виголошена 13. лютого на пленарному засіданні сойму при дебаті над буджетовим прелімінарем на рік 1939-40, (на основі стеноґрафічного протоколу).
Високий Сойме!
Припав мені обовязок підчас цієї ґенеральної дискусії над буджетовим прелімінарем обговорити бодай у кількох словах напрямні лінії польської офіційної політики у відношенні до українського народу. (Гамір. Голос: Нема українського народу!).
Маршалок дзвонить: Прошу панів не перешкоджувати.
Пос. Витвицький: Завдання важке тому, бо під цим оглядом нема якихбудь проґрамових засадничих енунціяцій. Багато більше вимови мають деякі факти і дійсність, яка наче має у собі деякі програмові напрямні. Не знаходимо також найменшої згадки на цю тему у звітах панів референтів про буджети дотичних ресортів. Преса всього світу майже щоденно присвячує великі шпальти у своїх орґанах українській справі. Польська преса пише про неї майже щоденно, ця проблєма — це предмет живого зацікавлення і гарячих щоденних дискусій політичного світа, а проте тут про неї зовсім тихо.
П. премієр заявив у буджетовій комісії всупереч тому, що заявляє отсе більшість Високої Палати, що уряд признає істнування українського народу, як реальний факт, та що не намагається цей нарід денаціоналізувати. Нарід — це історія спільних зусиль, одна думка, одно почування, одна культура й одна місія творити найвищі духові вартости. Признання народу має у собі рівночасно конечність встановити такі форми ладу і закону, які уможливилиб народові та рівночасно забезпечили його економічний і духовний розвиток. Які є наміри уряду щодо цієї проблєми, про це дотепер нічого ми не чули.
А дійсність? Ось минулого року на землях Холмщини і Підляшша знищили стокільканацять православних святинь. Українські діти дотепер не мають українських шкіл. (Гамір. Голоси: У нас нема України! Голос: Неправда).
Перед українською молоддю замкнули ворота високих шкіл, бо відсоток української академічної молоді, що його допускають до університетських студій, не переходить числа 2. (Гамір.) Український селянин не може навіть купити ґрунту з парцеляції, не може побільшити свого мізерного запасу землі (гамір) і стоїть перед зявою економічної катастрофи і безнадійности. В містах відбирають українським купцям їx становище, польські приватні і державні підприємства редукують українських робітників.
Під опікою деяких військових кол під гаслом т. зв. ревіндикації польських душ (гамір) переводять денаціоналізацію (гамір). Тим панам, що покликуються на ревіндикацію, дозволю собі відповісти словами посла Гофмана (Голос: Він вже скінчився, він вже не вернеться), що їx він сказав підчас минулої сеймової сесії з отої трибуни, коли була мова про Гриньки. Посол Гофман сказав дослівно: "Гриньки — це символ того, що називають ревіндикацією польських душ. Вивилося, що маємо тут дані з метрик лановецької парохії. Працюю сам над одною історичною студією і стверджую, що в тих Гриньках були лише дві польські родини в роках 1732—1846. Опісля тих поляків з певністю там не було. Анальоґічно є в інших місцевостях прикордонної смуги. Ревіндикація душ, себто посягання у найтайніше "я" людини” — так сказав пос. Гофман (гамір).
П. премієр закинув нам, що ми шукаємо українців там, де їx нема. Не ми їx шукаємо. Вони тяготіють до нас і ми до них силою спільної крови, тягнуться вони до нас всюди там, де чути українську мову (гамір), де люди моляться по українськи, де вірують у краще для себе майбутнє. І прикро нам, що п. премієр не знайшов ані слова хочби найскромнішої уваги на адресу тих, що шукають поляків там, де їх нема (гамір).
Недавно, бо 12. січня ц. р., відбувався у Тернополі зїзд господарчої ради СППОС з участю — підкреслюю це — представників уряду і військових достойників (гамір). Темою нарад цього зїзду були висліди праці СППОС і — зрозуміло — плян дальшої праці на майбутнє. Не цьому зїзді ствердили — цитую за офіційним комунікатом — як додатній білянс праць того секретаріяту значне піднесення рівня польського господарського життя, зріст числа польських економічних установ і загальмування через діяльність того секретаріяту українського економічного життя. (Гамір. Пос. Жиборський: Неправда. Переривають).
Прошу панів, так сказано в офіційному комунікаті і визиваю пoc. Жиборського, щоб цьому заперечив (Пос. Жиборський: Я вам дам відповідь).
Пос. Витвицький: Відсилаю вас до тогож комунікату, надрукованого в "Дзєнніку Польскім", де є виразно мова про загальмування діяльністю того секретаріяту економічного українського життя. Оце прошу Високої Палати, під авспіраціями членів уряду і військових достойників радять, щоб загальмувати господарське життя українського громадянства. Чи це завдання держави гальмувати економічне життя громадян Річипосполитої тому тільки, що вони українці? (Пос. Жиборський: Це демаґоґія). А чейже не чули ми ніколи, щоб представники уряду і війська дали ініціятиву такому зїздові, якого метою булоб піднести економічно життя українського громадянства та його установ. (Голос: Виб їx за це мордували).
Пос. Витвицький: В такій атмосфері, де падають слова "холєра"...
Маршалок Маковський: Я не чув цього. Якщо таке слово впало, прикликую цього посла до порядку. Я не чув того, справджу у стеноґрамі. Пос. Витвицький: Важко в такій атмосфері промовляти. Я хотів би зацитувати один приклад з дискусії (Голос: Ніхто цього не чув), але здається мені, що це буде даремна справа. (Переривання).
Проґрамові сформулування тих усіх намірів знаходимо в декляраціях керманичів ОЗН, що працюють на нашому терені. Оце один з тих провідників підчас останньої соймової дискусії над буджетом міністерства внутрішніх справ, як референт того буджету, сказав буквально: "Ми повинні так впливати на демоґрафічні відносини, щоб осягнути 75 прц. поляків у нашій державі у відношенні до іншого населення, що значно переходить цифру 25 прц. (Голоси: Слушно! Дуже слушно!). Підчас львівських маніфестацій, що мали місце в листопаді минулого року, інший з відповідальних провідників ОЗН накликував: "Мусимо повернути польському народові польську душу (брава й оплески), польську кров і польську землю (гучні оплески), бо вони були тут завжди польські (гучні оплески), бо поляки прийшли сюди у давніх часах, коли тут було тільки небо і нічия земля. (Голоси: Слушно! Гучні оплески). Є це ясна і клясична програма радикальної екстермінації нашого народу. (Голос: Ви знов переборщуєте). Ми не чули, щоб уряд колибудь її осудив, або щоб їй протиставився чи протиділав її реалізації.
В однім з варшавських, близьких урядові щоденників читаємо в останніх числах товстими черенками надрукований наголовок: "Програма польської офензиви у східній Малопольщі." (Голос: У якому щоденнику?) Офензива — це атака. Це наступ. Це війна з метою знищити свого противника. (Голос: Якого противника?)
Маршал Маковський: Прошу панів не перешкоджувати промовцеві.
Пос. Витвицький: Що це все означає? Скажім собі одверто: Впливові кола польської політики знайшли вже, як здасться, ключ до розвязання української справи: якнайшвидше довести до ослаблення і зменшення і з часом до знищення української стихії. "Карпе дієм", якнайшвидше, кличуть герольди тої офензиви, гадаючи, що це вдасться за кільканацять років. Але ці панове зле оцінюють положення. Сьогоднішня сила національної свідомости і почувань — це не є стая імлистих чи невиразних настроїв з минулих років. Не дамо собі видерти душі. (Гучні оплески на українських лавах.) Заявляємо, що сей плянований наступ, у якій би формі він не відбувався, застане нас обєднаних і незломних у почутті нашого обовязку, готових до посвят, до оборони, повних віри у перемогу нашої справи. (Гучні оплески на українських лавах). Уважаємо метою нашого життя змагатися з усіми перешкодами, терпіти, боротися за наше істнування, за наше майбутнє, творити підстави нашого нового життя. (Оплески на українських лавах).
Одначе одночасно пишуть і дискутують, що видерли ініціятиву на деяких відтинках міжнародньої політики, деінде говорять про потребу плекати т. зв. прометейський рух та про те, що ми не розуміємо його суті. Всупереч тим крикам я не хочу формулувати звязаних з тою матерією тверджень, як якогобудь закиду, це було б за мало. Підношу їx, як мементо не лише на міру сьогоднішнього дня. Оце в межах польської держави — це незаперечний факт — майже на третині її території знайшлися в компактній масі непольські національности (голос: На Куявах!), у пepшу чергу український нарід. На просторі 20 років не зроблено нічого, не довершено ніодного політичного акту, що був би здібний створити тут таку атракційну точку для всіх цих сил, які шукають наближення у боротьбі за нові форми свого життя. (Голоси: Це фраза, незгідна з дійсністю. Якби так було, Ви тут не промовляли б). Прометейська ідея — це великий перелім у культурі людства. Цe світанок нового духа, що виступає до боротьби з духом Азії, з культом брутального насильства, це перший проблеск перемоги Европи над Азією, це воля, правда, справедливість, індивідуальність та її пошанування. Тому нехай провідники того походу на знищення українського народу не сходять зі своїм вогнем на землю. (Голос: Такої демаґоґічної промови ще не було. Вереск).
Віцемаршал Длуґош дзвонить.
Ми не чули ніколи від уряду, що не такі дороги польської політики, як я представив. А може цю політику міродатні чинники переставили на нові шляхи? Ми є свідками, як під впливом реального факту федералізації державного ладу Чехословаччини змінилося відношення майже цілої польської публичної опінії до української справи в тому сенсі, що незалежницькі змагання українського народу під Московщиною суперечать польській державній рації. Тріснули негайно і розвіялись усі т. зв. українофільські орієнтації. За це "Ґазета Польска", орґан ОЗН, з нетаєним почуттям вдоволення стверджує, що на південно-східних землях, у Львові, істнує російський елємент і підкреслює з таким самим вдоволенням культурно-національну єдність того елєменту з цілим московським народом. Чи ж би на нашому політичному овиді зявлялася знову зява Андрусова? Того Андрусова, що дозволив одночасно Московщині на внутрішню консолідацію і реформи Петра Великого, того, що довів до Полтави, до перемоги над Швецією, до опанування Московщиною Балтії, до російської інтервенції у внутрішні справи Польщі і на кінець до німого сойму з 1717. р., що мусів прийняти диктат Петра Великого. Питаємо, чи може така тепер програма уряду в справі України?
[На соймовому засіданнях 9 грудня мин. року внесли ми проєкт територіяльної автономії для земель з українським населенням. Цей проєкт пан маршал відкинув. — Викреслено цензурою]. Зрозуміло, не можу критикувати розпорядків пана маршала. Але хочу заявити з цього місця, що ми це наше домагання піддержуємо у цілій повноті і ставимо його на чолі нашої національної політики в межах Річипосполитої. (Оплески на українських лавах). Закинули нам, що цей проєкт ми внесли, як демонстрацію. Не влаштовуємо ніяких демонстрацій у поважних і великих справах (голос: За багато демонстрації). Ми не прийшли сюди, щоб демонструвати, лише щоб боротися за життя і права для українського народу. (Голос: З ким?) З тим паном, що пише про офензиву проти українського народу у Східній Галичині.
У звязку з нашим внеском повторяємо ще раз, що ми не служимо чужим аґентурам. Не мусимо вияснювати, що маємо за собою найсвятіше свідоцтво крови, яку ми пролили за наші змагання і що за чужі аґентури ані крови ані життя не віддають. Безнадійністю віє від тої польської опінії, що своє відношення до нас будує на таких глупих і нерозумних голосах. [Наш автономічний проєкт найглибше підходить до розвязки української справи в межах Польщі.
Пригадуємо, що постановою Ради Амбасадорів з 14. березня 1923. р. якою Східну Галичину признали Польській Державі, постановили, що відносини того краю вимагають окремого автономічного статуту, та що польський уряд прийняв на себе відповідні зобовязання. Пригадуємо, що польський сойм з 1922. р. прийняв закон про воєвідську автономію для Львівщини, Тернопільщини і Станиславівщини, який продовжував (голоси: Нам не треба того закону), є це закон Сойму і треба його шанувати... — який створював національні курії і з правом свобідного завідування справами поодиноких національностей і за правом накладати податки на свої потреби. Пригадуємо врешті, що 9. жовтня 1931. р. польські соціялістичні посли внесли де сойму законопроєкт територіяльної автономії для згаданих воєвідств, Волині і частини Полісся, з окремим соймом та урядом. Домагання автономії... (Голос: Це соціялісти). ...Але, пане после, хіба не під впливом чужих аґентур. (Голос: Не виключене). Я про це не знав... Домагання територіяльної автономії для земель з більшістю українського населення підносила УПР також у 1923. р., опісля говорили про нього українські посли в черговій парляментарній каденції. Наші домагання не повстали з якихнебудь неґативних мотивів у відношенні до Польської Держави. — Викреслено цензурою].
Під впливом зросту означених політичних доктрин виробився у польській політичній думці постулят абсолютно національної держави, одначе цим домаганням заперечує дійсність. На південних і східних землях живе в компактній масі українське населення, що має там чисельну перевагу. Є це нарід із спільною історичною традицією, спільною культурою і спільним духовим життям. (Вереск). Підкреслюємо з цілим натиском, що нами кермує мета і рація під кожним оглядом позитивна і конструктивна. Тому й будемо боротися за реалізацію того нашого домагання, глибоко переконані, що в той спосіб найкраще служимо справі нашого народу. (Оплески на українських лавах).
[Діло]
18.02.1939