Торговельна війна Росії проти України піде їй на шкоду

Безглуздо, якщо не несподівано, режим Путіна оголосив торговельну війну Україні для того, щоб змусити її відмовитися від Угоди про асоціацію з Європейською Унією, і, натомість, приєднатися до Митного союзу, до якого вже належать Росія, Білорусь і Казахстан. Війна буде болісною для України, але вона навряд чи принесе очікуваний результат, що демонструє, вкотре, те, як слабо еліти Росії розуміють Україну та українців. 14 серпня український експорт до північного сусіда зупинився після того, як російська влада запровадила обтяжливі процедури для проведення митної очистки українських товарів. Оскільки на Росію припадає 25% українського експорту, тривала блокада може коштувати Україні аж $2,5 млрд. лише у 2013 році. Кремль (який, як свідчить документ, нещодавно опублікований у ЗМІ, очевидно виробив широку неоімперіалістичну стратегію щодо України), явно очікує, що ці числа переконають режим Януковича, що Митний союз є для нього вибором найменшого зла.

 

Це очікування недоречне, і з кількох причин.

 

По-перше, режим Януковича наочно продемонстрував за останні три роки, що добробут українців його турбує найменше. Рівень життя українців може катастрофічно впасти внаслідок дій Москви, але президент Янукович і його оточення не втратять через це свій сон.

 

По-друге, оскільки пріоритетом найвищої ваги для режиму Януковича є його власний добробут, торговельна війна Росії з Україною, оскільки вона руйнує частково цей добробут, змусить Януковича, його Сім'ю та багатьох їхніх друзів, подивитися на свого колишнього союзника з недовірою, підозрою і зневагою. Останньою річчю, яку вони зараз хочуть зробити, є вступ до Митного союзу та вічне узалежнення себе та власного багатства від примх Москви.

 

По-третє, Янукович і реґіонали пишаються тим, що вони жорстокі. Деякі, як і сам президент, мають кримінальне минуле, а інші, як хулігани, що періодично атакують демократів кулаками, є просто вуличними горлорізами; всі вони не бажають, щоб з них знущалися та ними попихали. Як і американські мафіозі, вони хочуть насамперед поваги. Очевидне переконання Кремля, що він може трактувати режим Януковича як купку боягузливої голоти є смертельною образою для «cлавних хлопців», що керують Україною.

 

По-четверте, українці втомилися від того, що ними попихають — їхній власний уряд та аутсайдери. Хоч переважна більшість населення (як на сході, так і на заході) ставиться до росіян цілком позитивно, однак людей обурює те, коли їх трактують як громадян другого сорту, молодших братів, малоросів, нецивілізованих дикунів тощо. Частина цього обурення скерована проти подвійних стандартів Європейської Унії, що докладає зусиль для того, щоб ускладнити подорожі до Європи для простих українців і водночас наполягає на дотриманні Україною своїх норм. Велика частина цього обурення буде тепер скерована проти режиму Путіна, каральні економічні заходи якого, очевидно, мають на меті ускладнити українцям й без того нестабільне життя.

 

По-п'яте, українці, схоже, стають дедалі більше зацікавлені у цілісності та життєздатності власної держави. За даними нещодавнього дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень та Центром соціальних моніторинґу, 61% українців проголосували б зараз на референдумі за незалежність. Це може видатися не такою вже й великою часткою, якщо не згадати, що частка прибічників незалежності становила 56% у 2001 році, коли українська економіка лише почала виходити з десятирічної депресії, і 47% — у 2011 році, після п'яти років безгосподарності помаранчевих. Не менш істотно й те, що опоненти незалежності становили 28% у 2001 і 2011 роках, і 21% у 2013 році. Інше опитування, проведене соціологічною групою «Рейтинґ», показує, що на диво велика частка — 46% українців — готові захищати Україну зі зброєю в руках. Очевидно, що три роки безгосподарності реґіоналів змусили українців цінувати те, що в них досі є: свою країну. Якщо це все відповідає істині, то неоімперіалістичні прагнення Росії та її неспроможність визнати відмінність України лише зміцнюватимуть рішучий намір українців залишитися незалежними — і за межами Митного союзу. Як написав один російськомовний український оглядач: «Якщо у вас є вороги, це погано. Якщо ці вороги ідіоти, то це добре».

 

Зважаючи на всі ці чинники, можна зробити висновок, що президент Янукович невдовзі відкриє свою «глибоку» і «непохитну» любов до України й загорнеться в український прапор. Оскільки проросійська позиція може бути привабливою для не більше 21% населення і, що важливіше, підірвати добробут його Сім'ї, то що ще можна зробити, якщо не повернутися обличчям до свого народу і проголосити себе національним лідером? Як сказав Семюел Джонсон у 1775 році: «Патріотизм є останнім притулком негідника». І хтозна, можливо, Європа виявиться останнім притулком для українських негідників.

 

Англомовний варіант: World Affairs Journal

29.08.2013