Наша сценографія у Тбілісі

Український павільйон на Тбіліському бієнале сценографії 2020: як це було?

Будь-якому театрознавцю й мистецтвознавцю України не становитиме проблеми розповісти щось цікаве про мистецтво сценографії нашої країни. Абсолютно кожен назве імена легендарних українських сценографів, а хтось зможе навіть прочитати цілий курс лекцій. Справді, мистецтво сценографії України має цікаву історію, велике число відомих митців-новаторів, які крокували в унісон з Європою, часто навіть випереджаючи її тенденції, не зважаючи на всі історичні складнощі, що спіткали Україну. Сьогодні ми також можемо похвалитися безліччю талановитих митців. Кожен із них тяжіє до різних стилістик, володіє цілим арсеналом прийомів й засобів, має власний підхід до роботи. Шкода, що свого часу «залізна завіса» не дозволила світові дізнатися про великих особистостей, котрі заслуговували на це. Але що ж сьогодні? Звісно, презентація країни у світі – справа не проста через брак підтримки. Але, як показує досвід, усе можливо за ініціативності.

Торік учасники команд Львівської галереї сценографії та Київського фестивалю Lider Triennial of Scenography здійснили Україні презентацію на Празькому квадрієнале сценографії – міжнародному фестивалі, наймасштабнішому заході в цій царині. Представники усіх держав Європи з'їзжаються туди, щоб продемонструвати свої найкращі сценографічні роботи. Там є можливість пройтись через павільйони усіх країн й дослідити притаманні їм стилі, останні тенденції театрального дизайну, послухати лекції тощо. Проєкт має на меті створити умови для професійного розвитку та обміну творчими ідеями серед сценографів, а також сприяти міжкультурному діалогу художників.

Цього року команда Львівської галереї сценографії не прогавила можливості взяти участь у ще одному подібному проєкті – Тбіліському бієнале сценографії, що тривав від 18 по 28 жовтня. До програми фестивалю традиційно входять виставки робіт учасників та їхній огляд, круглі столи щодо сучасного мистецтва та конкретних проблем сценографії, творчі дискусії та презентації.

Організатори врахували епідеміологічну ситуацію в країні, тому заходи відбувалися у змішаному форматі. Міжнародну виставку влаштували у Тбіліському історичному музеї, а освітню програму бієнале і міжнародний симпозіум – в онлайн-режимі. Учасниками стали одинадцять країн: Грузія, Україна, Канада, Польша, Італія, Китай, Вірменія, Білорусь, Сербія, Казахстан, Росія, які презентували себе за допомогою відео, друкованої продукції, онлайн-подій та дистанційного спілкування. Просторове вирішення міжнародної виставки – незвичне й винахідливе – представляло собою безліч моніторів із трансляцією відео-презентацій, створених самими учасниками. До слова, презентацію українського павільйону можна переглянути на ютуб-каналі Галереї сценографії.

Команда Галереї не обмежилась лише відзнятим матеріалом для фестивалю, а організувала виставку та супутні події у своєму просторі для львів'ян. На виставці було представлено ескізи, макети та костюми художників із усіх регіонів України. Куратором проєкту став один із засновників Галереї сценографії, сценограф Богдан Поліщук. Назва українського павільйону – «Червоні лінії». Саме вони умовно розділяли простір Галереї на дві території, що символізували «вимушену роздвоєність свідомості українських художників, які працюють над мистецькими проєктами у країні, в якій точиться війна». Задумом виставки стало візуалізувати стан українського театру, сценографію у контексті реальності, у якій вона існує.

Так у першому залі, у який потрапляли відвідувачі – великому та світлому-– було представлено роботи здебільшого до вистав із класичною, або дитячою драматургією: ескізи та костюми Богдана Поліщука до вистави «Лисеня, якому вдалося» (реж. Б. Поліщук), ескізи до «Android. Номер на твоїй спині» (реж. Б. Поліщук) та «Царя Едіпа» (реж. А. Приходько); ескізи та костюми Дарії Зав'ялової до «Аліси» (реж. І. Ципіна), макет та ескізи Іннеси Кульчицької до «Золоторогого Оленя» (реж. С. Брижань), ескізи Алії Меженіної до «Любові до трьох апельсинів» (реж. А. Калоян) та ескізи й макети Наталії та Сергія Ридванецьких до «Страшної помсти», «Тіні» й «Ночі перед Різдвом» (реж. С. Павлюк).

У другому залі панувала, задумана авторами, похмура атмосфера. Потрапити до нього можна було через довгий й вузький коридор за допомогою ліхтарика. Тьмяним червоним світлом та темним папером, яким були оббиті стіни і в якому тонула підлога, автори спробували викликати асоціацію із землянкою або ж окопами.

На початку коридору відвідувачів зустрічала проекція відео-кадрів із війни на сході України, а при заглибленні у нього – безліч фотографій із обличчями українських вояків. Зустрічав їх також голос Юрія Йосифовича, що виконував пісні «Да забіліли сніжки», «Летіла пуля» та інші.

У просторі, присвяченому воєнній тематиці, експонувалися ескізи Олександра Білозуба до вистави «Чорне небо - Біла хмара» та Олега Татаринова до «Білоксі-Блюзу»; й макет Наталії Денисової до вистави «Матінка Кураж». Посеред залу заінсталювали робочий стіл сценографа. Тобто, лише пройшовши усю експозицію з її настроєвими контрастами й заглибившись у темні глибини, відвідувачі добирались до місця, де народжуються творчі ідеї художника.

Докладний описовий огляд виставки усі охочі отримали на додатковому заході павільйону – кураторській екскурсії Богдана Поліщука. «Як художник створює виставу, знаходячись в інформаційному полі війни? Щодня читаючи статистику, скільки є вбитих або ранених, щодня очікуючи нових поворотів військових дій, читаючи повідомлення про збір коштів на лікування військових, збір коштів на підтримку дітей, чиї батьки загинули на війні», – говорить Богдан Поліщук. Візуалізувавши роздвоєність українських митців, творці виставки спробували донести публіці той стан, у якому працюють художники.

Важливо зазначити, що зіставляючи роботи на воєнну й невоєнну тематику, в організаторів на меті не було порівняти значущість цих робіт. Як вони пояснюють, російсько-українська війна триває вже шість років. З її початку вже виросло і пішло до школи ціле покоління дітей, яке потребує розвитку й виховання на певних творах, у тому ж числі й виставах. Тому навіть у час війни потрібні історії про лисенят, що шукають свій шлях у житті, дівчаток, що стрибають у глиб кролячих нір або відчайдухів у пошуках золотих черевичків.

У межах Бієнале також відбувся онлайн Master Lab, під час якого відомі практики поділилися своїми поглядами на мистецтва сценографії та Симпозіум, участь в якому також взяла спікерка від України Лілія Бевзюк-Волошина, котра представила на загал різноманіття української сценографії. Обговорювали проблеми мистецтвознавства та навчання, провідні тенденції сценографії різних країн. «Український павільйон був дуже логічний, адже він не лише представив продукт сценографії, а й військову тему, яка є дуже актуальною і нагальною для вашої країни. Навіть назва "Червоні лінії" абсолютно характеризувала вашу сучасну трагедію. Тема війни не є чужою і для нас, і ми дійсно співчуваємо вам. І більше того, грузинська виставка була присвячена посттравматичному синдрому після наших подій 2008 року. Наші відвідувачі могли бачити лише відео українського павільйону на моніторі, але й воно сприймалося дуже емоційно», – каже кураторка Бієнале Ніно Гунія.

Команда галереї доповнила тему павільйону презентацією великого тритомного видання «На щиті» – зібрання споминів родин загиблих українських воїнів у війні на Донбасі. 17 жовтня авторка книги-– львівська військова журналістка і волонтерка Ірина Вовк у просторі галереї поділилась досвідом того, як по всій Україні збирала спогади про бійців різних підрозділів. До слова, придбати збірник тепер можна і в Галереї сценографії.

Отже, можна впевнено сказати, що за останні кілька років в Україні зародився потужний рух презентації сценографічного мистецтва завдяки ініціативі різних колективів. Україна обростає міжнародними зв'язками, а також шукає різні способи популяризації мистецтва сценографії на своїх теренах. Незабаром, у 2021 році, нас очікує Львівське квадрієнале сценографії, організатором якого є Львівська галерея сценографії, а вже у 2022 році відбудеться Lider Triennial of Scenography, яке вже проходило чотири рази у Київському національному музеї «Картинна галерея» з ініціативи українських сценографів.

Нещодавно Галерея сценографії у співпраці з Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України випустила набір листівок «Український театральний костюм ХХ–XXI. Ескізи / Ukrainian theater costume XX–XXI. Sketches», що є прев'ю до майбутньої книжки, присвяченої цій темі. Кожен охочий може замовити набір онлайн або особисто у Галереї. Також на ютуб-каналі Галереї діє постійна рубрика інтерв'ю зі сценографами, мета якої – вивести художників з-за лаштунків, щоб виокремлювати їх як митців, котрих важливо знати по іменах. Тож, очевидно, ініціативних діячів мистецтва та культури в Україні вдосталь, ідей для реалізації також, бракує лише потужної державної підтримки, але віримо, що все ще попереду, адже позитивні зрушення відбуваються вже сьогодні!