Нині ввечері на 94-му році життя помер Дмитро Павличко – український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, дипломат, народний депутат кількох каденцій, громадсько-політичний діяч, батько Соломії Павличко (1958–1999)
Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 року у селі Стопчатів на Косівщині в селянській сім'ї. Вчився спочатку в польській школі в Яблуневі, потім у Коломийській гімназії. Згадував, як у квітні 1945-го пішов в УПА (псевдо "Дорошенко"), два місяці був у сотні Спартана, потім сотню розпустили, і Павличко пішов вступати в комсомол та завершувати навчання. У жовтні Павличка заарештували за участь "у дитячій сотні", однак влітку 1946-го після перевірки його звільнили. Вступав у Київський університет – не взяли, у 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені І. Франка, за фахом філолог.
Спочатку працював завідувачем літературної частини Львівського театру юного глядача імені Горького, але в тому ж році став аспірантом кафедри української літератури Львівського державного університету імені І.Франка.
З 1956 року – завідувач відділу поезії журналу "Жовтень". У 1958–1964 – на творчій роботі (в 1962 році був делегатом всесоюзного з'їзду комсомолу в Москві), в 1964–1966 роках – сценарист при Кіностудії імені О.Довженка, у 1966–1968 роках – секретар правління Спілки письменників України.
У 1970–1978 роках – головний редактор журналу "Всесвіт", 1978–1986 рр. – знову на творчій роботі.
У час перебудови, з 1986 до 1988 року, – секретар правління Спілки письменників України та СРСР.
У 1989–1991 роках – народний депутат СРСР, у 1989–1990 роках – голова Товариства української мови. Один із засновників Народного Руху України (НРУ), член Великої ради НРУ.
Член КПРС з 1954 року по березень 1990 року.
У березні 1990 року обраний до Верховної Ради України від Збаразького виборчого округу №358, з 15 травня 1990 року до травня 1994 – народний депутат, був головою комісії Верховної Ради України у закордонних справах. Входив до Народної ради, фракції Конгресу національно-демократичних сил. Лідер парламентської фракції Демократичної партії України. Один з авторів Декларації про державний суверенітет України, що проголошувала нейтральний та позаблоковий статус України (т.зв. "доктрина Павличка").
У 1994 році балотувався до Верховної Ради у Чигиринському виборчому окрузі №428, посів 4-те місце з 13-ти. До липня 1995 року – координатор Ради демократичного об'єднання "Україна".
З жовтня 1995 по травень 1998 року – надзвичайний і повноважний посол України в Словацькій Республіці.
29 березня 1998 року обраний депутатом Верховної Ради України ІІІ скликання за списком Народного Руху України (№33 у виборчому списку), з 12 травня до 17 березня наступного року – народний депутат, член комітету Верховної Ради України у закордонних справах і зв'язках з СНД.
З 26 лютого 1999 по 11 січня 2002 року – надзвичайний і повноважний посол України в Республіці Польща.
У 2002 році балотувався до Верховної Ради України від блоку В.Ющенка "Наша Україна" (№99 у виборчому списку), але тоді до парламенту не пройшов; 21 жовтня 2005 року став депутатом Верховної Ради України ІV скликання як наступний за списком.
У 2006 році балотувався до Верховної Ради від Українського народного блоку Костенка і Плюща, але блок до парламенту не пройшов. З серпня 2006 року – голова Української всесвітньої координаційної ради.
У 2012 році балотувався до Верховної Ради України від партії Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" (№150), але до парламенту не пройшов.
У 2014 році балотувався до Верховної Ради від партії "Блок Петра Порошенка" (№133), але до парламенту не пройшов.
Поет (з 1944 року), автор збірок: "Любов і ненависть" (1953), "Моя земля" (1955), "Чорна нитка" (1958), "Бистрина" (1959), "Днина" (1960; Республіканська комсомольська премія імені М.Островського за 1961), "На чатах" (1961), "Пальмова віть" (1962), "Жест Нерона" (1962), "Пелюстки і леза" (1964), "Гранослов" (1968), "Хліб і стяг" (1968), "Сонети подільської осені" (1973), "Таємниця твого обличчя" (1974, 1979), "Любов і ненависть" (вибране, 1975; Державна премія України імені Т.Г. Шевченка, 1977), "Сонети" (1978), "Вибрані твори" (в 2 т., 1981), "Вогнище" (1981), "Спіраль" (1984), "Задивлений у будущину" (1986), "Поеми і притчі" (1986), "Вибрані вірші" (1986), "Рубаї" (1987), "Твори" (в 3 т., 1989), "Покаянні псалми" (1994), "За нас" (1995), "Ностальгія" (1998), "Наперсток" (2002), "Рубаї" (2003).
Найвідоміші пісні на слова Д.Павличка: "Два кольори" (1964), "Долиною туман тече", "Лелеченьки".
"Олександр Білаш з Дмитром Павличком сиділи на якомусь з'їзді комсомолу. Було нецікаво, вони почали поглядати наліво й направо — почали шукати гарних комсомолок, тому роздивлялися по залу. І раптом попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що просто очі виїдали.
— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.
— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович.
Вони потихеньку втекли із з'їзду, поїхали до Будинку творчості у Ворзелі. Написали пісню буквально за пів години".
(Олеся Білаш)
Окремими виданнями твори виходили в перекладах російською, естонською, болгарською, польською, словацькою мовами.
Перекладач. Перекладав твори Шарля Бодлера, Павола Гвездослава, Луїша де Камойнша, Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Ґарсія Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йоганна Вольфґанґа фон Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа, Ярослава Івашкевича, П'єра де Ронсара, Жозе-Маріа де Ередіа, Вітезслава Незвала, Христо Ботева та багатьох інших.
Автор: "Антологія словацької поезії ХХ століття" (1997), "Сонети" В.Шекспіра (1998), антологія "50 польських поетів" (2000), "Поезії" Хосе Марті (2001) та інші.
Сценарист фільмів «Сон» (1964, у співавт. з Володимиром Денисенком) і «Захар Беркут» (1971), автор текстів пісень у фільмі «Роман і Франческа» (1960), лібрето опери «Золоторогий олень» (1982), «Реквієм» («Бабин Яр», для солістів, хору та симфонічного оркестру, 1991), мультфільм «Золоторогий олень» (1979).
Критик, збірки: "Магістралями слова" (1977), "Над глибинами" (1983), "Біля мужнього світла" (1988); найповнішим виданням літературно-критичних праць Павличка є двотомник «Літературознавство. Критика» (2007), перший том – українська література, другий – світова.
Нагороджений радянськими нагородами: орденом Трудового червоного прапора, орденом Дружби народів, орденом "Знак пошани", почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР; українськими нагородами: орденом Свободи (22.01.2015, за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм), орденом князя Ярослава Мудрого IV (25.09.2009, за визначний особистий внесок у збагачення літературної спадщини українського народу, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 80-річчя від дня народження) та V (12.07.1999, за вагомий особистий внесок у розвиток дипломатичної служби, піднесення авторитету України на міжнародній арені) ступеня, орденом "За заслуги" ІІІ ступеня (27.06.1997, за особистий внесок у розробку, підготовку та прийняття Конституції України, активну законотворчу роботу), ювілейною медаллю "25 років незалежності України" (19.08.2016, за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу); іноземними нагородами: Командорським хрестом і з Зіркою Ордена за заслуги (12.2001, Польща).
Указом Президента України Леоніда Кучми №1140/2004 від 27 вересня 2004 року "за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність" присвоєно звання Герой України.
Лауреат літературної премії Словаччини імені П.Гвездослава, літературної премії Болгарії імені Христо Ботєва.
Заслужений діяч культури Польщі. Почесний доктор Львівського національного університету імені І.Франка (2000). Почесний доктор Варшавського університету (2002). Почесний професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" (2002).
***
Не пригадуй, що було! Не треба
Дотикатись до заглухлих ран.
Вже душа не б’ється в креші неба,
Як розбитий громом океан.
Благодать зійшла на темні води,
Втихомиривсь і затихнув я.
Безпощадний блиск твоєї вроди
Лагідно в душі моїй сія.
Може, хвилі встануть ще, як піки,
І полинуть радо на загин,
Але я люблю тебе навіки
Мовчазною силою глибин!
***
29.01.2023