Ці слові вписав у мою памятну книжечку при кінці 1920. р один з українських далекосхідних діячів. Прізвища його не подаю, бо він живе сьогодні у Владивостоці в обставинах большевицького режіму, щасливо оминувши сумної долі багатьох тамошніх українських діячів із років пореволюційного національного здвигу. Та ці слова нераз вкладали мені перо в руки, щоб пригадати нашому громадянству українських поселенців над Амуром, Уссурою і Тихим Океаном, серед яких довелось мені поверх два роки жити і працювати.
Таких, як я, галицьких українців, було більше. Були і старші віком і такі, що перебуваючи значно довше серед українських земляків на Далекому Сході, мають неабиякі заслуги в будженні національної свідомости тамошніх наших земляків та в їx орґанізації. Правда — з них вернулись тільки одиниці. Дехто, як б. член Далекосхідного Секретаріяту (секретар освіти) і б. редактор владивостоцького щоденника "Щире Слово" Іван Гадзаман. перебувають досі — як зачуваю — в дуже невідрадних, просто траґічних умовинах на Далекому Сході під большевиками. Інші, як Петро Марчишин, передісталися своєчасно на територію Манджурії і працюють сьогодні в Харбіні (Марчишин вибраний 29. січня ц. р. заступником голови Української Національної Кольонії). Ще інші з галицьких українців, колишніх заслужених діячів серед наших поселенців на Зеленому Клині, щойно недавно видісталися зпід большевицького режіму, як ось Василь Кійович, що тепер живе у Варшаві.
Роля галицьких українців, тих, що колись перебували як полонені на безмежннх просторах Сибіру, в розбуджуванні національної свідомости серед тамошніх, здебільша зрусифікованих, українців досі ще чекає свого насвітлення. Та безліч "Українських Громад" і "Просвіт", що мов гриби по дощі виростали, починаючи від 1917. р., особливо здовж сибірського залізничого шляху — в немалій мірі є заслугою галицьких українців.
Та це справа окрема, яка теж може згодом прийде на чергу і знайде свого історика чи своїх мемуаристів.
Тепер актуальнійша справа Зеленого Клину. Політичні події, які розгортаються на наших очах, зокрема звязок оси Рим—Берлін з акцією Японії на Далекому Сході та протибольшевицьке наставлення цих трьох великодержав створюють не тільки пригожу атмосферу для оборони наших поселенців на Зеленому Клині від большевицького насильства, але просто накладають це як обовязок, особливо обовязок тих, що знають Зелений Клин з автопсії.
Загальні збори української національної кольонії в Харбіні 29. січня цього року приняли між іншим ось-таку резолюцію.
"Загальні збори, як речник волі і національного хотіння 800-тисячного українського населення Зеленого Клину над Тихим Океаном, як збір синів великої нації, апелюють до цілого світу, в першу чергу до Ніппону і Манджу-Ді-Го, мати зрозуміння для визвольної боротьби українського народу за свою самостійну Державу в Европі та для боротьби за визволення Зеленого Клину, якого українське населення перебуває під тяжкою окупацією і кривавиться в боротьбі проти большевизму та комунізму"
Цю справу повинна перебрати теж українська пропаґанда в ріжних центрах Европи, особливо в тих державах, які зацікавлені у протибольшевицькій акції.
На тих галицьких українцях, які своїм колишнім побутом і працею на Зеленому Клині звязані з цією далекою нашою кольонією та користуючись колись її гостинністю, затягнули супроти неї моральний довг, тяжить обовязок бодай нашому громадянству пригадати ці далекі, але рідні сторони, і нашій пропаґанді за кордоном дати матеріял, яким вона могла б користуватись, обороняючи наші слушні права над берегами Тихого Океану.
Тому вважаю необхідним, щоб усі, які перебували на Зеленому Клині, списали те, що ще тямлять зі свого побуту, зі своєї праці й помічень. Матерїяли (спогади, документи, знимки тощо) прохаю надсилати на мою адресу до "Діла". Якщо не буде можливо видати їх окремою книжкою, то віддам їx "Червоній Калині" для окремого числа "Літопису", присвяченого українській справі на Далекому Сході.
Цей заклик чи пак прохання відноситься теж до осіб поза державними межами Польщі, зокрема п. п. Петра Марчишина, Павла Яхна й інших у Харбіні, що брали участь у національній праці серед українських поселенців на території Зеленого Клину.
Можливо, що відсоток українців між Амуром і Тихим Океаном сьогодні через відому військову кольонізацію, переведену в останніх роках большевиками, дещо обнизився. Та це не зменшує конечности обстоювати політичні і національні права українського населення на Далекому Сході, тих поселенців-хліборобів, що колись, їдучи туди місяцями, заки дістались через тайги і бездоріжжа иа своє місце, перші промощували шлях цивілізації та своїм потом створили те багатство, з якого пізніше їх так безсердечно ограбили, проскрибуючи навіть їх рідну мову як контрреволюцію і буржуазну забаганку.
[Діло]
05.03.1939