Очі Маріуполя

Проєкт «Очі Маріуполя»: історії захисників, які обороняли «Азовсталь»

Ініціаторка проєкту – поетеса, авторка відомого вірша «Никогда мы не будем братьями» Анастасія Дмитрук. Документальна книга містить фрагменти листувань захисників «Азовсталі» з їхніми близькими, коли гарнізон був у оточенні. Книгу авторка доповнює власними віршами та ілюстраціями художників, чиї роботи присвячені оборонцям. Презентації першого тиражу відбулася у Німеччині, Франції, Бельгії та Швейцарії. Кошти, зібрані від продажу книги, підуть на гуманітарну допомогу та на підтримку сімей, які втратили своїх рідних.

 «З «Азовсталі» вийшло майже дві тисячі бійців», –  такий червневий заголовок лунав з усіх новинних джерел і, звісно, викликав неабияку радість. Проте, скільки особистих історій, переживань та почуттів криються за цими цифрами.

Книжка «Очі Маріуполя» розкриває близько сотні таких історій про відважні вчинки та особисті переживання воїнів, які захищали Маріуполь. 86 днів вони перебували у надскладних умовах та попри все мужньо обороняли рідну землю. Сильна сторона цієї книжки –  в абсолютній щирості, оскільки про героїв розповідають їхні рідні. Фрагменти листувань природньо наближають читача до глибоких внутрішніх переживань, які відчували герої в той час. Вони про відважність, про страх за рідних, про боротьбу на полі бою і боротьбу особисту, але головне – вони про любов: до сім’ї, коханих, рідної землі.

Ідея створення книжки розпочалася з того, що авторці Анастасії Дмитрук написала жінка, котра просила розголосу про свого сина. Він на той час саме був у оточенні на «Азовсталі»: «Я підготувала про нього історію і опублікувала на своїй сторінці у соціальній мережі. Потім написала ще одна мама, і ще одна… І тоді стало зрозуміло, що треба діяти. З’явилася ідея зробити з їхніх історій книгу», –  розповідає Анастасія.

Презентація книжки у м. Аугсбург. Фото: Marc Köster.

«Створити проєкт було справді складно у всіх його аспектах. Робота над ним нагадувала «гойдалку». Коли я активно почала вишуковувати захисників в соціальних мережах, або ж комунікувала через рідних –  їх забрали в полон. Далі був період, коли про них треба було говорити багато  голосно, а потім настав період, коли сказали мовчати. Інша складність – звісно, емоційна. Поки я спілкувалась з одним захисником, інші гинули під завалами. А мати хлопця, з розповіді про якого я розпочала цей проєкт, згодом написала, що її сина більше немає. Він загинув.  

 Фото людей, які зараз перебувають в полоні –  заблюрені. Розвідка забороняє публікувати їхні фотографії, оскільки це ускладнює процес обміну. Всі сім’ї погодили і дозволили дати матеріали в друк. Ми до останнього чекали відповіді від нашої головної розвідки, і вже коли друк мав відбутися, нам сказали, що деякі фотографії публікувати не можна. Проте, ми будемо їх відкривати по мірі того, як хлопці будуть виходити з полону. Чекаємо кожного і хочемо, щоб уже в наступних виданнях книжки  ми змогли побачити ці світлини. Я дуже дякую усім учасникам книги, їхнім молодим дружинам та батькам, які пустили мене в сімейні переписки. Їм було не просто це зробити і мені було не просто пройти крізь ці листи разом з ними. Найбільше хотілося б, щоб ця книжка знайшла своє місце у серцях небайдужих читачів. Я веду перемовини з видавництвами і сподіваюся, що в січні - лютому тираж буде готовий. Можливо,  в перекладах»,  –  розповідає авторка.

 Робота над проєктом триває далі, бо кожного разу знаходяться ще історії, ще людські долі, про які варто говорити, імена та обличчя яких потрібно показувати світу. Ця книга стає доказом того, що кожному захиснику, який пішов обороняти Україну, є що втрачати та є кого захищати. Її ціль розповісти не лише про захисників Маріуполя, а показати сплав глибоких  почуттів, які виявляються на лінії фронту, й тих, що їх проживають  рідні в тилу.

Замовити видання можна вже на сторінці https://eyesofmariupol.com.