Ще один стародавній геном – ще одна загадка. Аналіз ДНК, взятої з стегнової кістки древньої людини, яка жила 400 тисяч років тому на території Іспанії, виявив неочікуваний зв’язок між праєвропейцями та таємничою «денисівською людиною», що мешкала на території південно-західного Сибіру. Секвенований зразок належить одному з найбільш ранніх представників роду люди (Homo) та неабияк збиває вчених з пантелику, адже дотепер вважалось, що предки сучасних Homo sapiens генетично ближчі до неандертальців, ніж до «денисівської людини».
На схемі вказана наукова теорія походження людських рас від предків Homo sapiens та вимерлого виду давніх людей – неандертальців. Неандертальці частково змішувалися з Homo sapiens, і їхні гени можна знайти, для прикладу, у папуасів, китайців і французів, але вони відсутні у народів йоруба та бушменів. Розкопки та генетичні дослідження останніх років, зокрема розшифрування геномів, показують, що еволюція людини набагато складніша й у ній брали участь чимало інших людських популяцій – невідомих чи маловідомих науці.
Окам’янілу кістку знайшли у 1990 році на території Іспанії в печері, що носить назву Sima de los Huesos («Яма з кістками»). Цю кістку, а також майже дві дюжини інших кісток з тієї найдавнішої стоянки, раніше приписували раннім неандертальцям або «гайдельберзькій людині» – спільному предку неандертальців і Homo sapiens.
Генетичний аналіз мітохондріальної ДНК (mDNA), взятої з цієї кістки (мітохондрії – клітинні органели, що виробляють енергію, ДНК яких успадковується по материнській лінії), здійснений командою науковців під керівництвом Сванте Пеебо, молекулярного генетика з Інституту еволюційної антропології Макса Планка у Ляйпціґу, дав змогу побудувати філогенетичне дерево, яке розташувало вказану ДНК ближче до ДНК «денисівської людини», ніж до неандертальців чи сучасних Homo sapiens. За словами Пеебо, «це ставить більше питань, ніж відповідей».
З результатів дослідження, опублікованих цього тижня у часописі Nature, однак, ще строго не випливає, що давні «іспанці», рештки яких виявили у Sima de los Huesos, більш споріднені з «денисівськими людьми» – популяцією, що мешкала кілька тисяч кілометрів східніше та сотні тисяч років пізніше, – ніж до хронологічно та просторово набагато ближчих до себе неандертальців. Причиною невизначеності є те, що мітохондріальний геном встановлює спадковість лише по материнській лінії. Повнішу історію родоводу дозволяє встановити ядерна ДНК (nDNA), яка містить генетичну інформацію, успадковану від обох батьків. Така ДНК з досліджуваного зразка ще недоступна для вчених. Тож, враховуючи ці застереження, вчені намагаються пояснити неочікуваний генетичний зв’язок між окам’янілостями з Sima de los Huesos та «денисівською людиною», й кожен має власні гіпотези щодо цього.
За словами Пеебо, який, до речі, відомий тим, що вперше здійснив розшифрування геномів неандертальця та «денисівської людини», ці обидві людські популяції могли мати спільних предків, які жили 700.000 років тому на території всієї Євразії, і цих предків, власне, і репрезентують рештки з Sima de los Huesos. Вони обидві були носіями однакової мітохондріальної послідовності, але цей мітохондріальний ланцюжок переривався щойно мати не народжувала доньку. Враховуючи змішання з іншими людськими популяціями, можна припустити, що в неандертальських жінок ця послідовність з часом виявилась втраченою, а в денисівських – збереглася.
На думку Кріса Стрінґера, палеоантрополога з Лондонського музею природничої історії, розшифрований мітохондріальний геном може походити від ще однієї невідомої науці популяції древніх людей. Так, недалеко від вказаної печери вчені ще раніше виявили окам’янілості віком 800.000 років, які приписують представнику роду Homo «людині-попереднику» (Homo antecessor), яку вважають найдавнішим європейським нащадком «людини прямоходячої» (Homo erectus), яка еволюціонувала з австралопітеків у Африці. «Людина-попередник», за гіпотезою Стрінґера, перехрещувалася зі спільними предками неандертальців та «денисівської людини», й саме вона ввела у їхні гени нещодавно розшифровану послідовність мітохондріальної ДНК.
Як стверджує Стрінґер, цей сценарій пояснює ще одну незрозумілість, яка випливає із розшифрувань геномів давніх людей: у рамках майже завершеного аналізу послідовності А, Ц, Т і Г елементів в геномі неандертальця та денисівської людини, який буде опублікований вже в близькому майбутньому, його керівник Сванте Пеебо попередньо оголосив, що «денисівська людина» перехрещувалася зі ще однією невідомою науці групою людей, на яку вказують лише опосередковані генетичні дані й жодних решток якої поки виявлено не було. Може, ця група і представлена рештками з Sima de los Huesos. Підтвердити це може лише ядерна, а не мітохондріальна ДНК, яку дослідники намагатимуться добути зі стегнової кістки приблизно через рік.
Не відомо, однак, чи вдасться їм це зробити, адже ядерна ДНК міститься у кістковій тканині на набагато глибших рівнях, ніж мітохондріальна, а отримати навіть фрагментарну мітохондріальну було надзвичайно важко (для цього довелося розмолоти на порошок два грами кістки й за допомогою різних хімічних та обчислювальних методів скласти покалічені рештки ДНК у геном).
За словами Клайва Фінлайсона, археолога з Гібралтарського музею, «дуже багато загальних думок про людську еволюцію були виведені з украй фрагментарних решток і надуманих теорій». Утім, як каже вчений, «можна бути впевненим, що генетики не брешуть».
06.12.2013