Виборча кампанія, позбавлена здатних розпалити пристрасті тем, посилює загальне враження маразму
У німецькі мові є прикметник, який точно виражає настрій, який переважає в сьогочасному німецькому суспільстві. Це прикметник gemütlich. Його можна перекласти як зручний, комфортний; та Хорхе Луїс Борхес вже сповістив у знаменитому вірші, що коли йдеться про німецьку мову словник ніколи не влучає в ціль. Скажімо, що це слово визначає відчуття затишку, насолоди теплом домашнього вогнища та м’якості пледу, коли на вулиці холод, вітер та дощ. За кілька тижнів до загальних виборів Німеччина переживає період gemütlich. Серед її громадян поширене переконання, що так як вдома, більше нема ніде. Час від часу через щілини у вікнах проникає відлуння галасу, спричиненого економічною кризою десь ззовні, зокрема на півдні Європи. Таким чином чужі проблеми посилюють задоволення від стану справ у власній країні. Ніхто не сумнівається у тому, що 22 вересня виборчі урни віддадуть належне стабільності. Ті, хто в 2005 р. передрікали, що настане ера Меркель, повністю вгадали. Так, ера – без історичних подій, без надзвичайних досягнень та без політичних потрясінь. Сіра, спокійна ера, епоха gemütlich.
Образ німецького канцлера, який витворився – часто через образу – в деяких країнах Європейської Унії, є неточним. У ньому відсутні не лише європеїстські устремління Ангели Меркель, але й такі її чесноти, як доброзичливість та почуття гумору. Недостатня та тенденційна інформація у поєднанні з історичними штампами намагається перетворити її на негнучку та владну залізну леді, обходячи таким чином її найбільші недоліки: нерішучий стиль керівництва, боязнь змін чи небажання запроваджувати структурні реформи, яких вона вимагає від країн-боржників в обмін на економічну допомогу. На даний час Меркель є мутті Німеччини, незамінною матусею, яка дбає про те, аби родинне вогнище не згасло.
Не бракує ані експертів, ані аналітиків, які попереджають про ризики, які з’являються, коли обмежуватися лише короткотерміновою політикою, яку проводять, не спускаючи ока з опитувань. Хоча звісно, що підйом економіки, низький рівень безробіття та рясні податкові надходження значною мірою допомагають забарвити сьогодення в рожеві тони. Утім, також безперечним є те, що у сфері соціальної, освітньої чи демографічної політики Німеччина легковажить вжиттям превентивних заходів, неначе боїться викликати в населення занепокоєння, змальовуючи йому панораму майбутніх проблем.
Відомо, що напередодні виборів лише відчайдух проголосив би реформи, які породять непевність чи вимагатимуть жертв, особливо, якщо позначаться на гаманцях громадян. Якщо хтось не знає, то виборчі кампанії призначені для того, аби робити обіцянки та критикувати суперника. А в країні, яка складається з 16 федеральних земель, нечасто трапляється рік, коли не проводяться якісь вибори, не кажучи вже про муніципальні, європейські та загальні. Страх втратити народну прихильність визначає стратегію та програми політичних партій. І навіть коли правляча коаліція не заперечує необхідність заходів, вжитих соціал-демократами в часи Герхарда Шредера, Соціал-демократична партія Німеччини продовжує розплачуватися втратою голосів за ті структурні зміни. СДП настільки впевнена в своїй поразці 22 вересня, що з ініціативи її голови Зігмара Габріеля вже скликала з’їзд для того, аби визначити імена наступних керівників партії, звісно, із ним на чолі.
Дезідеологізована кампанія, зведена до обміну думками щодо конкретних питань (наприклад, щодо місць у дитячих садочках), в якій відсутні теми, здатні розпалити пристрасті, посилює загальне враження маразму. Останні опитування засвідчують, що ніколи раніше німецьке населення не було настільки задоволене політичною ситуацією в країні. Нещодавні викриття Едварда Сноудена аж ніяк не підірвали престиж влади. Кандидат від соціал-демократів зімітував щось схоже на бурчання. Згодом стало відомо, що угода, яка дозволила американським секретним службам переглядати електронну пошту та прослуховувати мобільні телефони німецьких громадян, була негласним діянням його партії у 2002 р.
Кілька днів тому філософ Петер Слотердайк винайшов поняття для визначення сучасної політики Німеччини: «летаргократія». Його запитали, що він думає про наступні вибори. У відповідь він з іронією поцікавився, коли вони відбудуться.
Фернандо Арамбуру, іспанський письменник, мешкає в Німеччині
Fernando Aramburu
El letargo político alemán
El País, 14.08.2013
реферувала Галина Грабовська
22.08.2013