Віра Агеєва. За лаштунками імперії. Есеї про українсько-російські культурні відносини. Київ: Віхола, 2021. 360 с.
Книжка Віри Агеєвої присвячена українсько-російським культурним відносинам у літературі ХІХ–ХХІ століть: від Григорія Квітки-Основ’яненка та Миколи Гоголя, які психологічно не надто комфортно почувалися у Петербурзі й у своїх текстах чітко писали про різницю двох народів, до Оксани Забужко і Юрія Андруховича, котрі у наш час «війни пам’ятей» піддають деструкції імперські штампи й говорять про замовчувані історії.
Героями книжки професорки Агеєвої стали класики української літератури (Гоголь, Шевченко, Нечуй-Левицький, Леся Українка, Франко, Довженко, Рильський, В. Домонтович, Бажан, Шевчук, Андрухович, Забужко та інші), а їхні твори (як і біографії) прочитані з погляду взаємин із північним сусідом, а відтак – і формування української тожсамости. При такій оптиці українська класика набуває нового несподіваного звучання. З огляду на умови імперської залежності, у яких писали й творили українські митці, вони були більш героїчними й сміливими, ніж може задатися на перший погляд. Щоправда, це не був революційний і патетичний героїзм, а радше щоденна праця з прокреслювання кордонів між своїм і чужим. Саме такими малими кроками митці щодня виборювали собі «право свідчити про себе самим», що для нас сьогодні й уможливило історію саме української літератури.
«За лаштунками імперії» Віри Агеєвої наголошує й переконливо засвідчує, що вибір митців можна зрозуміти лише в історичній перспективі, а їхня ідентичність не може бути зведена до однозначних визначень: герой, товариш, зрадник, колаборант, ворог, агент тощо.
З імперської точки зору Миколу Гоголя було зараховано до російських класиків, а його українськість послідовно маргіналізувалася як «своєрідна дитяча хвороба». Цензурні впливи й втручання теж ліпили з Гоголя російського письменника. Авторка книжки вже вкотре пропонує ще раз глибше зануритися у тексти Гоголя з перспективи його українськости, вона детально аналізує різницю між двома народами у його «Вечорах на хуторі біля Диканьки», а також повістях «Тарас Бульба» і «Страшна помста», у яких звучить серйозна тема відчуття себе в історії, а саме – «утрати майбутнього, позбавлення права на присутність у великій історії» (с. 81). Неповторних штрихів до образу українського Гоголя додає його замовчуваний та пильно цензурований уривок «Роздуми Мазепи», про який і нагадує читачам авторка.
Професорка Віра Агеєва, авторка книжки «За лаштунками імперії».
У концепції Лесі Українки найголовніше, вважає Віра Агеєва, відсутність «отрутної пошани до винятковості “російського генія”, якою вигодовували цілі покоління українців». Блискуче знання багатьох мов та володіння європейськими літературами забезпечує ширший погляд Лесі Українки на культуру. Професорка Агеєва звертає особливу увагу на її нецензуровані листи, у яких підважується й розвінчуються претензії «старшого брата» на культурну вищість у слов’янському світі. На початку ХХ століття Леся Українка писала до Михайла Кривинюка: «Пора стати на точку, що “братні народи” просто сусіди, звязані, правда, одним ярмом, але в ґрунті річи, зовсім не мають ідентичних інтересів і через те їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської “внутрішньої політики”».
Гасло окремішності від російських впливів і культурних орієнтацій у бік «психологічної Європи» проголошують у 1920-х роках Хвильовий і Зеров у той час, коли Булгаков писатиме свою «Білу гвардію» і «Дні Турбіних», у яких буде звучати ненависть до всього петлюрівського та загалом українського. Згодом «радянські класики петлюрівського призову», передовсім Олександр Довженко і Володимир Сосюра (а також і Максим Рильський, який формувався у середовищі Старої Громади, і син петлюрівського офіцера Микола Бажан) відвойовують право на свою історію і пам’ять. Ці пошуки часом є досить песимістичними, що загалом віддзеркалює становище української культури під радянською імперією. Так, у «Зачарованій Десні» Довженка батько вже не може відповісти на питання малого Сашка «Хто ми?». У щоденнику Довженко продовжить свої роздуми: «Ми були єдиним народом в Європі, не знавши, хто він». Також критичну налаштованість проти імперії можна знайти, читаючи уважно поеми Бажана «Розмова», «Сліпці» і «Смерть Гамлета» серед інших. Використовуючи вічний Шекспірівський образ, смерть українського Гамлета ХХ століття стає для Бажана «метафорою примусового позбавлення права на вибір власного шляху» (с. 251). Віра Агеєва підсумовує: «Мистецьке покоління, котре встигло долучитися до відродження двадцятих, радянським уже не стало насправді ніколи. Вони демонстрували політичну лояльність, але переважно не приймали ні імперської, ні російської культурної тожсамости» (с. 22).
Авторка книжки «За лаштунками імперії» спирається на тезу, що в умовах колонізованої культури, котра тривалий час розвивається під імперським пануванням, «людина змушена водночас працювати на систему і проти системи» (с. 244). Відтак її стратегіями виживання стають пристосування, роздвоєння, маскування і гра з панівною ідеологією. Це історія і Бажана, і Рильського, і Сосюри, і Довженка й інших.
Історичний роман, який професорка Агеєва пов’язує «із пошуком тривкіших засад ідентичності», виконував роль передачі такого знання й у міру розхитував імперські засади ідентичности. Так, 1968 року Роман Іваничук ще встиг видати свій перший історичний роман, який за первісним задумом (як «книжка про національне відступництво») мав промовисто називатися «Яничари», але зрештою вийшов як «Мальви». «Коли програла зброя, найважливішим, за Іваничуком, стає слово, спогад і пам’ять», – пише авторка книжки (с. 274). Те саме можна сказати про Валерія Шевчука з його культом дому як місцем безпеки проти загроз, із яким пов’язаний бібліофільський культ («Дім на горі»).
Книжка Віри Агеєвої звертає увагу саме на такі, на перший погляд, непомітні й «негероїчні» моделі спротиву тоталітарній системі. Адже виживання мистецької самости забезпечувалося не патетичним геройством, а щоденною роботою, приймаючи виклики доби й даючи інтелектуальні відповіді на них. У цьому сенсі постать Бажана не була героїчною. Але навіть у системі він робив все, що міг. Саме таким жестом було видання УРЕ (під маркою радянської, але все ж української енциклопедії), а також святкування Шевченкового ювілею 1964 року, головою комітету якого він був. Тоді Київ відвідали французькі філософи-екзистенціалісти Жан-Поль Сартр і Симона де Бовуар, а також племінник Лесі Українки з Нью-Йорка Юрій Косач.
Сьогодні в умовах російсько-української збройної й культурної війни книжка Віри Агеєвої є більш ніж актуальною й потрібною. «За лаштунками імперії» спонукає до глибшого занурення у тексти українських класиків з погляду українсько-російських відносин й окреслення історичних шляхів до розуміння власної українськости.
01.11.2021