Ще більше стійкості

29 грудня. Ранок. Ще одна ніч війни з масованою повітряною атакою на наші українські міста – як виявиться, найчисельнішою за весь час за кількістю ракет і дронів. У стрічці новин з гордістю читаю про роботу ППО – переважну більшість засобів було збито. Зі смутком – про влучання, загиблих, поранених… Не оминуло руйнуваннями та смертю мій рідний Львів. Дзвоню своїй колезі, довідавшись, що школа її донечки зазнала значних пошкоджень. «Було страшно. Вибухи були зовсім поруч. Але ми живі – це головне! А все зруйноване відбудуємо!» І далі впродовж ранку всіма месенджерами ширяться такі звичні бойові молитви-мантри «Тримаймося. З Богом! Усе здолаємо!»

Ми на порозі 2024-го – і третього року війни, у якому точно викликів буде чимало. Ми свідомі – ворог цілить отаким ракетним терором не просто у військові об’єкти та критичну інфраструктуру. Він цілить у наш дух. У нашу стійкість. У нашу єдність. І що ми протиставимо йому, крім потужної ППО і сили ЗСУ? – ще більше стійкості, ще більше єдності!

Олег РОМАНЧУК
дитячий психіатр, психотерапевт, директор Інституту психічного здоров’я УКУ

Психологічна стійкість є нашою індивідуальною та колективною здатністю проходити крізь випробування, зберігаючи, відновлюючи та плекаючи при цьому наше психічне здоров’я й особистісну цілісність, силу нашого духу, глибину та життєдайність наших стосунків. Вона, наче психологічна ППО, захищає нас від ударів війни по нашій психіці і нашій єдності. І як для ЗСУ для надійнішого захисту від повітряних атак ворога потрібно ще більше засобів ППО, ще потужнішу систему ППО, – так нам важливо розуміти в умовах війни, яке несе стільки страждань і випробувань і яка триватиме ще невідомо скільки, – нам потрібно ще більше стійкості, глибшої й потужнішої! Вона потрібна нам, щоби реалізувати оте «все здолаємо». І щоби вистояти й перемогти. І щоби зцілити всі рани війни. І відродитися новим життям…

Тож сьогодні і на майбутнє ще одна мантра і ще одна молитва про «ще більше стійкості!»

Більше стійкості – це про глибші корені

Десь так, як дерево, що росте на скелі: коли тривалий час дують сильні вітри, вибір простий – або вони вирвуть тебе з коренями, або тобі треба стати дужчим за вітри, а це можливо лише тоді, коли корені стануть глибшими. Отак і для нас – що триваліша війна і більші її випробування, то дужчою, глибшою має бути наша стійкість!

І на порозі третього року війни нам необхідне поглиблення, своєрідний «апдейт» нашої стійкості до версії 3.0 – глибокої й ультрапотужної. І знову за аналогією з ППО: пам’ятаємо, як хтось збив «шахед» з балкона банкою консервованих огірків – це непогано; але значно краще, коли маємо «гепарди», а ще «патріоти» і багаторівневу мережеву систему – тоді є надійний захист. Така сама системність потрібна нам у розбудові нашої стійкості: індивідуальній, сімейній, командній, спільнотній, національній! Адже стійкість є системним феноменом. І сила спільноти – у силі окремої людини, а сила окремої  людини – у силі її спільноті.

Стійкість – це вибір, це навчання, це праця

Як ми можемо поглибити нашу стійкість? Ми не можемо просто стискати дужче зуби, повторювати «тримаймося» – і думати, що від цього наша стійкість стане глибшою. Стійкість є системою компонентів – і нам дуже важливо розуміти їх і плекати. Ми не стаємо стійкішими просто від зіткнення з випробуваннями – ми стаємо стійкішими, коли робимо вибір бути стійкими і коли осмислено працюємо над цим вибором, утілюючи його. Стійкість потребує поглиблення у мудрості, в її розумінні. Стійкість потребує уміння вчитися з досвіду – свого й інших. І практики. І праці. Щоденної праці – спільної й індивідуальної.

Плекання стійкості – ключовий компонент у турботі про психічне здоров’я

Виклики війни неминуче вдаряють по нашій психіці. І якою б не була наша стійкість, часом сила і доза цих ударів така, що «прильоти неминучі» – нас ранить. І ми часом падаємо й вибуваємо зі Строю. І це природно. Ми – вразливі люди. І стійкість – це не про непохитність та невразливість, а радше про вміння зцілювати рани, відновлюватися і зводитися знову, і тримати разом Стрій… Понад те, стійкість не може існувати без вразливості, без здатності відчувати біль, співчувати. Втратити цю здатність означало би втратити найбільшу силу нашої стійкості – силу нашої любові й людяності…

І це завдання мудро й усвідомлено плекати стійкість на всіх рівнях стосується і нашої перемоги, і здатності зберегти, захистити, відновити психічне здоров’я нашої нації. Тому – стосується кожного!

За іншою метафорою, стійкість – це наче наша індивідуальна та колективна «психо-імунна» система. І зараз нам як ніколи потрібна її міцність. А це потребує стратегічного превентивного підходу. Пам’ятаймо, як було в часи ковіду – ключовим рішенням була колективна вакцинація, щоби виробити міцний індивідуальний та колективний імунітет. А для цього потрібно було спершу знайти «формулу» для вакцини. Тоді її виготовити у достатній кількості. Тоді транспортувати, вакцинувати – щоби врешті індивідуальна імунна система окремої людини могла виробити належні антитіла.

Зі стратегією стійкості так само – нам потрібна дієва, науково обґрунтована формула, потребуємо знати, розуміти її складові. Ми, звісно, можемо шукати її у підручниках, дослідженнях, фахових навчальних програмах – це цінно. Але насправді основними носіями «формули» є ті, хто демонструє цю стійкість, проходячи крізь випробування – і серед нашого народу зараз є стільки справжніх героїв стійкості. Їхні історії, їхній живий приклад – безцінні. Але це не лише герої-сучасники. Наша земля – це не лише за назвою відомої книги «земля крові» війн, репресій, голодомору; наша земля – це теж «земля стійкості» і «земля людяності» (чи ж не тому у візії національної ідеї Шевченкове «будуть люди»?). І наша історія несе теж неймовірну спадщину стійкості в історіях тих, хто зміг зберегти в собі це світло людяності у мороці найнелюдяніших обставин… Нам відкривати й усвідомлювати цю спадщину – у цьому наше поглиблення, у ній глибокі невичерпні джерела, що живитимуть нашу стійкість…

А тоді за аналогією  з подолання ковіду наступний етап – генерування її у великих масштабах у свого роду «фабриках стійкості», а ними насамперед є сім’я, коло друзів, команда, трудовий колектив, спільнота, громада, нація. Саме тому ми знову і знову повторюємо – «наші сім’ї, наші школи і ВНЗ, наші установи і колективи, наші спільноти і громади мають стати фортецями стійкості!» А це вже системна праця. Ми ж усі добре знаємо: глибокі, життєдайні стосунки не стаються самі собою – вони будуються, і то така непроста й нелегка праця! Але там, де є сила любові, де звучать спільні цінності, де ми об’єднані у великий Стрій, яким ідемо разом до обрію надії, – там наша стійкість росте і поповнюється. Бо там, де є глибокі стосунки (а стійкість 3.0 – це про вимір глибини!) – там наші корені переплітаються, там ми живимо одне одного і прокладаємо спільний доступ до отих глибоких невичерпних джерел!

І тоді – «транспортування і передача» стійкості. Формально можемо думати теж про фахові аспекти: онлайн-програми, групові тренінги для команд, уроки стійкості в школах і т.д. Але, мабуть, найбільш природним способом передачі стійкості є історії. Історії, що творяться, – і які говорять прикладом потужніше за будь-яку лекцію. Й історії, які ми переповідаємо – а тому нам усім зараз так важливо стати збирачами і творцями історій стійкості. І, без сумніву, ключову роль у цьому теж мають творці національної культури – чи не тому письменники, поети, музиканти, митці первинно є, були і будуть завжди «психотерапевтами національної свідомості».

Й останній етап, найважливіший – за аналогією, «вироблення імунітету». Стійкість не є пасивним феноменом. Її не можна «інсталювати». Не можна проковтнути, як пігулку. Вона радше як м’язи – росте, коли ми її використовуємо, тренуємо. Бо вона, як уже зазначили вище, – це про працю, це про навчання, про вибір… І за нас ніхто не зможе бути стійким, нам завжди робити цей вибір – вибір мужності, вибір відповідальності, вибір цінностей, вибір любові. І коли ми обираємо діяти зі стійкістю – в нас росте стійкість, в нас глибшає стійкість…

Стійкість: знання та практика

Отож, нам потрібне глибоке розуміння стійкості. А оскільки вона є силою, вона є таємничим «живим» феноменом, ми не можемо пізнати її лише в інтелектуальний спосіб – ми можемо насамперед пізнати, відкрити її лише через досвід, через відкриття її в дії. Чи ж не тому Лесі Українки «Хто не жив посеред бурі – той ціни не знає сили»? І чи не тому втаємничені слова Ольжича «В людині, затям, живе незвідана сила…»? Ця сила не може жити у пробірці, не може жити у книжці – лише в людині… І ця сила – то велика таємниця. Стільки разів чув це від різних людей у часі війни: «Ми самі не здогадувалися, яка сила живе в нас». Це про вимір глибини – ми навіть не здогадуємося, які невичерпні джерела сили є там, у глибині нашого духу і нашої любові…

Водночас у формулі стійкості немає жодних «секретних складників» чи таємних інгредієнтів. Її склад і її «рецепт» той самий (див. наші попередні публікації про формулу стійкості). Мати глибокий зв’язок з цінностями й ефективно діяти. Мудро мислити. Регулювати енергію та емоції. Плекати стосунки. Ці компоненти – це базові складники системи психологічного функціонування, з якими ми народжуємося: здатність організовувати поведінку, мислити та пізнавати, використовувати емоційну енергію та відновлюватися, будувати стосунки. Глибина стійкості – в опануванні майстерності володіння цими базовими психологічними процесами, відкриття їхнього потенціалу в реалізації нашої людяності у всій її повноті, щоби ми врешті могли бути вповні людиною мудрою, мужньою, людиною, що живе у світлі, у правді й любові…

Пам’ятаймо аналогію стійкості з імунною системою. Ця метафора допомагає нам побачити і краще розуміти теж проблематику психічних розладів як «збою системи стійкості». Це наче «автоімунний процес», коли базові складові психологічного функціонування працюють проти здоров’я – песимістичне мислення, відсутність сенсів і бездіяльність підтримують депресивний стан, безперервні переживання за майбутнє, уникнення будь-яких ризиків – дисфункційну тривогу і т.д. Стійкість – це про вміння покерувати цими процесами, щоби вони вели не лише до успішної адаптації, до подолання випробувань, захисту психічного здоров’я – але також і до зростання, і до процвітання.

А майстерність (це знає кожен музикант і спортсмен) здобувається практикою, лише практикою – осмисленою, методичною, цілеспрямованою! Тому нам так важливо ширити не лише знання й історії про стійкість, але й практики стійкості, творити культуру плекання стійкості. Десь так, як твориться культура фізичної активності, здорового харчування і т.д. – нам треба плекати і творити культуру плекання стійкості, психічного здоров’я, стосунків, особистісного зростання.

Тому, налаштовуючись на подальшу дорогу, маємо кілька важливих запитань. Які наші практики стійкості? Як будемо живити та плекати її щоденними звичками? Як можемо створити ресурс стійкості на «важчі часи», коли потрібно буде відновлювати її в собі і ділитися нею з іншими?

Стратегія невтомності

Випробування війни виснажливі. Стратегія ворога – виснажити наші ресурси у тривалій війні. Тож уміння бути витривалими в стійкості, уміння менеджерувати енергію, про яке йшлося в одній з попередніх публікацій («Витривалість у резилієнтності»), залишається незмінною складовою і для стійкості 3.0. Лише приходить розуміння, що від «стійкості в режимі марафону» нам треба перейти до стійкості як пожиттєвої стратегії, що так перегукується з відомим фрагментом із поезії Ліни Костенко «Пливи, пливи, пливи десятки літ». А це перебудова від відносно короткотривалої моделі зіткнення з випробуваннями – до готовності йти крізь випробування життя з прийняттям усіх викликів та невизначеності, і не лише йти – але водночас жити, святкувати життя, творити життя… А тому і тут так важливе є вкорінення у глибокі невичерпні джерела… Коли ми вкорінені в них, ми як оте дерево з глибокими коренями, що п’є з вод підземних, набагато менше залежимо від ласки погоди… Коли ми вкорінені, то готові не лише вистояти у вітри – ми готові теж рости, процвітати і плід приносити… Бо війна не має зупинити життя – життя мусить тривати… І в цьому не лише феномен нашої стійкості, а й феномен особистісного та колективного (посттравматичного) зростання: це дерево не просто вистоїть – воно виросте великим, життєдайним, з нього розсіються ліси і сади, воно дасть багато життя…

Нездоланна сила любові

Переосмислюючи ці два роки війни, ми свідомі, що як би не було важко – ми стоїмо, і ми тримаємо Стрій. І коли нашою стійкістю вражається і захоплюється весь світ, нам теж важливо осмислити, у чому її таємниця, що є джерелом цієї таємничої сили.

Моє відчуття (з історій родин, яким допомагаю як психотерапевт – родин, що проходять часом чи не найбільші випробування війни:  втрати рідних, втрати дому; з історій, з якими теж просто стикаюся довкола себе посеред цих днів війни) – наша сила у глибині нашої любові. Вона є отим глибоким невичерпних джерелом сили і стійкості. Саме гімном цій любові посеред темних днів і ночей війни є історії героїв стійкості. Силою цієї любові ті, хто віддав життя за нашу свободу, житимуть далі у серцях і життях наших. Бо чув це стільки разів за дні війни – промовлено з глибини серця крізь сльози і біль втрати: «Смерть може зупинити життя – але не любов, але не стосунок…» Силою цієї любові долається страх і народжується мужність, у тому числі найбільша мужність, яка є проявом найбільшої любові, – віддати життя за тих, кого ти любиш… Силою цієї любові твориться єдність. Силою цієї любові воїн залишається воїном світла, а ненависть не входить усередину і не руйнує, а лише стає зброєю на полі бою, зброєю, керованою силою любові. Силою цієї любові гояться рани. Нею відроджується і твориться життя – скільки б його не хотіла поруйнувати війна. Саме ця любов є нашим сенсом, нашою правдою і світлом. Вона в наших діях. У наших стосунках – в життєдайному ланцюжку «і мертвих, і живих, і ненароджених». Вона освітлює наш розум і допомагає нести біль. Саме ця любов нездоланна і непереможна. Тож вкорінюймося у неї глибше і глибше – її силою вистоїмо, переможемо і відродимося новим життям!