Цього чоловіка не брала смертоносна хвороба. Тим часом вірус імунодефіциту людини вбивав одного за одним його найближчих друзів. Не бажаючи залишатися на самоті, він вирішив звести порахунки з життям.
Така от драматична, майже шекспірівська історія. 66-річний нью-йоркський художник і редактор Стівен Крон наклав на себе руки 23 серпня цього року.
1996 року до Крона прийшла несподівана слава. Але не завдяки його професійним чи мистецьким здібностям (попри те, що його картини були завсідниками найфешенебельніших художніх салонів Нью-Йорка й Сан-Франціско) і не завдяки нетрадиційній сексуальній орієнтації (кого тепер цим здивуєш). Причиною слави стала девіантність його організму, отримана внаслідок генетичної мутації. Це відхилення від норми у дивний спосіб зробило його не вразливішим, а навпаки, надстійким до різноманітної зарази, зокрема ВІЛ-інфекції.
The man who can't catch AIDS, тобто «людина, яку не здатен вразити ВІЛ» — такий титул він отримав з легкої руки журналістів британської газети The Independent. Ще його називали «безсмертним». За свідченням найближчих родичів, Стівен Крон у своєму житті хворів украй рідко.
Зайве казати, що у 90-х роках такі неймовірні здібності людини жваво зацікавили лікарів і науковців, які безуспішно шукали панацеї від «чуми ХХ століття». Доктор Білл Пакстон з нью-йоркського Центру дослідження СНІДу (AIDS Research Center) запросив Крона на кілька досліджень. Під час одного з експериментів науковець намагався заразити ВІЛ взяті від нього клітини організму. «Я не зміг інфікувати його клітин, — зізнався Пакстон у коментарі для газети New York Times. — Ніколи не бачив чогось подібного».
Після тривалих досліджень науковці Центру встановили, що білі кров'яні тільця CD4, які у звичайної людини легко впускають вірус імунодефіциту, у Крона — недоступні для ВІЛ навіть за умови, що вірусна атака буде у кілька тисяч разів потужнішою, ніж це зазвичай буває в житті.
Вчені назвали цей феномен «генетичною мутацією дельта 32». Встановлено також, що ця мутація є спадковою: сам Стівен успадкував її від батька. В наукових колах існує припущення, що мутація ця відбулася завдяки справжній чумі. Коли в середньовіччі бушувала «чорна смерть», ця мутація у деяких людей підвищувала спротив організму до «чумної палички».
Нині вивчення мутації «дельта 32», яку ще називають CCR5, залишається одним з маґістральних шляхів анти-СНІДівських досліджень.
А що ж зі самим Стівеном Кроном? Першої втрати він зазнав ще 1978 року. На страшну хворобу занедужав його друг, гімнаст Джері Ґрін. Тоді науці ще було невідомим слово СНІД, але хвороба вже існувала, і найпевніше саме вона й підкосила бідолаху. В численних інтерв'ю Стівен розповідав зі сльозами на очах, як його друг стрімко марнів, втрачав зір, життєві сили…
Такі драми зі своїми друзями Крон потім переживав раз за разом, згодом вже знаючи назву страшної недуги. Але хіба від цього втрата стає менш болісною? І от одного дня біль від смертей найближчих людей став таким нестерпним, що «безсмертний» вирішив вкоротити собі віку.
«Мій брат бачив, як один за одним умирають його друзі, а він все ще залишається живим і здоровим, — розповіла газеті New York Times його сестра Емі Сюзан Крон. — У нього виникло неймовірне почуття провини».
Хоча це почуття провини було абсолютно необґрунтованим. Адже саме завдяки дослідженню клітин Крона медикам вдалося створити препарат, який принаймні тимчасово блокує поширення ВІЛ в організмі. Щобільше, саме завдяки знанням, отриманим з цих досліджень, вдалося навіть вилікувати кількох пацієнтів, трансплантувавши їм кістковий мозок від сумісного донора, який мав «генетичну мутацію дельта 32».
17.09.2013