Сторіччя Омеляна Антоновича

Сто років тому, 6 лютого 1914 року, народився відомий правник, діяч ОУН і меценат Омелян Антонович. Він прожив довге життя й боровся за Україну і словом, і ділом,  не шкодуючи для добрих справ зароблених тяжкою працею коштів.

 

Походив Омелян Антонович (1914–2008) з міста Долини. У рідному місті закінчив він початкову школу Українського педагогічного товариства та два класи гімназії. У 1926–1932 роках навчався в гімназіях (з "руською" мовою навчання) у Львові та Перемишлі.

 

1932 рік

 

Ще у гімназійні роки брав участь у націоналістичному русі. Пізніше діяв у крайовому проводі ОУН у Перемишлі. Там його заарештували, й О.Антонович був засуджений 1933 року на 6 років польської в’язниці. Відсидів три роки і після звільнення за амністією продовжував правничі студії  у вищих школах Любліна, Познані, Праги та Берліна. В 1943 році одержав диплом доктора права на юридичному факультеті Українського вільного університету в Празі.

 

Продовжував свою діяльність в ОУН(р) і в роки гітлерівської окупації, співпрацював з Миколою Лебедем та Романом Шухевичем. Двічі його арештовувало ГеШтаПо й відсидів у німецьких тюрмах та концтаборі "Заксенгаузен" два роки.

 

   1943 рік

 

Після закінчення війни працював у  Німеччині в Міжнародній організації біженців (ІRО), де врятував багатьох "переміщених осіб" від депортації до СРСР. У 1946 році одружився з доктором медицини Тетяною Терлецькою (1915–2001). У 1949 році Омелян Антонович разом із дружиною, Тетяною з родини Терлецьких, емігрував до США. Там вони працювали у столичному Вашингтоні, а 1960 року О.Антонович заснував власну ферму великої рогатої худоби, якою займався до 2005 року.

 

Подружжя брало активну участь у житті української громади США. У 1954 році О.Антонович був обраний головою Об’єднання українців Вашингтону.

 

Заробивши поважні кошти, подружжя стало використовувати їх для підтримки української справи. У 1980 році вони створили доброчинну "Фундацію Тетяни та Омеляна Антоновичів" та власну премію для моральної та матеріальної підтримки досягнень в галузі української літератури, мови, мистецтва, історії. Премія у розмірі 5 тисяч доларів США надається за літературні твори українською мовою, не залежно від місця проживання автора. Раз на два роки премія може бути надана науковому дослідженню з україністики будь-якою мовою.

 

До першого журі премії фундації Антоновичів входили Юрій Шевельов, Григорій Грабович та Богдан Рубчак. Першими лауреатами премії стали 1981 року поети Василь Барка за роман "Свідок для Сонця Шестикрилих" та Василь Стус за збірку "Палімпсести"; у 1982 році – історик Орест Субтельний за дослідження "Мазепинці: український сепаратизм на початку XVIII століття". Серед лауреатів премії: літератори Емма Андієвська, Наталя Лівицька-Холодна, Ліна Костенко, Валерій Шевчук, Микола Вінграновський, Ігор Калинець, Юрій Андрухович, Роман Іваничук, Микола Рябчук; науковці Роберт Конквест, Юрій Шевельов, Іван Дзюба, Збіґнєв Бжезінський, Богдан Гаврилишин, Михайло Брайчевський, Ярослав Дашкевич, В'ячеслав Брюховецький, Михайлина Коцюбинська, Григорій Логвин, Богдан Боцюрків, Роман Шпорлюк, Ярослав Ісаєвич, Ярослав Грицак... Премії присуджуються щороку й після смерті її засновників.

 

  Краєзнавчий музей “Бойківщина” у Долині 

 

 

У місті Долині Омелян і Тетяна Антоновичі стали фундаторами будівництва краєзнавчого музею “Бойківщина” (2003) та пам’ятника борцям за Українську державу (2002), реконструкції церкви Різдва Пресвятої Богородиці. У Києві їхня фундація спонсорувала  реконструкцію нового корпусу бібліотеки Києво-Могилянської академії.

 

 Омелян і Тетяна. 1996

 

 

Кілька меценатських проектів Фундації Т. та О. Антоновичів здійснено у Львові. З 1999 року Антоновичі вклали кілька мільйонів гривень в реконструкцію Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України. Їхнім коштом завершено реконструкцію головного корпусу бібліотеки на вул. Стефаника, 2, де створено 5 іменних залів Омеляна та Тетяни Антоновичів, комп’ютерно-інформаційний центр. У 2003 році Омелян Антонович подарував бібліотеці свою книгозбірню (понад 2 тис. примірників), 27 творів мистецтва та власний родинний архів.

 

З 2004 року О.Антонович проводив фінансування ремонтно-реставраційних робіт відділу мистецтв бібліотеки у колишньому палаці Баворовських. Тут створено два сучасні читальні зали, три модерні виставкові зали й обладнано нові приміщення для працівників бібліотеки. У 2007 році в цій бібліотеці відкрито Палац мистецтв ім. Т. та О. Антоновичів.

 

 

Львівська міська рада надала Омелянові Антоновичу звання "Почесний громадянин Львова". Він був нагороджений дипломом "Галицький лицар 2003" в номінації "меценатство".

 

У 1999 році вийшла книга О.Антоновича "Спомини".

 

 

28 лютого 2008 року у Львові завершився земний шлях Омеляна Антоновича. Він похований поруч із дружиною у гробівці родини Лопатинських на полі 78 Личаківського цвинтаря (праворуч від головного входу).

 

 

06.02.2014