Татарські вісти.

Чогось так уже складається, що все під осінь починають по Львові кружляти страшні вісти. Як стада чорних круків обсідають камениці, площі і вулиці, мало того — голови мешканців і крячуть дикими голосами про жахливу всячину. Від цього в оброслих стає лубом волосся, в лисих виступає зимний піт, а жіноцтво дістає гусячу шкірку.

 

— Кра! Кра! Чи чули ви? Українці купують обєкти на периферіях міста згідно зі стратеґічним пляном... Кра-а-а!...

 

І люди летять на периферії, а хто не може, студіює мапу Львова: де ті обєкти і яке їх стратеґічне значіння. Ось тут — фабрика скриньок... Гм! Нині скриньки, а завтра летунські бомби. Там знову фабрика мила. Нині мило — завтра екразит... Гездечки фабрика цикорії… А хто заручить, що за часок не буде це фабрикою трійливих ґазів якогось „жовтого" чи „голубого хреста"!? А може ще страшнішого! Може італієць фабрикувати вовну з молока, то чому не може українець добути з коріня цикорії і з паленого ячменю якийсь смертельний газ!?..

 

Страшні вістки спершу ходять по людях, т. зв. писковою почтою, а згодом дістаються і на шпальти ґазет під великі наголовки на чолові місця.

 

Тоді вже справа набирає всіх признак імовірности. Починають у неї вірити навіть ті, які досі сумнівалися, а навіть ті, які ці вістки подавали до преси.

 

Думав я, що цьогорічна осінь минеться без татарських вістей. I без того є чим цікавитися: Заользя, Закарпаття, спільний кордон з мадярами, пакт чотирьох, що тепер плянує Гітлєр і т. д.

 

Але ні! Хоч які цікаві і великі події шумлять над головами львівського обивателя — він не затикає вух, а тим більше рота в справі традиційних осінніх страхів.

 

— Чи чули ви?.. В Юрі під престолом знайшли цілий арсенал зброї?!

 

— Цеще нічого! В „Маслосоюзі” було все готове до повстання. Замість кружлівок приходили скоростріли, а сир — не був сир, тільки якийсь страшний вибуховий матеріял.

 

— І це все знайшли?

 

— Знайшли.

 

— Думаю, що тепер хіба вже розвяжуть його?!

 

— Сумніваюся. Будуть далі панькатися з ними.

 

— То повинні бодай дирекцію потягнути до відповідальности.

 

— І того не знати. Справу знов затушують, так як це вже нераз було.

 

— Ага! Забув вам сказати. Митрополита Шептицького арештували і вивезли.

 

— Що ви кажете? Певно за той арсенал під престолом!

 

— Е, думаю, там мусіло бути щось більше.

 

— Маєте рацію!

 

Ходять люди по місті, татарські вісти по людях, не знати звідки вийшли і куди дійдуть, одно знати — пощо ходять…

 

Поки що ходять тільки з уст до уст, але присягнути не можна, чи не появляться ці татарські вісти на днях і в пресі!..

 

А може ні. Може преса постановила цим разом не писати того, в що не вірить!..

 

[Діло]

 

07.10.1938