Декларація Fiducia supplicans

ПЕРЕКЛАД УКРАЇНСЬКОЮ З ВАТИКАНСЬКОЇ

Перед тим, як перейти до розбору тексту, наведу кілька спостережень, які дозволяють зробити певні висновки про процес підготовки та настрої в Конґреґації віровчення, яка цей документ оприлюднила. Насамперед у вічі впадає час публікації: 18 грудня, за тиждень до Різдва, коли в більшости людей купа клопотів із підготовки до свят. Відтак іде два тижні свят, а після 7 січня вже було би пізно, бо через три тижні після публікації новина стає стариною і реагувати на неї наче вже й сенсу нема. Завдяки цьому декларація мала прослизнути повз увагу широкої громадськости. Але не так сталося, як гадалося: документ помітили й активно обговорюють. При цьому невдоволеними залишилися обидві зацікавлені сторони: і ліберали, які чекали чогось більшого, і консерватори, які не хотіли жодних змін. Тобто і вовки не ситі, і вівці цілими не почуваються.

о. Назарій ЗАТОРСЬКИЙ,

член Пресвітерської ради та Колегії єпархіяльних радників Паризької єпархії, єпископський делегат у Швейцарії, голова комісії екуменічних і міжрелігійних зв'язків

Як можна зробити висновок із «Представлення» кардинала Фернандеса, первісно готувалася чергова формальна відписка від Конґреґації в консервативному дусі, але втрутився Папа, який і змусив внести певні зміни. Тому кардинал відкритим текстом умиває руки та перекладає відповідальність за них на свого шефа, прямо заявляючи, що зміни до попереднього проєкту зроблені під тиском Франциска і лише з послуху йому:

«У часі дослідження тематики цього документа стала відомою відповідь Святішого Отця на Dubia деяких кардиналів. Ця відповідь дала важливі роз’яснення для представлених тут роздумів і є вирішальним елементом для роботи дикастерії. Оскільки "Римська Курія є насамперед інструментом на службі наступника Петра" (тобто Папи, – Н.З.), наша робота повинна сприяти, поряд із розумінням віковічної доктрини Церкви, сприйняттю вчення Святішого Отця».

Там же, у «Представленні», вказано дві групи, яких стосується документ, – це «пари в неврегульованих ситуаціях та одностатеві пари». Тобто йдеться не лише про представників ЛГБТ, але насамперед про гетеросексуальні пари, які з тих чи інших причин живуть без вінчання. До останньої категорії належать, відповідно, ті пари, які живуть «на віру», тобто не мають перешкод для церковного шлюбу, але поки не хочуть його брати, а також пари, які мають перешкоди для церковного шлюбу, – наприклад, розлучені, що не отримали визнання їхнього попереднього вінчання недійсним (уневажнення), і через це не можуть вступити в законний церковний шлюб. Там же йдеться про те, що благословення, про яке йтиме мова в документі, жодним чином не означає схвалення їхнього співжиття чи зміну вчення Церкви про подружжя.

У пункті 4 (та в деяких інших місцях) поновно наголошується традиційне вчення про подружжя як «виключний, постійний і нерозривний зв’язок між чоловіком і жінкою, відкритий від природи для народження дітей». І тут же вказується, що «Тільки в цьому контексті сексуальні стосунки знаходять свій природний, адекватний і вповні людський сенс».

З останньої ремарки виглядає, що подружжя – це насамперед про дозвіл на статеві стосунки та народження дітей, більше нічого цінного в ньому нема. Думаю, кардинал був би дуже здивований, якби йому сказали, як мало часу займає в подружжі секс. Судячи з тої ремарки, у Конґреґації проспали розвиток канонічного права Католицької церкви. Бо це у старому кодексі канонів (за 1917 р.) метою подружжя був лише дозвіл на секс і потомство. Натомість у сучасних кодексах на першому місці стоїть «добро супругів» (під яким мається на увазі взаємна підтримка, повага, кохання, емоційна стабільність і т.д.), і щойно після цього йде згадка про потомство (див. канон 1055 §1 у Codex iuris canonici (1983 р.), а в Кодексі канонів східних Церков – Codex canonum ecclesiarium orientalium (1990 р.) – канон 776 §1). Також варто було би повідомити панству в тій Конґреґації, що сексом більшість людей, у т.ч. католиків, займаються сьогодні й без шлюбу (вітаємо у 21 столітті!), а пари вони утворюють якраз для чогось більшого, ніж просто секс, і благословення Церкви шукають саме для цього більшого, а не для сексу. Але, видно, у Конґреґації про це ще не знають.

Та повернімося до тексту документа й того благословення, яке він пропонує для гетеросексуальних пар із неврегульованим статусом і для одностатевих пар. Спершу в декларації представлено різні типи благословень, деякі з яких відбуваються в рамках уділення Святих Таїнств (наприклад, Таїнства подружжя), у рамках богослужінь, а інші – в рамках «народної побожности», коли у священника просять благословення у приватному порядку – наприклад, на якусь справу (подорож і т.д.). Саме до цих останніх належить дозвіл благословляти гетеросексуальні пари з неврегульованим статусом і одностатеві пари. Знову й знову документ наголошує на необхідності уникати будь-яких обставин чи жестів, які б виглядали як вінчання чи справляли враження уділення церковного благословення на спільне життя пари. Тому, наприклад, місцевим єпископським конференціям не дозволяється формалізувати такі благословення в якийсь окремий літургійний чин, а священникові (чи дияконові) – мати на собі при цьому літургійні ризи, чи щоб пара була одягнена у весільний одяг, або щоб таке благословення уділялося в день чи в рамках весільної церемонії. Про це, зокрема, пункт 39:

«У будь-якому випадку, саме для того, щоб уникнути будь-якої форми плутанини чи згіршення, якщо про молитву благословення просить пара, яка перебуває в неврегульованій ситуації, і це робиться поза формами, передбаченими літургійними книгами, таке благословення ніколи не може бути надане в прямому контексті цивільної церемонії (шлюбу) або в будь-якому іншому зв’язку з нею. Це також стосується одягу, жестів і слів, які є вираженням шлюбу. Те ж саме стосується тих випадків, коли благословення просить одностатева пара».

То в яких же рамках може уділятися благословення цим обом категоріям? Їх окреслює пункт 40:

«Таке благословення може уділятися в інших контекстах, таких як відвідини місця паломництва, зустріч зі священником, молитва в групі чи під час прощі. Ці благословення, які уділяються не в ритуальних формах Літургії, а як вираз материнського серця Церкви, подібно до благословень, які випливають із серцевини народної побожности, насправді не мають на меті узаконити щось, а радше відкрити своє життя Богові, просити Його допомоги для кращого життя, а також закликати Святого Духа, щоб цінності Євангелія можна було жити з більшою вірністю».

Як таке благословення мало б виглядати? Його зміст пропонує пункт 38:

«У короткій молитві, яка може передувати цьому спонтанному благословенню, священнослужитель може попросити миру, здоров’я, духа терпіння, діалогу і взаємодопомоги для них, а також Божого світла і сили, щоб мати можливість повністю виконувати Його волю».

Як бачимо, у документі нема жодних змін католицького вчення про подружжя, ані жодних поступок щодо можливости церковного благословення на спільне життя для повторно одружених (але не вінчаних) гетеросексуальних пар чи для одностатевих пар. Тоді чому здійнявся такий галас і в чому проривний характер «Декларації»? Про це говорить пункт 5, у якому зазначено суть відмінности від попередніх документів конґреґації:

«Церква має право і обов’язок уникати будь-якої форми благословення, яка може суперечити цьому переконанню або призвести до плутанини. У цьому також полягає сенс відповіді колишньої Конґреґації віровчення, яка стверджує, що Церква не уповноважена уділяти благословення одностатевим союзам».

Повторно про це ж мовиться і в пункті 26, де двічі цитується «Відповідь» Папи на Dubia кардиналів, чим знову підкреслюється: «це не ми, це все Франциск»:

«У цій перспективі "Відповідь" Святішого Отця допомагає розширити декларацію Конґреґації віровчення 2021 року з пасторальної точки зору. Адже "Відповідь" запрошує до розрізнення стосовно можливости "форм благословення на прохання однієї чи кількох осіб, які не передають хибного уявлення про шлюб", а в ситуаціях, які з об’єктивного погляду є морально неприйнятними, враховувати, що "та сама пастирська турбота вимагає від нас не ставитися просто як до "грішників" до інших людей, чия вина чи відповідальність може бути зменшена через різноманітні фактори, що впливають на суб’єктивне відчуття провини"».

Тобто попри надалі чинну заборону уділяти благословення типу вінчання для гетеросексуальних пар із неврегульованим статусом і одностатевих пар, відтепер вони можуть отримувати від священнослужителів т. зв. «приватне» благословення саме як пара. Власне тому цілий третій розділ документа так і називається: «Благословення пар у неврегульованих ситуаціях і одностатевих пар». Звісно, це жодним чином не задовольнило ліберальне крило Католицької церкви, яке, зокрема, чекало на пом’якшення приписів для повторно одружених осіб, котрі не можуть узяти церковний шлюб. Але це величезний крок уперед у прийнятті одностатевих пар, які тепер визнаються саме парами, а не просто окремими індивідуумами, які час від часу займаються «гріховним одностатевим сексом».

Інша причина ґвалту, який здійняли певні любителі гомофобної риторики, полягає в тому, що документ чітко та недвозначно викриває їхню риторику як самозакохану й елітаристську. Про це пункт 25:

«Більше того, Церква повинна остерігатися будувати свою пастирську практику на незмінній природі певних доктринальних чи дисциплінарних схем, особливо коли вони "породжують нарцистичний і авторитарний елітаризм, коли замість того, щоб євангелізувати інших, їх аналізують і оцінюють, а замість того, щоб полегшувати доступ до благодати, енергія витрачається на контроль". Тому, коли люди просять благословення, всебічний моральний аналіз не повинен бути передумовою для надання благословення. Також не слід вимагати від них попередньої моральної досконалости».

Зрештою, вкотре наголосивши на забороні літургійного оформлення таких «приватних» благословень, документ їх дозволяє з огляду на пасторальну необхідність, про це пункт 30:

«Навіть якщо "не доцільно, щоб єпархія, єпископська конференція чи будь-яка інша церковна структура постійно й офіційно затверджувала процедури чи обряди з усіх можливих питань", розсудливість і пастирська мудрість – виключаючи серйозні форми згіршення чи плутанини серед вірних – можуть підказати, що священник чи інший служитель Церкви повинен приєднатися до молитви за таких осіб, які хоч і перебувають у зв’язку, який жодним чином не можна порівняти з подружжям, все ж довіряють себе Господу та Його милосердю, благають Його допомоги й бажають, щоб Він провадив їх до кращого розуміння Його задуму любови та істини».

Але справді вибуховим є пункт 31, де чи не вперше офіційно визнано, що і в гетеросексуальних стосунках із неврегульованим статусом, і в одностатевих стосунках є щось «добре, істинне та дійсне», а не лише суцільний секс і гріх (у випадку одностатевих пар секс ще «огидний та протиприродний»):

«У межах окресленого тут горизонту лежить можливість благословення пар, які перебувають у неврегульованих ситуаціях, та одностатевих пар, форма якого не повинна бути ритуально визначена церковною владою, щоб не викликати плутанини з благословенням, властивим для Таїнства шлюбу. У цих випадках уділяється благословення, яке має не тільки висхідне значення, але є також призиванням низхідного благословення від самого Бога на тих, які визнають себе нужденними та потребуючими Його допомоги і не претендують на законність власного статусу, але просять, щоб усе істинне, добре і по-людськи дійсно автентичне в їхньому житті й відносинах було збагачене, зцілене та піднесене присутністю Святого Духа. Ці форми благословення є вираженням прохання до Бога про надання допомоги, яка походить від спонукань Його Духа – яку класичне богослов’я називає "спонукальною благодаттю", – щоб людські стосунки могли дозрівати та зростати у вірності Євангелію, звільнятися від своїх недосконалостей і слабкостей і виражати себе в усе більшому вимірі божественної любови».

З огляду на заборону рекомендованого в декларації благословення, яку вже офіційно видав ряд єпископів, хотілося б нагадати пункт 38:

«Тому благословення пар, які перебувають у неврегульованій ситуації, не слід ані заохочувати, ані створювати для нього ритуал, але також не слід перешкоджати чи забороняти близькість Церкви до кожної ситуації, в якій шукають Божої допомоги через просте благословення».

Насамкінець хотілося б запитати: як єпископи збираються вимагати послуху від своїх священників, якщо самі виявляють прямий непослух Вселенському архиєреєві, видаючи такі заборони, що прямо суперечать тексту декларації? Зрештою, чи консервативні єпископи («святіші за Святішого Отця»), гадають, що лише вони можуть робити, що їм заманеться, не зважаючи на Папу та приписи Ватикану, а ліберальні ні? У кожному разі, нас чекає продовження боротьби між обома таборами Католицької церкви, і вже скоро ми побачимо не лише подальші заборони передбаченого декларацією благословення, але й, з іншого боку, видані ліберальними єпископами та єпископськими конференціями літургійні чини для благословення одностатевих пар саме як благословення на спільне життя в рамках весільної церемонії.

P.S. Наведені тут цитати з документа подаються в авторському перекладі тексту декларації німецькою мовою, при цьому в деяких випадках автор звертався до текстів документа англійською та французькою мовами, які представлені на офіційному сайті Конґреґації віровчення.

Під час візиту до Дубліна 2018 р. Папу Франциска зустрічав його манекен із веселковим прапором.

__________________

* Dubia – з латинської "сумніви" – питання, що потребують прояснення. Напередодні засідання синоду в Римі в жовтні 2023 р. п'ять кардиналів надіслали Папі Францискові свої Dubia, які стосувалися, зокрема, благословення одностатевих пар і жіночого священства.