Український театральний костюм крізь століття

 

Добре знаний у Львові артцентр «Дзиґа» із влучним гаслом «тримається, бо крутиться!» цими днями, з 24 по 30 вересня, приймав у своїх стінах одну з трьох виставок проєкту «Український театральний костюм ХХ-ХХI ст.», організованого командою Галереї сценографії, яка так само стійко тримається, послідовно підтримує і популяризує українську сценографію на теренах України й за кордоном.

 

Хоча в 2023 р. Галерея сценографії втратила місце постійного розташування, здається, це тільки зробило її команду вільнішою й сміливішою в масштабах діяльності. Воно й не дивно, адже її засновники й незмінні лідери — актор та викладач Олег Онещак і сценограф та режисер Богдан Поліщук — завжди правильно орієнтувалися на формування потужного комюніті навколо себе, а не на стіни, які, як показує час, на жаль, можуть і не встояти. За плечима Олега Онещака і Богдана Поліщука — десятки проведених виставок сценографів з усіх куточків України і не тільки, організація двох фестивалів “Львівське квадриєнале сценографії”, Всеукраїнського конкурсу юних сценографів, міжнародного проєкту «Мистецтво в час війни: Мандруюча резиденція», участі в Празькому квадриєнале і Тбіліському бієнале сценографії, видання художнього альбому тощо.

 

Масштабування кожного проєкту зростає, адже творче середовище Галереї налічує вже не тільки велику кількість українських митців, а й потужних партнерів, як от Музей театрального, музичного та кіномистецтва України та Фонд розвитку територіального маркетингу «PLACEID» (Польща). За підтримки Українського Культурного Фонду команда Галереї з партнерами організувала міжнародний проєкт «Український театральний костюм ХХ-ХХI ст.», який розгортався в період липня-жовтня 2024 року і охоплював низку напрямів. Перш за все, команда втілила ініціативу з організації фотофіксації театральних костюмів та ескізів сучасних українських сценографів та мистецьких артефактів музейного фонду.

 

«Проєкт пропонує подивитися на український театральний костюм, разом із ним на український театр і українське мистецтво як таке, відмовившись від оптики радянського чи російського контексту й конотації, які в попередні роки агресивно нав’язувала імперська пропаганда. Збереження нашої культурної спадщини є актуальною і справді важливою для подальших досліджень та популяризації, особливо коли ми говоримо про це в час повномасштабної загарбницької війни, яку веде РФ проти України, знищуючи або викрадаючи величезну кількість об’єктів нашої культури й мистецтва», – пояснили творці.

 

 

Напрацьовані фотоматеріали доступні у виданні «Український театральний костюм ХХ-ХХІ ст. Ідентичність, контекст, ландшафт» (упоряд. Т. Руденко, Б. Поліщук;), яке стало ще одним етапом проєкту. Окрім ілюстративного матеріалу видання містить статті головної зберігачки Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Тетяни Руденко, мистецтвознавиці та есеїстки Діани Клочко, докторки наук, дослідниці сценографії і сучасного театру Барбари Жарінової та сценографа Богдана Поліщука. Також фотоматеріали можна буде знайти на майбутній вебплатформі Галереї, де планується створення систематизованої бази українських сценографів різних поколінь. Стали вони й частиною трьох публічних виставок творів українських художників в Києві (Музей театрального, музичного та кіномистецтва України), Львові (галерея артцентру «Дзиґа») та Любліні (галерея Центру міжкультурних творчих ініціатив «Rozdroża»).

 

На кожній виставці різниться презентація підбірки авторів та експонатів. Так, до прикладу, тільки люблінська та київська експозиції демонструють роботи п’яти студентів, які пройшли відбір на участь в проєкті. Їхні роботи також будуть представлені в друкованому виданні. Та каркас всіх трьох виставок єдиний: Анатоль Петрицький, Вадим Меллер, Мирон Кипріян, Алла Горська, а також активні митці-практики, які формують обличчя театру й мистецтва театрального костюму в Україні сьогодні.

 

«На виставці у Львові ми зберегли структуру з художників, яких багато хто знає. Розпочати варто з Петрицького і Меллера, які тут представлені рідкісними фотографіями, що зберігаються у фонді Музею театрального мистецтва і в Музеї ім. Соломії Крушельницької (Львів). Ці два художника представляють український авангард. Сьогодні ми часто звертаємося до періоду початку ХХ ст., тому що тоді Україна дійсно була на одній хвилі з європейськими мистецькими процесами. Ще не було радянської завіси, не розпочався “червоний терор”. Вадим Меллер і Анатоль Петрицький увійшли в історію не лише як художники театру, їхній внесок набагато більший. Вони – візитівки українського мистецтва початку ХХ ст. для світу. До сьогодні їхні роботи активно представляють в Європі, презентуючи Україну. Вадим Меллер фактично став засновником школи української сценографії», – розповідає Богдан Поліщук.

 

Вадим Меллер, Чортиці-танцюристки, вистава «Алло на хвилі 477!»; 1929

 

На виставці також представлено період 1960-х років роботами яскравої представниці шістдесятників Алли Горської. Вона не змогла реалізуватися в театрі – її напрацювання з режисером Лесем Танюком згорнула радянська цензура. Але оригінали ескізів мисткині, на щастя, збереглись, і їх можна знайти серед експозиції виставки.

 

«Алла Горська представляє час, з одного боку. українського піднесення, руху шістдесятництва, дисиденства, коли люди повернулись до своєї ідентичності, відкрили нову сторінку національної ідеї, але разом з тим, ми розуміємо, чому це відбувалося – посилились репресії. Знаємо трагічне завершення її життя. Але сьогодні ми маємо можливість дивитись на ескізи художниці і простежувати тяглість українських традицій. Вона вивчала творчість Меллера і Петрицького, дослідники це прослідковують в її ескізах через роки», – пояснює Богдан Поліщук.

 

Алла Горська, ескізи костюмів до вистави «Отак загинув Гуска» М. Куліша; 1962-1963

 

Не оминула увагою виставка і роботу сценографа, без якого важко уявити розвиток українського театру ХХ ст. – Мирона Кипріяна, який більшість професійного життя працював у Львівському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької. На експозиції представлено історичний артефакт – костюм Механтропа, в якому грав молодий Богдан Ступка.

 

«Що цікаво, це 60-ті роки, коли весь світ захоплювався космосом, з’являлися всілякі серіали на кшталт “Зоряного шляху” тощо, а на наших теренах з’явилася вистава “Фауст і смерть” Бориса Тягна, яка заклала нову театральну естетику», – вважає Богдан Поліщук.

 

Мирон Кипріян, костюм з вистави «Фауст і смерть» О. Левади; 1960

 

Ще один знаний львівський сценограф – Євген Лисик, який разом зі своєю дружиною, художницею костюмів Оксаною Зінченко поставив десятки вистав у Львівській опері. Сьогодні Є. Лисик здебільшого відомий завдяки писаним масштабним задникам, які своєю експресією виходили за межі панівного в його час соцреалізму, але уваги заслуговують і ескізи митця з характерним для нього вдумливим сприйняттям партитури й графічним лаконізмом.

 

Євген Лисик та Оксана Зінченко, ескізи костюмів до балету «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва; 1968

 

Окрім історичних персоналій зустрічаємо на виставці й роботи сучасних сценографів. Серед них Ганна Іпатьєва, відома львівській публіці зокрема постановкою «Лис Микита» (2020) в Оперному театрі. Її ескізи виразні, але разом з тим і більш компактні, з цікавою авторською технікою поєднання друку з ручним доведенням. Невипадкове й розташування її робіт в експозиції поруч з ескізами Є. Лисика.

 

«Якщо глянути на ескізи Г. Іпатьєвої та ескізи до “Тіля Уленшпігеля” можна знайти паралелі. Її не можна назвати ученицею Є. Лисика, проте вона відвідувала Львівську академію мистецтв, дотична до цієї школи», – зауважує Богдан Поліщук.

 

Ганна Іпатьєва, ескіз костюма до балету «Пер Гюнт» Е. Гріга; 2003

 

Увагу привертають також фотографії театральних проєктів сценографки Олени Поліщук. В них помічаємо паралелі до робіт Анатолія Петрицького та Вадима Меллера – обігрування мотивів авангарду 20-х, тонку грань між українським і європейським мистецтвом, що, за словами мисткині, було її свідомим ходом, адже відповідало фокусу концепцій проєктів.

 

Олена Поліщук, фото перформансу «Гра в хованки з паном Лятошинським» Б. Поліщука; 2023

 

Зі зміною генерацій художників, бачимо як хендмейд малювання ескізів заміщується форматом комп’ютерної графіки. Так на виставці представлені оригінали ескізів головної художниці Львівського театру ім. М. Заньковецької Юлії Зауличної та сценографки Даниїли Колот, створені за допомогою сучасних технологій.

 

Юлія Заулична, ескіз костюму до вистави «Зерносховище» Н. Ворожбит; 2022

 

Завжди цікаво, який шлях проходить твір від ідеї до фінальної реалізації. На виставці є можливість порівняти ескізи з готовим продуктом на прикладі роботи Людмили Нагорної над костюмом Оксани з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Цікаво завжди й те, як художник справляється з викликом знайти щось нове у класичному матеріалі, який має велику історію постановок.

 

Людмила Нагорна, костюм (творча версія) та ескізи до опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського; 2023

 

Акцентом виставки стала інсталяція Богдана Поліщука «Червоне. Біле. Мінливе». Автор пропонує подумати, наскільки визначальним у наш час став статус людини, як він визначає наші реакції. І наскільки хистким є основний маркер швидкого контакту (вбрання), адже людина в цивільному одязі цілком може бути військовим.

 

«Сьогодні ледь не кожен з нас перебуває у стані, який, як мені видається, найточніше можна окреслити як стан мінливості. Постійні зміни не лише зовнішніх обставин, а й внутрішніх станів та переживань огортають нас цілодобово протягом цих буремних і драматичних років війни. Визначення статусу зустрічної людини і навіть власного статусу стало постійним підсвідомим процесом», – розмірковує Богдан Поліщук.

 

Богдан Поліщук, інсталяція «Червоне. Біле. Мінливе»; 2024

 

Серед експозиції знаходимо й ескізи сценографа до танцювальної вистави «Броніслава Ніжинська: Танц-реконструкція». За словами автора, ескізи свідомо зроблені в естетиці 20-х років зі зверненням до творчості В. Меллера, з яким свого часу співпрацювала над сміливими експериментами всесвітньо відома хореографка Б. Ніжинська.

 

Зустрічаємо й ескізи та костюм сценографа до вистави «Андроїд, або Номер на твоїй спині». «Для мене було цікаво попрацювати над футуристичними образами, уникаючи пластику, металу, бутафорських дротів. Зробити образ Андроїда більш несподіваним, теплим і жіночним, тому що на цьому тримається історія. Ви можете побачити, як поєднується ручна вишивка з прийомами ручного декорування тканини, але водночас присутня чіткість форм з асоціацією обладунків», – зізнається Богдан Поліщук.

 

Богдан Поліщук, Андроїд-Мур; вистава «Андроїд, або Номер на твоїй спині»; 2019

 

Отже, вкотре команда Галереї сценографії показала й довела, що мистецтво й митець не існують поза політикою і національною ідентичністю. На прикладах митців різних періодів бачимо, як кожна епоха наклала на їхню творчість певний відбиток, а політична ситуація у той чи інший час впливала й впливає на митців.

 

Фото: Христина Король

29.09.2024