Члени НАТО погодили плани відсічі Росії у разі її нападу.

Спротив ухваленню плану чинила Туреччина, але врешті пішла на компроміс.

Держави – члени НАТО погодили плани реґіональної оборони Північноатлантичного альянсу в разі нападу Росії. Про це повідомила інформаційна аґенція Reuters із покликом на свої джерела. Документи, які містять понад чотири тисячі сторінок, були схвалені віртуально за день до початку саміту в Литві. 11 липня глави держав та урядів мають ще раз підтвердити ці рішення, а потім офіційно оголосити про них.

За інформацією Reuters, найбільший спротив ухваленню плану чинила Туреччина. Але врешті її вдалося переконати. «Чудово для Альянсу, що Туреччині таки довелося піти на компроміс і дати згоду», – повідомив Reuters дипломат, знайомий із ходом перемовин.

У документі детально описується, як слід захищати критично важливі об’єкти й території Альянсу засобами стримування й обороняти їх у надзвичайних ситуаціях. Визначено також, які військові можливості необхідні для реалізації цього плану.

У планах описано способи швидкого нарощування присутності військ на теренах, які опинилися під загрозою, та захисту від можливих атак у морі, повітрі, кіберпросторі та космосі. Тож окрім сухопутних, повітряних та військово-морських сил, сюди включені також можливості кібернетичних і космічних сил.

Окрім того, у рамках цих планів країнам-учасникам Альянсу будуть надані рекомендації щодо модернізації військ і покращення логістики. Також члени НАТО мають збільшити свої витрати на оборону. Визначені раніше два відсотки від ВВП стануть мінімальною вимогою Альянсу.

«Йдеться про набір більшої кількості людей, про навчання, маневри. Йдеться про створення запасів, створення формувань, закупівлю обладнання, ми також говоримо про виробничі потужності», — розповів голова військового комітету НАТО, лейтенант-адмірал Роб Бауер (Robert Bauer).

Офіційні представники Альянсу вважають, що на реалізацію цих планів країнам-учасницям знадобиться кілька років.

Як зазначає Reuters, упродовж десятиліть Північноатлантичний альянс не бачив необхідності підготовки таких планів, оскільки вів «невеликі війни» в Афганістані та Іраку, а також не відчував реальної загрози з боку пострадянської Росії.