У львівському прокаті – стрічка українського виробництва «Хайтарма». Її ще називають першою кримсько-татарською, адже випущена вона телеканалом ATR. Суперечностей тут немає, бо режисер та виконавець головної ролі Ахтем Сеітаблаєв у своїй півторагодинній картині розповів про депортацію кримських татар з Криму, яка відбулася 18 травня 1944 року.
Ця трагічна подія – одна з низки страшних злочинів сталінізму. Вона не лише розповідає, а й змушує ставити безліч запитань, порпатися в історичних джерелах і, головне, пам’ятати, як воно було. Усього лише протягом кількох днів Крим спорожнів, з деяких міст його південного берегу було вивезено 100 відсотків населення. У розпал війни близько 33-х тисяч військових займалися тим, що виганяли з домівок мирне населення, переважно старих, жінок та дітей, адже чоловіки були на фронті (до речі, їх теж після війни «дбайливо» виловили та депортували)... Утім, про це все можна прочитати. Ми зараз про кіно. І цінність його зокрема полягає в тому, що хочеться про це прочитати.
Можливо, якщо вишукувати якісь суто кінематорафічні «блохи», то буде до чого вчепитися та покритикувати, проте не хочеться. Стрічка щира, у кожному кадрі видно, що її автор (режисер народився в Узбекистані, куди було депортовано кримських татар) розповідає про те, що йому особисто болить. Особливо це відчувається у порівнянні із стрічками, які пропонує прокат одночасно з «Хайтармою»: гламурно-кітчевим «Сталінградом» чи взагалі ганебним по самій своїй суті, не лише кінематографічній, «Сином батька народів» з його спробами (на щастя недолугими) відшукати людське обличчя у втіленні абсолютного зла. До того ж фільм не політичний, як не політичним є будь-який меморіал, його центр – люди, із їх вадами та чеснотами та з їх великою бідою.
Головний герой – військовий льотчик та Герой Радянського Союзу Амет-Хан Султан (до речі, як і Василій Сталін із вищезгаданого катастрофічного серіалу, тож відчуйте різницю). Саме під час його відпустки до рідної Алупки власне і розпочинається депортація. Як розповідає історія, самого героя, як і ще деяких героїв війни, не депортували, проте заборонили жити у Криму. Але це залишилося поза кадром, у якому – ніч депортації і уся безпорадність людини, сильної та харизматичної, проти механізму масового знищення.
Якщо ж таки говорити суто про кіно, то картина тішить професіоналізмом у поєднанні зі щирістю й простотою викладу та чудовими акторськими роботами (зокрема Олексія Горбунова та самого Ахтема Сеітаблаєва). Цей теплий фільм залишає довгий шлейф вражень та асоціацій. І більше би таких фільмів, щоб їх можна було подивитися у кіно, щоб можна було про них написати чи поговорити. І щоб пам’ятати.
29.10.2013