Міський голова Одеси написав заяву «за власним бажанням».
Ми не знаємо, за чиїм саме власним бажанням він її написав, проте факт залишається фактом — Костусєва «пішли геть».
Олексій Костусєв. Тепер вже екс-мер Одеси
Можливо, за кілька років вийде багатотомове видання «Маленькі трагедії Олексія Костусєва». Першою такою трагедію є те, що одеський мер чомусь уявив собі, що є міським головою, чільником міста, першою особою територіальної громади. А не тим, ким був насправді, тобто міським виконавцем номер один.
Інша трагедія — в тому, що одеський мер в якийсь момент перейшов у віртуальний простір. Він був щиро впевнений, що тисячі його прихильників в Інтернеті, «лайки» під його фотками в Інстаграмі, купа безглуздих коментарів під його дописами у Фейсбуку — то і є справжнє життя і справжня любов. Доходило до абсурду, коли діяльність керівників оцінювали за кількістю дописів на сторінці мера, які залишили їх підлеглі, а спеціальні засідання за участю мера були присвячені тому, хто що написав і хто як коментував. Як з'ясувалося, в лиху годину жоден з віртуальних «лайків» не вийшов на Думську площу, щоб захистити свого «френда». Welcome to the real world, Neo.
Ще одна трагедія Олексія Костусєва полягає в тому, що ми не знаємо, що саме є причиною отого «за власним бажанням». Тому кожному одеситові сьогодні випала унікальна нагода — мати щире переконання щодо власної версії того, за що «насправді» Одесу залишили без голови.
Хтось може щиро сподіватися, що мера звільняють за зруйновані та спаплюжені пам'ятки архітектури, і казати: «Ну нарешті!».
Хтось може мати щиру надію, що Костусєва зняли з посади через забетоновані та огороджені міські пляжі, і казати: «По заслузі!».
А кому в печінках сидить настирлива і невлучна реклама мерської персони, яка заполонила місто, той зараз може казати: «Дочекалися!»
На жаль, за підсумками трьох років урядування Костусєва різні підстави для радісних думок має, без перебільшення, кожний одесит. І це — ще одна, окрема трагедія.
Місто вже звикло до того, що питання, хто стане чільником громади й керуватиме містом, вирішують не одесити і не в Одесі. В 1998 році це вирішували у Києві через Кіровоградський обласний суд. 2005 року це вирішували в Києві через Приморський районний суд. Ось і цього разу це вирішують не в Одесі... А де? Хто? В якому кабінеті чи в якій сауні? Ми не знаємо. І це — найбільша трагедія, і не тільки Одеси, а й усієї сучасної української держави.
І нарешті: а справді, за що? Хтозна, можливо, його «пішли» за те, що він грабував місто «понад чин». А можливо, навпаки — за те, що занадто ретельно захищав інтереси одеситів, наприклад, демонстративно іґноруючи рішення суду щодо передання прибережної землі комерсантам. Цілком можливо, що правду тут ми не дізнаємося ніколи.
А тому одеситам зараз не варто соромитися, коли можна дати волю фантазії. Врешті-решт, іншої такої нагоди може й не бути.
02.11.2013