Україна – це не одна країна, а дві. Це «прикордонна марка», із західною половиною, яка належала Австро-Угорській імперії, та східною, яка належала Російській
Той, хто думає, що проблема України закінчилася, помиляється; вона лише починається. Досі це була українська проблема. Тепер це європейська проблема. І сподіваюся, її буде розв'язано не так, як ми, європейці, вирішуємо наші проблеми: через іще одну війну, саме тоді, коли минає століття від початку першої «Великої» війни, хоча було багато інших, включно зі Столітньою.
Україна – це не одна країна, а дві. Фактично, це «прикордонна марка», із західною половиною, яка належала Австро-Угорській імперії, та східною, яка належала Російській. Після падіння обох імперій з’явилася штучна Україна, якою почергово керували олігархії обох знаків, однаково корумповані, некомпетентні, деспотичні, які ненавиділи одна одну. Поки силами мірялися всередині країни, до серйозних проблем не доходило. Проблема виникла тепер, коли дві вже згадані імперії намагаються відновитися. Путін пробує відродити, наскільки це можливо, Радянський Союз, а Німеччина мріє про Рейх – імперію, яку їй так і не вдалося мати, – через Європейську Унію, поповнюючись на південь та захід, але не замикаючись зі сходу, де Україна є основним пазлом. Комусь із читачів може видатися, що я фантазую. Але поживши і глибоко вивчивши Німеччину (якою я захоплююсь), я дійшов висновку, що найбільшою фрустрацією німців є те, що вони не належали до Римської імперії, і їх мрією є її відновити. Пригадуєте Священну Римську імперію німецької нації?
Саме це призвело до нинішньої кризи. До зіткнення обох прото- і пост-імперій у найгарячішій точці: Україні, марці, де вони перемішуються. Дуже можливо, що ні Берлін, ані Москва не добивалися цього усвідомлено. Та історична інерція має нездоланну силу, і не потрібно забувати, що більшість війн розпочалися через помилкові розрахунки однієї чи двох сторін.
Я не передрікаю Третю європейську війну. Час великих європейських воєн уже минув – між іншим, і через те, що Європі бракує сил їх розв’язувати. Але для невеличких воєн у неї все ще залишаються ентузіазм і конфлікти. Згадайте Балкани, ще одну прикордонну марку. Там переміг Захід, хоча й залишив рани, які ще досі не загоїлися. Щодо України я маю сумніви. Росія нині є значно міцніша, впевненіша та багатша. Тоді як ЄУ має повно всіляких проблем. Фактично, без Сполучених Штатів вона була би неспроможна протистояти російському виклику, цього разу не військовому, а економічному. І найкращим доказом цього є те, що вона просить допомоги в Міжнародного валютного фонду (іншими словами, у Вашингтона), аби підтримати нову Україну. Побачимо, чи Обама захоче втручатися у ще один конфлікт.
Якщо дивитися на справу безпристрасно, то найпрактичнішим виходом було би розділити Україну на дві частини, з яких вона складається. Але він може виявитися найважчим для здійснення: націоналізм, як ми знаємо (чи як нам слід було би знати), є чимось найірраціональнішим на світі. Тож нам залишається лише чекати, схрестивши пальці.
José María Carrascal
La marca Ucrani
АВС, 24.02.2014
Зреферувала Галина Грабовська
25.02.2014