських військових доведеться залишити як окупантів на тривалий період часу – це буде дороге задоволення, що може коштувати мільярди доларів на рік. І Росія не зможе іґнорувати економіку реґіону, оскільки це призведе лише до посилення невдоволення і опору.
Прагнучи зберегти свій контроль над реґіоном, росіяни швидко виявлять, що вони заволоділи економічно нежиттєздатними областями, які не можуть вижити самі без величезних вливань у рублях. Згідно з детальним українським дослідженням того, скільки грошей українські області внесли та отримали з центрального бюджету у першій половині 2013 року, Крим, Донецька, Херсонська, Луганська, Миколаївська і Запорізька області вимагали величезних вливань ресурсів з Києва: 22,82 млрд гривень (близько 2,5 млрд доларів або 90 млрд рублів). І це лише за перші 6 місяців року. Якщо помножити на два, то дефіцит становитиме 45,64 млрд гривень (близько 5 млрд. доларів або 180 млрд рублів).
У 2014 році Росія очікує, що доходи її бюджету становитимуть близько 13,6 трлн. рублів (близько $375 мільярдів), передбачувані видатки складуть 14 трлн рублів ($380 млрд). Отже, дефіцит бюджету становитиме 400 млрд. рублів ($11 млрд). Навіть без додаткових коштів на розвиток або витрат на окупацію анексія південного сходу України підвищить дефіцит бюджету Росії на 45%.
А ось ще гірші новини для Росії. У Луганській та Донецькій областях розміщена збиткова вугільна промисловість України. Київ витрачає від 12 до 14 мільярдів гривень (близько $1-1,5 млрд. або 47-55 млрд. рублів) на рік для підтримки цих копалень. Чи підтримуватиме Росія ці підприємства, навіть якщо вони конкуруватимуть з вугільними копальнями у російському Кузбасі, у якому видобуток є більш економічно ефективним? Їй просто доведеться: з досвіду Києва ясно, що звільнення тисяч шахтарів може викликати масові заворушення. Москві також доведеться платити їм вчасно зарплату. У 2013 році заборгованість із виплати зарплати досягла загалом 135 млн гривень (близько 15 млн. доларів або 530 млн. рублів) у Донецькій та Луганській областях.
Перспективи Криму є ще гіршими. У 2013 році реґіон відвідали 5,9 млн туристів, 25% з яких приїхали з Росії і 70% з яких – з України. Українці, найімовірніше, уникатимуть поїздок до анексованого Криму, або ж їм просто заборонять в'їзд. І росіяни, ймовірно, обиратимуть менш неспокійні туристичні центри, як-от Сочі або Туреччину. Дуже швидко відомі пляжі Криму можуть зазнати стрімкого занепаду. А оскільки на туризм припадає найбільша частина економіки півострова, рівень життя там знизиться. Кримці також можуть зіткнутися з перервами у електро-, газо- та водопостачанні, у яких вони цілком залежать від материкової України.
Ці гнітючі цифри, можливо, і не мали би значення, якби не той факт, що економіка Росії, як очікують, демонструватиме слабке зростання у найближчі десятиліття. Після майже десятиліття сильного зростання ВВП економіка Росії, як очікують, зросте лише на 2,5% у 2014 році і на 2,8% у 2015 році. (Попередні прогнози стверджували відповідно про 3% і 3,1%.) Гірше того, міністерство економічного розвитку Росії переглянуло свої довгострокові прогнози зростання для економіки Росії, прогнозуючи лише 2,5% зростання ВВП на рік на період до 2030 року. Зростання світового ВВП, як очікують, становитиме приблизно 3,5% щороку. "Перенапруження" імперії може швидко перетворитися на її крах, якщо забракне грошей для підтримки окупації.
Путіну щастило. Коли він прийшов до влади близько 14 років тому, ціни на енергоносії зростали і грошей вистачало на усе. Бум дав йому змогу пограти м'язами і збудувати фашизоїдну державу, у якій він і його поплічники змогли накопичити казкові багатства, причому грошей залишалося достатньо для підвищення рівня життя його народу. Наступне десятиліття буде особливо важким з економічної точки зору для Росії. Хоча й легкі гроші зникли, елітна корупція й очікування населення зберігаються на високому рівні. А тепер до них можуть бути додані витрати на окупацію та керування південним сходом України, який так само потребує вливань. Усіма цими рублями, у кінцевому рахунку, повинні поділитися російський народ і корумповані еліти. Мало ймовірно, що вони погодяться зі значним зниженням рівням життя в обмін на швидкоплинну славу в українському "Поясі іржі".
З Україною й українцями все буде добре. Але росіянам слід бути дуже занепокоєними.
(текст англійською мовою – в Foreign Affairs)