Комунізм нарівні з іншими ідеологіями вільно кочує планетою.
Але його ідеям симпатизують лише окремі, переважно дивакуваті чи маргінальні, особистості.
Це як зі збудниками небезпечних хвороб – вони присутні в організмах багатьох людей, але не починають розвиватися, поки існує сильний імунітет.
На початку ХХ століття комунізм знайшов сприятливе середовище розвитку – хворий організм Російської Імперії. Національна ментальність росіян, їхні звички та побут виявилися тим живильним середовищем, де комуністичні ідеї, на перший погляд гуманні й ідеалістичні, розрослися до розмірів і форми жахливого монстра. Нація, що не мала жодних задатків, жодних традицій демократичності, де придушена індивідуальність та особиста відповідальність, не могла протидіяти монстрові, що розвинувся на її ресурсах.
Цей монстр поєднав демагогію комунізму й експансію імперіалізму, став багатоликим та непереможним. Він одночасно міг повернутися до власних громадян смертельним оскалом геноциду, а до світових еліт – гуманним обличчям соціалізму, що будує рівність і щастя.
Захисний мур цивілізованого світу він пробивав тараном російської культури і відразу вприскував у пробоїни свої патологічні бактерії. Натомість спецслужби, обмежені демократичністю своїх суспільств і урядів, не могли цьому ефективно протидіяти – і тому програвали конкуренцію.
На момент розвалу Радянського Союзу було визнано, що КҐБ і ҐРУ повністю виграли поєдинок із ЦРУ та іншими західними спецслужбами. Але, на щастя, радянський авторитарний режим і планова економіка програли вільному ринку і цивілізованій конкурентній економіці. Адміністративний розвал і економічний крах СРСР та країн "соціалістичної співдружності" засвідчили стратегічну перемогу західного цивілізованого світу.
Однак світ не зрозумів, що ця перемога не є остаточною.
Бо на той час радянський режим вже поширив так чи інакше свої метастази на більшість країн Азії, Африки і Латинської Америки. А нова бідна і нібито демократична Росія вже невдовзі знову почала пріоритетно фінансувати власні спецслужби. Але не розвиток і підвищення рівня добробуту населення.
Це просто не вкладалося у здорову логіку цивілізованих країн, тому вони не хотіли цього бачити.
Вони воліли видавати бажане за дійсне (wishful thinking).
У той же час західні демократії самі почали вирощувати ще одного монстра – Китай. Економічно було дуже вигідно переносити туди виробництва і ділитися технологіями. А те, що розвиток підприємництва лише зміцнює авторитарний комуністичний режим, не вважали загрозливим. Аж поки цей режим не став світовою економічною і міліарною потугою.
Розвинені західні країни у ХХ столітті раз за разом билися головою об геополітичну штангу. Бо намагалися нав’язати ліберальну демократію там, де домінують інші традиції, національні та релігійні пріоритети.
Але, будучи багатими й успішними, нічого не змінювали, не навчалися із власних помилок. Вперто просували ліберальну демократію туди, де люди звикли жити інакше, де домінували інакші цінності. Включно із авторитарною, патерналістською Росією.
Але Росія в їхніх очах була європейською, демократичною, що прагнула розвиватися. Бо власне таку картину їм малювали тисячі російських емісарів, які поводилися цивілізовано, розмовляли гарно і розмахували прапором російської культури.
Тому Росію на початку 1990-х порятували від голоду, списали більшість боргів СРСР і віддали їй всю ядерну зрою. Що дало їй змогу продовжити радянську політику експансії на ненависний демократичний ліберальний Захід.
Величезні фінансові ресурси від експорту нафти, газу, золота та інших товарів пріоритетно інвестували в ерозію західних демократій та підкуп Глобального Півдня.
Для цього були всі сприятливі умови.
Позаяк західний світ бездумно скоротив, майже розвалив свій розвідувальний та безпековий потенціал, напрацьований протягом Холодної війни.
Росія крок за кроком влізла у саму серцевину західних суспільств.
Рекрутувала цілу армію своїх прихильників, купила західні фірми, банки та ЗМІ, понастворювала безліч різноманітних фондів і товариств, очолюваних лояльними місцевими громадянами.
Талановито було використано західні університети як території свободи, вільнодумства і щораз більшої популярності лівацьких ідей. Ці середовища рік за роком виховували антиконсервативну, атеїстичну і приязну до Росії еліту. Яка, прийшовши до влади, здійснювала відповідну політику.
Грузія, Сирія, Крим, ДНР/ЛНР – цього виявилося недостатньо, щоби західний світ засумнівався у своїх проросійських симпатіях.
Аж велика війна 2022 року поклала початок дуже повільному і неохочому прозрінню.
Прозрівати невигідно і страшно.
Бо це неминуче призведе до дуже неприємних висновків.
І вимагатиме брати на себе відповідальність. Дідько би взяв ту Україну – як без неї було всім нам добре!
Чи зможе Захід усвідомити, що Росія є світовим, геополітичним Злом?
Чи зрозуміє, що майже всі теракти, наркокартелі, перемоги диктаторів та авторитарних режимів не обходилися без хоч якоїсь участі Росії?
Ультраліві та праві партії, маніпуляції на виборах, армія європейських і американських корисних ідіотів – все це є напрацьованим Росією потенціалом боротьби проти ліберальної демократії.
Йдеться не лише про Україну.
Зараз весь західний світ проходить тест на міцність і виживання.
Що пізніше вони це усвідомлять, то важчі випробування доведеться пройти.
І їм – і, на жаль, нам також.
28.11.2024