Уже 20-й рік Польща та Україна вчаться жити без Яцека Куроня. Вдається нам це не дуже добре: розтринькали ми чимало з того, що було напрацьовано з його участю. Без його голосу тихішими стали рупори польсько-українського порозуміння, зате голосніше заговорили групи непримиренних. Чому?
У відповіді на це питання – увесь феномен Яцека Куроня. Він діяв на найвищих регістрах людського духу. На цих регістрах серце людське готове прийняти всю правду, а тому слово правди стає словом сповідальним.
На цьому рівні людина загалом почувається доволі самотньою – навіть у колі друзів. У своїй сповідальності Куронь під кінець життя ставав щораз самотнішим також. Проте він був вирозумілим, і бачачи, що українцям важко осягнути цю повноту правди, лише скрушно констатував: «На жаль, ні ми, ні ви ще до цього не дозріли, хоч, без сумніву, дозріваємо щодня і щороку».
Після відходу Яцека повнота правди ослабла, а сила часткових правд зросла. Їм, на жаль, знову вдається електризувати наші патріотичні чуби.
Формула Куроня щодо приналежності Львова – міста, що «належить одній державі, але двом культурам», – списана насправді з нього самого. Він належав Польщі, але надихав собою обидві культури. Його серце мало б бути поховане у Львові, як серце Міцкевича – у Вільно/Вільнюсі. І він напевно записав би це у своєму тестаменті, якби такий повтор не видавався йому занадто претензійним.
Польськість, уособлена в Куроневі, робить честь полякам і водночас ошляхетнює українців. Його концепція «Ми, поляки, були українцями для німців і німцями для українців» є тим аргументом, який обеззброює навіть найзатятіших непримиренних.
Проте не менш високою є і Куронева «українськість», успадкована від чутливого на кривду батька-поляка. Вона також гуманізує – ні, євангелізує! – обидва народи, оскільки утихомирює наші взаємні «комплекси жертви».
Для мене особисто ревеляційним було те, що Яцек учив нас сприймати прощення не лише як почесну корону, що нею увінчують процес примирення, а і як початок тернистої дороги, яку без цього не здолаєш. Прощення, як і Христос, має бути «альфою та омегою, початком і кінцем».
Яцек Куронь сам сформулював key performance indicator (ключовий індикатор виконання), за яким ми мали б оцінити його життя і діяльність: «Якщо йдеться про життя, важливо не як довго хтось живе, а як!» І коли знаєш цей критерій, то вже зовсім просто розпізнати в Книзі Життя простий запис: «І виліпив Господь тіло Яцека та вдихнув у нього велику душу – і побачив Бог, що воно добре».
15.06.2024