Не розмови між Трампом і Путіним вирішать, коли почнуться переговори
Мирослав ЧЕХ,
польський політик українського походження, депутат сейму РП ІІ та ІІІ скликань, журналіст
У потоці інформації про припинення вогню в Україні й мирні переговори (про які здебільшого говорять Дональд Трамп і його соратники) та підготовку до зустрічі американського президента з Володимиром Зеленським (незабаром) та Владіміром Путіним (віддалена перспектива, вони ніби вже говорили телефонічно) поза увагою залишаються суто воєнні питання.
А саме вони позначать момент, коли Кремль буде змушений почати переговори про припинення війни.
Відомо вже, що Захід – у тому числі США – не покине Україну, хоча тягар допомоги впаде на рамена європейців. В середу, 12 лютого, на американській авіабазі Рамштайн у Німеччині відбудеться чергове засідання групи підтримки України (50 країн), яке скликав міністр оборони Великої Британії Джон Гілі, а не міністр оборони США Піт Геґсет.
Бо ж пріоритетом Вашингтона є «дипломатичні зусилля» з припинення війни, а не озброєння української армії, як заявив Геґсет, – натомість британці вважають, що без посилення українців війна затягнеться на роки.
Путін і його генштаб переконані, що воєнні дії йдуть за планом і перемога неминуча.
У такому підході їх утверджують воєнні експерти та журналісти західних країн, які ще з середини 23-го року говорять про неминучий колапс української армії. Тоді невдачею завершився контрнаступ, який мав відкрити українцям шлях до відвоювання Чорноморського узбережжя та дозволив би вийти на Перекопський перешийок – єдиний сухопутний зв’язок із Кримським півостровом.
Якби план вдався, кінець війни був би близько. Однак він не здійснився з низки причин, про які буде далі. З вересня 2023 року українське військо провадить «стратегічну оборонну операцію», тобто росіяни наступають, а українці обороняються. А війна перейшла у фазу конфлікту на виснаження.
Стратегія українського Генштабу передбачає жорстку оборону, допускаючи відступ з окремих місцевостей, утримання яких стало неможливим через знищення власних позицій або помилки командування та дезорганізацію в армії. А буває й одне, й інше.
Українська армія відступає, зазнаючи втрат у людях і техніці – хоча значно менших, порівняно з російськими.
Її великою проблемою є недостатня кількість мобілізованих і навчених солдат (у 2024 році було мобілізовано 200 тис. осіб), дезертирство та брак достатньої кількості зброї та боєприпасів.
Ситуація почала ставати критичною на кількох ділянках фронту, переважно на Донбасі (бої ведуться в центрі Торецька та Часового Яру) та відвойованій влітку 2023 року частині Запорізької області (втрачено Велику Новосілку).
З метою стабілізації ситуації командування ключовим угрупованням військ «Хортиця» прийняв генерал Михайло Драпатий, командувач Сухопутних військ, один із наймолодших (1982 р.н.) і найталановитіших командирів стратегічного рівня, який брав участь у звільненні правобережної частини Херсонської області (осінь 2022-го) та зупинці наступу росіян на Харків (квітень 2024-го).
Завдяки цьому призначенню з фронту надходять звістки про значне поліпшення морального стану бійців і стабілізацію фронту в передмісті Покровська.
Український план – це оборона і завдання максимальних втрат. Щодня росіяни втрачають від 1,3 тис. до 2 тисяч убитими та пораненими. Західні медіа пишуть про виснаження запасів танків і БМП з радянських часів (нові виробляються в невеликій кількості) та проблеми з літаками й гелікоптерами, яких давно не бачили на фронті.
Для атак росіяни використовують піхоту (звідси назва «м'ясні штурми»), яка для переміщення стосує мотоцикли, легкові автомобілі та гольф-кари.
Північнокорейські солдати, десять тисяч яких було залучено, щоб помогли відкинути українські війська з Курської області, не виконали завдання, зазнавши таких великих втрат, що їх на три тижні відкликали з фронту.
Для повітряних атак Росія тепер використовує переважно безпілотники, бо ефективність ракетних ударів – масових минулої зими – значно знизилася після того, як українська ППО отримала вісім батарей Patriot, німецькі протиракетні комплекси IRIS-T SLM та зенітні комплекси інших країн.
Вона також почала використовувати для боротьби з ракетами винищувачі F-16, отримані з Данії та Нідерландів, які виявилися дуже ефективними для таких завдань. А з Франції щойно прибули перші винищувачі Mirage 2000-5F.
"Війни не виграються обороною", – заявив два тижні тому головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський, наголосивши при цьому на важливості успіху операції в Курській області, яка показала, що армія все ще диспонує наступальним потенціалом.
Це важлива заява, адже одним із головних викликів для оборони країни стали проблеми в системі управління військами після звільнення рік тому генерала Валерія Залужного.
Разом з ним з дійсної служби було звільнено кільканадцять інших генералів, і цих втрат досі не вдалося компенсувати.
Це має змінити новий заступник міністра оборони. Генерал Євген Мойсюк, заступник Залужного у 2021–2024 роках, відповідає за мобілізацію та підготовку військ.
Організаційна система армії має бути заснована на корпусах, а не на бригадах і оперативних групах, що має забезпечити краще управління та поступове введення новостворених бригад у бойові дії.
Корпус складатиметься з 3–5 постійних бригад (попередньо «нарізаних» під потреби конкретних операцій), що дозволить забезпечити монолітність управління військами на окремих ділянках фронту.
І завдяки цьому новосформовані підрозділи вводитимуть у бойові дії поступово, що дозволить уникнути масового дезертирства, як у 155-й бригаді, що навчалася у Франції.
Чоловіки віком від 18 до 24 років зможуть служити в армії – адже американці наполягають на їхньому призові – але лише за річним контрактом. Це велика зміна, адже досі обов’язковій мобілізації підлягали чоловіки віком від 25 років. Через демографічну структуру суспільства: покоління народжених біля 2000-го року є найменш численним, йдеться також про те, щоб наймолодші чоловіки могли створювати сім'ї та мати дітей, оскільки війна та масові міграції за кордон та всередині країни спричинили катастрофічне зниження народжуваності.
Основною проблемою системи мобілізації та підготовки мобілізованих була «бусифікація» та короткий термін підготовки бійців. У суспільстві поширилося переконання, що призов до армії, особливо в піхоту, означає вірну смерть.
Головне завдання генерала Мойсюка – змінити цю ситуацію. Якщо йому це вдасться, все на фронті може суттєво транформуватися. Тим паче, що вітчизняна збройна промисловість уже виробляє третину необхідної армії амуніції й зброї, особливо безпілотників.
Одне слово, з поточної ситуації на фронті висновки роблять, навчаючись на власних помилках і плануючи діяльність на кілька років уперед.
«Залізний генерал», як називають Залужного, став національною легендою і залишається найпопулярнішою фігурою в Україні. Тепер він є послом України у Великій Британії, що в контексті змін «формату Рамштайн» набуло додаткового значення.
Тим паче, що у жовтні, після кількох місяців мовчання, Залужний розпочав активну громадську діяльність. Він опублікував перший том своїх спогадів і роздумів під назвою «Моя війна», пише статті, широкий резонанс викликав його виступ у Chatham House – найважливішому британському мозковому центрі у сфері зовнішньої політики.
Залужний розкрив там лаштунки невдалого контрнаступу влітку 2023 року, відверто розповівши про конфлікт з американськими генералами. Після кількох тижнів важких боїв він наказав змінити узгоджений з американцями метод прориву російських оборонних рубежів. Припинив використання цілих бригад, оснащених західними танками і бойовими машинами, і наказав перейти до дій невеликими штурмовими групами лише за підтримки важкої техніки.
У Києві циркулюють легенди про те, в який спосіб він сперечався з американським командуванням про продовження операції, незважаючи на втрати, щоб захопити Токмак – ціль літньої офензиви.
Казав їм, що війна в Україні нагадує найбільшу танкову битву Другої світової на Курській дузі 1943 року, а не операції в Афганістані й Іраку. У відповідь мав почути, щоб не був таким впевненим, бо «ще нічого не виграв».
У Chatham House він також вказував на розбіжності в думках щодо подальшого перебігу війни, розповів про зміну її характеру і висновки, які з цього факту повинні зробити стратеги НАТО.
Власне ці теми раніше прискорили його демісію.
1 листопада 2023 року головнокомандувач опублікував у The Economist три тексти, в яких виклав свій прогноз перебігу війни та перспектив її завершення, стверджуючи, що вона зайшла в «глухий кут» позиційної фази й Україна не в стані виграти війну на виснаження.
Вихід, підсумовував він, – радикальна зміна на полі бою, тобто якісний стрибок технічних можливостей української армії завдяки використанню новітніх технологічних досягнень та штучного інтелекту.
Публікація була узгоджена з офісом президента Зеленського, але її негативне сприйняття українцями (громадська думка вірила в неминучу перемогу – а тут нагло «глухий кут») й адміністрацією Джо Байдена та його генералами («не буде нас повчати той, хто ще нічого не виграв») спровокувала лавину, яка вела до відставки.
В оточенні Зеленського вирішили, що це вдалий момент, аби позбутися популярного командира і потенційного політика напередодні – як вважалося – президентських виборів. Їх планували провести навесні 2024 року, тобто відповідно до конституційного терміну, незважаючи на реалії країни, яка веде кровопролитну війну, ще й із мільйонами біженців удома та за кордоном.
Ідею остаточно відкинули, бо на організації виборів наполягала і далі наполягає Москва. Путін постійно стверджував, що Зеленський втратив легітимність правління, а тому евентуальні мирні переговори можна провадити лише зі спікером парламенту, бо це він зараз є керівником держави.
Допіру нещодавно у Кремлі змінили думку («зрештою, можемо вести переговори з позбавленим легітимності Зеленським»), бо після перших дій адміністрації Трампа зауважили, що ситуація розвивається не за їхніми планами.
Розчарування побічно, але виразно висловив міністр закордонних справ Сєрґєй Лавров, заявивши 4 лютого, що фірмове гасло президента США «Make America Grest Again» нагадує гасло Гітлера «Deutschland über alles».
Хоча для більшості українців найважливішим було те, що Залужний хотів захистити життя солдатів і завдяки вигнанню російського флоту із західної частини Чорного моря (в чому вагомо допомогли британці) мав на рахунку великий успіх у вигляді відкриття життєво важливого для країни "зернового коридору", саме його звинуватили в невдалому наступі.
Більше того, пробували сумніватися в потребі мобілізації кількох сотень тисяч новобранців – хоча необхідність цього була очевидною для кожного хоч трохи обізнаного з реаліями війни на виснаження.
Перебіг подій підтвердив діагнози та оцінки колишнього головнокомандувача. Наприклад, такі, як повторені нещодавно в листопаді – про триваючу третю світову війну, в якій по одному боці стоїть коаліція авторитарних режимів Росії, Північної Кореї, Ірану та Китаю, а по іншому – спільнота демократичних держав. Тільки ж що вона намагається не визнавати серйозність виклику, і тому ще не готова до подібної конфронтації.
У Chatham House Залужний свої тези повторив відверто і твердо. «Західна преса і генерали сміялися з мене. У 2024 році в боях беруть участь передові технології, проваджені штучним інтелектом. Вже ніхто з мене не сміється».
Слова про зміну характеру війни та завершення влітку 2023-го епохи збройних конфліктів на кшталт Корейської війни (1950–1953) були відгомоном його дискусій з американським командуванням про невдалий наступ.
Висновки Залужного про вирішальну роль технологій, особливо штучного інтелекту, йдуть дуже далеко.
Чи – питав він риторично – винищувачі, авіаносці та супердорогі ракети все ще є основою глобальної безпеки?
«Я вас дещо засмучу. На жаль, ні».
Як доказ правильності свого діагнозу він може навести битву за Чорне море, як назвали боротьбу за витіснення російського Чорноморського флоту із західної частини акваторії, в якій вдалося перемогти завдяки українським морським дронам. Здатним не тільки топити кораблі, а й збивати гелікоптери та літаки.
Безпілотники ж, своєю чергою, вражали російські нафтопереробні заводи, логістичні центри та склади боєприпасів за кілька сотень кілометрів за лінією фронту. А місяць тому українська армія провела наступ, використовуючи лише роботів.
Розкриття китайською лабораторією «розумної» моделі R1 DeepSeek, порівнювальною з моделями відомих OpenAI, Anthropic і Meta, викликало справжній шок у США. Бо ж китайський продукт коштував малу частину того, що витрачали американські гіганти з Кремнієвої долини.
У тіні цієї сенсації нове керівництво Пентагону розпорядилося переглянути плани поставок озброєнь з метою ширшого використання сучасних технологій, штучного інтелекту та безпілотників.
Бо плани кінця правління адміністрації Байдена нові технологічні реалії враховують у надто малій мірі.
У п’ятницю, 7 лютого, Трамп оголосив, що наказав Ілону Маску провести «перегляд витрат» Пентагону, щоби скоротити «розтрати» та переглянути структуру витрат. Сам мультимільярдер оголосив, що йдеться переважно про збільшення витрат на сучасні технології та штучний інтелект, бо своєю нинішньою зброєю США не виграють наступну війну.
Дійсно, нікому вже не до сміху.
За оцінками Залужного, технологічного прориву в армійському озброєнні слід очікувати 2027 року. Тоді теперішня «революція» досягне критичної точки, а нині розроблювані моделі будуть тиражуватися протягом наступних десятиліть.
До наступного технологічного прориву.
Польська версія тексту опублікована у "Ґазеті виборчій"
11.02.2025