Легендарний Кость Присяжний

Оксана Бойко

Минає 90 років від дня народження відомого реставратора Костя Присяжного. І хоча минуло вже 10 років, як відійшов у засвіти, у нашій свідомості він ще з нами. Здається, що десь зник. Кость часто зникав для одних і несподівано виринав у закутках Львова для інших. Зі Львовом він зрісся. Був інтеґральною часточкою його культурного ландшафту. Привертав увагу своїм творчим і водночас аристократичним виглядом – довгий светр, червоний шалик, біле убрання і метелик, сандалі на босу ногу. Такий вигляд пасував до Львова, до його середньовічних кам’яниць. Кость любив ці ренесансові кам’яниці, бо не одну дослідив, розкривши уклад патриціянського житла, щедро прикрашеного різьбою в камені, дереві, а також поліхромією. Відколи замешкав у нашому европейському місті, боровся за кожну його кам’яницю, кожні двері, вікно чи балкон, кронштейн, ліхтар і бруківку – ті елементи, без яких втрачається неповторний шарм Львова. Важко повірити, що так перейнята долею Львова людина не була його автохтоном.

Карл Штайнгауер – це він, Кость Присяжний, син вчителя Адольфа Рудольфовича Штайнгауера, етнічного німця з Рот-Фронту на Дніпропетровщині, якого 1937 року НКВД засудив до розстрілу за контрреволюційну і націоналістичну пропаганду серед вчителів. Страх змусив маму Марію Петрівну Присяжну переписати малого Карла на своє прізвище, а від імени залишила лише першу літеру.

При житті Кость Присяжний був легендою. Його ім’я асоціювалося з сумлінням РЕСТАВРАЦІЇ. Романтик з романтиків. Чимось він нагадував Сковороду. Захоплював винятковою інтеліґентністю. Був людиною м’якою і толерантною, а одночасно з твердою позицією. Володів енциклопедичними знаннями, знався на мистецтві, був гурманом поезії і літератури, знав світові культури. Любив Музіля, Сей-Шьонаґон і Мелвіла, захоплювався Бруном Шульцом. Знав український фольклор і був закоханий у правдиву українську класику.

Кость Присяжний був послідовним і цілеспрямованим борцем за збереження та фахову реставрацію пам’яток всієї культурної спадщини. Тому в питаннях збереження архітектурних пам’яток Кость Васильович завжди говорив про дуже конкретні речі, намагаючись дати мудру пораду. Нині нам дуже Його бракує. Бракує мудрої поради. Не раз хочеться зателефонувати, як звичайно, і почути відповідь на найскладніше питання реставратора: З якого часу цегла? Звідки орнамент? Де знайти аналоги? Який має бути колір фасаду чи столярки на ренесанс? Де шукати фундаменти?... Це колосальний багаж знань, реставраційний досвід та чуття, порівняння та аналіз. – Костю, звідки Ви це знаєте? – Інтуїція. Вона мене не підводить. Властиво, його інтуїція і була (так, на превеликий жаль, була) тим великим досвідом реставратора-практика.

Костю Васильовичу пощастило побачити на власні очі різну архітектуру, подорожуючи багатьма европейськими і азійськими країнами. Нерозлучними були фарби й етюдник. Рисунки і акварелі з Узбекистану, Даґестану, Естонії, Литви, Грузії, Румунії, Словаччини, Македонії, Туреччини, Німеччини... Завжди ділився враженнями, з захопленням оповідав про історію і культуру кождого народу, його звичаї, мову. А найважливіше – переймав реставраційний досвід. – Не треба нічого видумувати. Вже давно перевірено, що найкраща технологія в реставрації – дідівська. Вапно, глина, саман...

Беручи участь у міжнародних конференціях та семінарах, Кость Присяжний ділився своїм досвідом з реставраторами різних країн. І навіть дивував своєю фаховістю науковців: зокрема, коли розгадав розташування конов’язі – ряду кілець на рівні другого ярусу монастирського муру… А на Міжнародній реставраційній літній школі в Македонії Костьові Присяжному вдалося реконструювати по фантомних слідах зруйновану землетрусом частину церкви монастиря Святого Йоакима Оссоговського.

Кость Васильович став вчителем для тих, хто мав бажання бути справжнім реставратором. Він був гордий своїми вихованцями-реставраторами, котрі з великим пієтетом ставилися до свого Вчителя, називаючи його «Богом реставрації».

Оксана Бойко

КОСТЬ ПРИСЯЖНИЙ. СПРОБА АВТОПОРТЕТУ.

15 липня 1972 року о 15 год. 32 хвилини був висаджений в повітря мікрорайон в Сент-Люїсі, штату Міссурі, за який 21 рік перед тим премію Американського інституту архітектури отримав славетний Минору Ямосакі. В Дніпропетровську було за північ (9 годин різниці), коли мною кинуло з ліжка. Пора було покінчити з жарґоном «сучасної архітектури». Типові мікрорайони навівали отупіння. Технічний проєкт санаторію «Южный» в Трускавці було підписано і погоджено в Дніпропетровську, Москві, Київі, Львові і Трускавці. Боргів не було. Я запалив світло і сів писати листа Івану Могитичу. Так розпочався мій роман з реставрацією.

До 30 років було мукою зранку вставати і йти на заняття, на роботу. В школі був дух казарми і муштри – нас, малих, увесь квітень і жовтень готували до святкових парадів. Учителі в офіцерських чоботях по дві години ганяли школярів по калюжах Криворізького шосе. В інституті ж, після ліквідації архітектури за Хрущова і вимушеного від’їзду до Сибіру улюбленого викладача Аркадія Вацлавовича Баранського, автора реконструкції палацу Потьомкіна в Дніпропетровську, до навчання втратив всілякий інтерес. В проєктнім інституті нудно – серія ИИ-04, ИИ-01... Були речі важливіші, ніж школа чи робота. Були історичні міста з безперервною двотисячолітньою історією – Бухара, Дербент... Бібліотеки, подорожі, художня студія бунтівливого Якова Калашника, де починали нині знамениті Феодосій Гуменюк і Володимир Макаренко.

1966 року С. Зубарєв, головний архітектор Дніпропетровська, створив групу з архітекторів, художників, дизайнерів. Отут зранку не терпілося дорватися до дошки. З тим колективом я пробув п’ять років. Дякувати долі, що там я пізнав Ніну Денисову, Миколу Малишка, Едуарда Курильова. Наш амбітний шеф безконечно втягував нас в конкурси. Робота в ГиПровузі над проєктом університету дала доступ до рідкісних іноземних архітектурних журналів.

Восени 1971 року, проєктуючи санаторій «Южный» в Трускавці, став реґулярно наїздити до Львова. Перший з реставраторів, з яким мене познайомили, був затягнений у широченний черес, та ще й при набиваній сріблом табівці, Любарт Ліщинський. Він провів мене потаємними закамарками Львова, пивницями, сходами, дахами, художніми майстернями, кнайпами. Почалася друга половина мого життя.

Першу роботу – проєкт реставрації і пристосування костелу в Дрогобичі робили з Євгеном Соболєвським. Я побачив залишки субструкцій валу і рову під землею. Вперше побачив зондажі – коли з-під скальпеля Тараса Греня з’явились укриті сторіччями ґотичні зелено-червоні таємничі хрести в пресвітерії. Велетенські вітражі Висп’янського, Меґофера і Матейка, тоді ще не знищені, заливали потоками кольору простір. Можна було торкнутись живого алебастру надгробку Ромультової, розбитого козаками (як близько!) у XVII ст. Початок був добрим. Пізніше працював з Андрієм Новаківським, вчився дослідженням. Довгі бесіди з Володимиром Вуйциком уводили в справжню, несовітську історію Галичини. Не довелося, на жаль, попрацювати з Ігорем Старосольським. Не відразу вдалось позбутися стереотипів архітектурного проєктування.

У 1974 році ми з Андрієм Новаківським повезли на Вчену раду до Києва ескіз реставрації Міського арсеналу з Шевською вежею, відтвореною зі шкла. Зустріли наше революційне вирішення прихильно. Але тішуся, що до реалізації не дійшло – самі ж поступово охололи.

Ще доводилось захоплюватися сміливістю грузинських колег, які оперли арки галереї церкви в Болнісі, VI ст., на сталеві труби. Довго тяжіли тоталітарні догми Атенської і Венеційської хартій.

Не забути експедиції з Іваном Могитичем в Карпатські полонини і по буковинських церквах, з Богданом Кіндзельським – від Черкащини до Закарпаття, з Василем Слободяном – до українських церков румунського Мараморошу та Словаччини. Років 30 тому Микола Гайда і Андрій Скрентович посадили мане на каяк, і відтоді я пливу, пливу за течією...

Багато завдячую Євгенії Пламеницькій, чиї знання, культура, смак повертали Кам’янцю на Поділлі історичний образ, та Іваненку, який прищепив мені повагу до несправедливо нехтуваного XIX сторіччя.

Вдалося не втратити шанс, який давала «пєрєстройка». Я писав куди завгодно, щоби відновити пам’ятник Іванові Манжурі, поставлений у січні 1970 року і зруйнований за усною вказівкою Є. Качаловського 1973-го. Голова обласної організації Спілки совіцьких письменників Сергій Буряков умовляв не дратувати владу, не вимагати відновлення пам’ятника, бо можуть взагалі заборонити. Обіцяли нам зі скульптором Едуардом Курильовим гонорар, і немалий, за ескізний проєкт нового, инакшого пам’ятника. Але це було би неповагою до каменотеса Манька, який замість знищення, ризикуючи накликати на себе переслідування КҐБ, переховував гранітну стелу з зображенням поета. 1988 року пам’ятник було відновлено.

З 1993 року перейшов на запрошення професора Андрія Рудницького на катедру Реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Львівської політехніки. Настала пора викласти набутий досвід. На катедрі роман з реставрацією триває. Декілька улюблених учнів стали поважними вченими: маґістрами, кандидатами наук. Запитання студентів і колег, наукові конференції уповільнюють склероз. Не пориваю зв’язків з практикою і колегами реставраторами. Тепла атмосфера приязні на катедрі і в Укрзахідпроектреставрації. Не дають впасти в сплячку і громадські організації – Товариство шанувальників Львова, ICOMOS, Громадський форум. І, як належить українському приказковому дурню, багатію думкою і будую плани на майбутнє, хоч воно для всіх одне – для короля і хлопа...

Батьки Кості – Марія Петрівна Присяжна і Адольф Рудольфович Штейнгауер

Кость Присяжний (5-й клас)

Угнів (15.03.2006)

Вишня-Бенкова (2013)

75-ліття

Основні творчі праці Костя Присяжного

Пам’ятник Івану Манжурі в Дніпропетровську (у співавторстві зі скульптором Е. Курильовим), 1967–1970 роки. Знищений 1973, відновлений 1989 року.

Пам’ятник Лазарю Глобі у Дніпропетровську, 1972 рік (у співавторстві зі скульптором Е. Курильовим).

Конкурсний проєкт монумента в Асуані (Єгипет), 1967 рік. Заохочувальна премія.

Проєкт комплексу Дніпропетровського університету, 1969–1971 роки.

Пансіонат-санаторій «Южный» в Трускавці, 1972 рік.

Реставрація міського арсеналу у Львові (у співавторстві), 1973–1978 роки.

Дослідження житлових будинків у Львові ХІV–ХХ ст. (у співавторстві), 1972–1979 роки.

Реставрація Оперного театру у Львові (у співавторстві), 1980–1984 роки. Премія Ради Міністрів СРСР.

Графічний цикл (лінорити) «Львівський скансен», 1974–1979 роки.

Концептуальні проєкти-провокації «Випростування пізанської вежі» та «Імпреза», 1989 рік, «Всепоезія», 1993 рік.

Бібліографія друкованих праць

1. Особенности проектирования интерьера в памятниках архитектуры Львова // Проблемы охраны и современного использования архитектурного и градостроительного наследия в городе Львове. Материалы творческого совещания. – Львов, 1985. – С. 7.

2. Підміна образу // Ленінська молодь. – Львів, 1987, 27 листопада.

3. Міфотворче місто Львів // Ратуша. – Львів, 1991, 4 квітня. – С. 6.

4. Архитектурное понятие «правды материала» и массовое сознание // Проблеми истории архитектуры. Тезисы докладов. Всесоюзная научная конференция. – Суздаль, 1991. – С. 128.

5. До питання про ціну пам’ятки // Актуальні проблеми реконструкції та реставрації міст Західної України. Конференція кафедри РРАК ЛПІ. – Львів, 1992. – С. 84.

6. Про саман // Актуальні проблеми реконструкції та реставрації міст Західної України. Конференція кафедри РРАК ЛПІ. – Львів, 1992. – С. 85.

7. Нові матеріали з дослідження пам’яток архітектури та містобудування // Наукові зошити кафедри Реставрації та реконструкції архітектурних комплексів. – Львів, 1993. – № 1.

8. Орнамент і вітраж каплиці Хотинського замку // Резерви прогресу в архітектурі та будівництві. – Львів, 1994. – № 278. – С. 149.

9. Проблеми відтворення кольористики історичної забудови // Проблеми регенерації історичної забудови заповідних територій населених пунктів України. Матеріали науково-практичної конференції. – Кам’янець-Подільський, 1994. – С. 70. У співавторстві з М. Майорчук.

10. Les constructions de lambris avant la catastrophe écologique // Тези II Міжнародної конференції «Франція та Україна». – Дніпропетровськ, 1995. – С. 68.

11. Жіночий чинник у творенні образу «мальовничої України» // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – Львів, 1996. – Ч. 4. – С. 37.

12. З верстату барокового скульптора // Тези доповідей конференції «Від бароко до бароко». – Київ, 1996. – С. 21.

13. Зимненський хрест // Українська хрестологія. Тези і резюме наукової конференції. – Львів, 1996. – С. 30.

14. До проблеми створення словника архітектурно-реставраційних термінів // Проблеми української науково-технічної термінології. 4-а Міжнародна наукова конференція. 17–20 грудня 1996 р. Тези. – Львів, 1996. – С. 191–192. У співавторстві з М. Бевзом.

15. Тривалий храм // Міжнародний науковий семінар «Проблеми сакральної архітектури». – Львів, 1996.

16. Дослідження цегли в памятках архітектури міста Жовкви // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація». – Львів, 1997. – Ч. 8. – С. 21–32. У співавторстві з М. Бевзом.

17. Тривожні зміни образу дерев’яних церков // Матеріали других драганівських читань «Сакральне мистецтво Бойківщини». – Дрогобич, 1997.

18. Фактури тиньку львівських фасадів кінця XIX – початку XX століття // Будуємо інакше. – Львів, 1998. – № 1. – С. 20–21; – № 2. – С. 10–12. У співавторстві з Т. Казанцевою.

19. Цегла в пам’ятках архітектури Жовкви // Будуємо інакше. – Львів, 1998. – № 2. – С. 14–17. У співавторстві з М. Бевзом.

20. Unteranchung von Ziegelbauten in den architektonischen Denkmalern der Kreisstadt Zowkwa in der Ukraine // Cegła w architekturze Srodkowo-Wschodniej Europy. – Malbork-Torun, 1998. – S. 29–37. У співавторстві з М. Бевзом.

21. Хрести і «фігури». Питання поліхромії // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Медобори і духовна культура давніх, середньовічних слов’ян». – Гримайлів, 1998. У співавторстві з Т. Казанцевою.

22. Захист магістерських робіт // Будуємо інакше. – Львів, 1999. – № 1. – С. 20–21; – № 2. – С. 41.

23. Сажа для президентів // Поступ. – Львів, 1999. – № 49 (305). – С. 5.

24. Сонячна пастка ґрат // Поступ. – Львів, 1999. – № 58 (314). – С. 6.

25. Останні дослідження церкви // Галицька брама. – Львів, 1999. – № 1–2 (49-50). – С. 23.

26. Чорнило для зими // Дзвін. – Львів, 2000. – № 11–12. – С. 139.

27. Пропозиції щодо відновлення церкви Св. Духа у Львові // Галицька брама. – Львів: 2000. – № 6 (66). – С. 12.

28. «Katechismus der Denkmalpflege» M. Dworzaka – komentarz po upadku Związku Radzieckiego // Międzynarodowa Konferencja Konserwatorska KRAKÓW 2000. Materiały... – Kraków, 2000. – S.140.

29. Втрати в архітектурі і декорі львівських дахів. Шиферні сланцеві дахи: стан і вимоги реставрації // «П’ятий фасад». Науково-практичний семінар. – Львів, 2001.

30. Стародавній Львів зникає на наших очах // Експрес. – Львів, 2001, 21 квітня. – С. 12. Інтерв’ю Ярини Коваль.

31. Двері. Історичний огляд // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – Львів, 2002. – Ч. 12. – С. 142–150.

32. (Пам’яті Вол. Вуйцика) // Поступ. – Львів, 2002. – № 68 (925). – С. 7.

33. Міша Штейнберг – легенда богеми // Львівська газета. – Львів, 2002.

34. Тактильна зона Львова // Міжнародний семінар «Проблеми та досвід збереження історичних територій та об’єктів культурної спадщини» 30 вересня – 2 жовтня 2002. – Київ, 2002. – С. 119–120.

35. Проблеми реставрації пам’яток у пострадянських країнах // Історико-архітектурна спадщина Бережан. Збережемо чи зруйнуємо? – Бережани, 2002.

36. Поліхромія інтер’єру львівської кам’яниці. Досвід реставрації. Пам’яті Мирослави Майорчук // Тези та матеріали доповідей І Міжнародного форуму реставраторів. – Львів, 2002. – С. 16.

37. День пам’яті по пам’ятках // Львівська газета. – Львів, 2003. – № 76 (152). – С. 4.

38. Забутий проект Інфанте // Львівська газета. – Львів, 2003. – № 220 (296).

39. Полювання на львів // Ї. № 29. Геній місця. – Львів, 2003. – С. 294.

40. «Світовидні заслони» Валерія Шаленка // «Є». № 3. Львів, 2003. – С. 48.

41. Виникнення та розвиток кахльових печей. Пропозиції до реставрації // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – Львів, 2003. – Ч. 13. – С. 109–122.

42. Кахльова піч Шляхетської вежі Старостинського замку в Галичі // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – Львів, 2003. – Ч. 13. – С. 123–125. У співавторстві з Ю. Лукомським.

43. Viskri – неасфальтоване село в реєстрі світової культурної спадщини UNESCO // Поступ. – Львів, 2003. – № 2 (1057). – С. 12.

44. Квітнучі стіни // Місто. – Львів, 2004. – № 4. – С. 38–42. У співавторстві з Т. Казанцевою.

45. Львівські виходки // «Ї». 6/№. Genius Loci. – Львів, 2004. – С. 246.

46. Львівські ліхтарі // «Ї» 6/№. Genius Loki. – Львів, 2004. – С. 250.

47. (Пам’яті Вченого) // Володимир Вуйцик. Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – Львів, 2004. – Ч. 14. – С. 9.

48. Творяще піснь (Пам’яті В. Вуйцика) // Поступ. – Львів, 2002, травень.

49. Картина для людини // Каталог виставки Тараса Бойчука. – Торонто, 2004.

50. Морока з фасадами – в кого її нема? // Імперія нерухомості. – Київ, 2004. – №№ 11–12.

51. Strefa taktylna // Konferencja i forum. Samorządy w ochronie zespołów staromiejskich. – Krasnobrod, 2004.

52. Ustyłuh, miasto na granicy // Międzynarodowa konferencja «Architektura bez granic». – Lublin, 2004.

53. Невідомий рисунок львівського міського арсеналу Ф. Ковалишина // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – Львів, 2005. – Ч. 15. – С. 148–149.

54. Відкриття незнаної // Вітчизна. – Київ, 2005. – № 1-2. – С. 173.

55. Морська сіль барокко // «Є». №6. – Львів, 2005. – С. 8.

56. Освітлення, опалення історичного міста (Львів ХІV–ХІХ ст.) // Проблеми збереження і використання культурної спадщини в Україні. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції в Святогорську 25–27 травня 2005 року. – Слов’янськ, 2005. – С. 119. У співавторстві з В. Базилевич.

57. Наші пам’ятники // Львівська газета. – Львів, 2005.

58. Львів – це ерзац Європи // Поступ. – Львів, 2005. – № 241 (1850). – С. 10. Інтерв’ю з Ільком Лемком.

59. Цегла Белза // Белз і Белзька земля. – Белз, 2006. – Вип. II. – С. 190–191.

Силуети Львова руйнує не лише час...// City Life. – Луцьк, 2006. – №2 (10). – С. 6. Інтерв’ю з Яриною Коваль.

60. Похвала мімезису // Wspólne odnajdywanie historii. Drogi ku przyszłości. – Krzyżowa, 2005.

61. Магічні камені Трансільванії // Wspólne odnajdywanie historii. Drogi ku przyszłości. – Krzyżowa, 2005.