Для чого Львову потрібен Тарковський? Таке питання не стояло двадцять п'ять років тому, коли львівські кіноклуби об'єднали зусилля, щоб позначити цю особистість на кінокарті тоді ще сущого Радянського Союзу. У квітні 1988-го саме з ініціативи львів'ян вперше організовано Всесоюзний Круглий стіл «Погляд», присвячений творчості А. Тарковського. Його результатом стало створення в місті «Товариства Андрія Тарковського» та виданння першої(!) наукової збірки про творчість митця.
Проте кругла дата не була головним чинником для того, аби заініціювати цьогорічний «КіноЛев» під патронатом Тарковського, — просто доречно згадалася. Тож відтепер на львівській кіно-вулиці до табличок з іменами Берґмана-Фелліні-Трюффо-Параджанова-Іллєнка додалася й нова, з іменем Тарковського. Фестваль минув, а вона залишиться як згадка про культурний спротив, який супроводжував режисера усе його життя.
Патронат Тарковського над «КіноЛевом» виник з внутрішньої потреби. «Цілком можливо, що в Тарковського саме тому увесь час були проблеми з можновладцями: ці малограмотні дикуни, мабуть, відчували, що саме він і ніхто інший здатен претендувати на владу духовного лідера для інтеліґенції, зневажаючи тим самим владу земну. Alter ego Тарковського, Андрій Рубльов, до речі, перебуває у схожій ситуації: дурість, жорстокість, неуцтво стали випробуванням для його таланту, привели до сумнівів», — пише кінознавець Діляра Тасбулатова. Шкода, що ця ситуація від Рубольова і через Тарковського не втратила своєї актуальності й досі.
Директор «Музею Ідей» Олесь Дзиндра демонструє актуальність Тарковського.
Стрижнем цьогорічного «КіноЛева» стала не лише ретроспектива фільмів Тарковського «7 слів» (до речі, чотири стрічки спеціально для «КіноЛева» поновлено у Львівській обласній конторі кінопрокату, установі, що містить безцінні архіви на 35-міліметрових плівках, ностальгійних і вже мало не унікальних у наш цифровй час). Ориґінальною пропозицією фестивалю стала програма «Приголомшені Тарковським», в якій організатори спробували дослідити той відголос, що його мало (і має) у світовому авторському кіно «кінослово» режисера. Коли в Каннах на рутинній прес-конференції раз у раз звучить його ім'я — з вуст і данця Ларса фон Трієра, і турка Нурі Більге Джейлана, і мексиканця Карлоса Рейгадаса, — починаєш мало не фізично відчувати, що Тарковський продовжує ментальне існування, свій повсюдний вплив на думки. І якщо вже ним заворожені такі різні автори...
Той самий Трієр, один з найскандальніших і найрадикальніших режисерів світу, стверджує, що дивився «Дзеркало» мало не 20 разів — і щоразу відкривав у фільмі щось нове. Це й не дивно: потаємна суть картин Тарковського така, що розкривається поступово, подібно до того, як у процесі друку проявляється фотографія. Захоплений спершу формальною досконалістю його фільмів, їхньою містичною аурою, починаєш їх нескінченно переглядати, і з кожним переглядом осягаєш щось більше, ніж побачив спочатку. По суті, вся світова течія так званого «повільного кіно» дихає в унісон Тарковському.
Щодо такої поважної складової «КіноЛева», як українське кіно, то і тут не минулося без потаємних і не завжди читабельних впливів Тарковського. Навіть такий жанровий, глядацький фільм, як «Загублене місто» Віталія Потруха, апелює поняттям Зони, хоча й перекроюючи її на зовсім інший, популярний лад.
Важливою подією став показ стрічки Ігоря Подольчака «Деліріум» (за мотивами повісті Дмитра Белянського «Індуктор»). Друга робота львівського художника та кінематографіста демонструє водночас і продовження його мистецьких пошуків, розпочатих у «Менінах», і кристалізацію художнього письма.
«Як і у своєму першому фільмі "Меніни", в "Деліріумі" Подольчак зображує родину, що заблукала у власних секретах і психічних розладах. На відміну від "Менін", у "Деліріумі" маємо зовнішнього персонажа — лікаря-психіатра, який прийшов у родину за анонімним викликом досліджувати загадкову поведінку батька. Однак хвороблива сомнамбулічна атмосфера сім'ї руйнує його свідомість і доводить до межі, де він не здатний розпізнати різниці між собою та іншими. Це лише одна з гіпотез моторошного й енігматичного фільму Подольчака. Режисер підкреслює багатозначність, абстрактність свого твору і дозволяє глядачеві повну свободу інтерпретацій», — пише кінокритик Олександр Телюк.
Ось таким різним і водночас монолітним, сформованим довкола постаті Андрія Тарковського вийшов цьогорічний «КіноЛев». Яким він буде наступного року? Побачимо за рік.
Довідка «Z»
«Наприкінці 1987 року один із найактивніших членів Ради кіноклубу Юрій Кузін (неймовірний фанат творчості А. Тарковського) подав ідею проведення всесоюзної конференції, присвяченої творчості кінорежисера Андрія Тарковського, якого тоді посмертно реабілітувала радянська влада. Активісти кіноклубу написали листа у Спілку кінематографістів СРСР, але тодішній голова Спілки Е. Клімов поставився до цього задуму прохолодно. У відчаї Ю. Кузін закидав депешами посольства Франції, Італії і ФРН з проханням про допомогу. Про акцію заговорило "Радіо Свобода". Залишатися осторонь цієї акції якось вже не випадало, і Спілка кінематографістів СРСР дала добро. Однак на місцевому рівні "палиці в колеса" почав вставляти обком партії, але, дізнавшись про високих московських покровителів, відступив, та й часи вже були не ті, партія втрачала свій вплив.
І ось з 8 по 10 квітня 1988 року у Львові на базі обласної профспілки (нині готель "Гетьман", вул. Володимира Великого, 50) таки проходить Всесоюзний Круглий стіл "Погляд", присвячений творчості А. Тарковського. Це було перше в СРСР суспільно-культурне визнання мистецтва Андрія Тарковського з моменту його еміграції в Італію.
На Круглий стіл приїхали представники десятків кіноклубів СРСР: від Новосибірська до Таллінна (всього біля 200 осіб). Прибули до Львова й такі відомі мистецтвознавці, як О. Мусієнко, В. Михальов (Київ), А. Плахов, Н. Зоркая, А. Гербер, В. Божович, В. Михалкович, І. Геращенко, голова Федерації кіноклубів СРСР (Москва), представники періодичних видань "Новини кіноекрану", "На екранах України", "Культура і життя", "Ранок" (Київ), "Литературное обозрение", "Философские науки", "Сельская молодёжь" (Москва), "Кино" (Латвія), прийшли за спецзапрошеннями десятки львів’ян, кіноманів-естетів. Число гостей перевищило 300 осіб. (Один львівський партійний чиновник, який був на відкритті Круглого столу, позаочі назвав цей форум "з'їздом сіоністів".) Такого кіно-Львів ще не бачив. Виступи іменитих гостей та основні кіноперегляди проходили у кіноконференцзалі профспілкового закладу. Кінопокази фільмів А. Тарковського для львів'ян — у кінотеатрі "Київ" (базовий кінотеатр кіноклубу). Фотовиставка "Наш сучасник Андрій Тарковський" — документи, фотографії, альбоми, книги про Тарковського, видані за кордоном, — у приміщенні Львівського музею фотографії у церкві Марії Сніжної.
Результатом львівського Круглого столу стали: створення цього ж року "Товариства Андрія Тарковського" з широкою програмою заходів як наукового, так і просвітницького характеру, і видання Першої наукової збірки про творчість А. Тарковського (за матеріалами Круглого столу у Львові) на базі Філософського товариства СРСР. Чудовий плакат Круглого столу поїхав у Францію до вдови режисера».
Роман Давид. Дещо з історії кіно Львова: Радянська доба. Роки незалежності. — «Галицька брама», 2011 р., № 11–12 (203–204).
09.09.2013