Війна очима українських митців

Війна очима українських митців: виставка «The Captured House»

Український культурний продукт сьогодні є одним із дієвих способів висвітлення теми війни в інформаційному просторі. Мистецтво як потужний рупор голосить за межами України про почуття та думки українців, демонструючи трагічні події, які відбуваються у серці Європи. Така оцінка спровокована враженням від виставки «The Captured House» («Захоплений дім»), яка відбувалася з 7 по 15 травня у мистецькому арт-просторі Alte Münze в Берліні.  40 сучасних українських митців, які в той же час є очевидцями та учасниками війни, представили для європейського глядача близько 200 робіт, що дають змогу поринути в реальність гуманітарної катастрофи в Україні, спричиненої російським нападом. Найближчим часом виставку також покажуть у Парижі (Франції), Римі (Італії) та Амстердамі (Нідерланди). Проєкт організувала креативна агенція PORT за сприяння Міністерства культури та інформаційної політики України, Міністерства закордонних справ України та Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти.

Безумовно, за час війни «дім» для кожного українця став напрочуд вразливим поняттям. Образ дому можна трактувати як і в широкому сенсі – країни-дому, духовного дому, так і фокусуючись на будинок, помешкання – місце нашого усамітнення. Що втілюють ці образи? У будь-якому разі вони ідентифікують людину, її устрій, сімейно-родову близькість. Окрім матеріальної складової цей простір несе з собою сокровенний мікрокосмос, своєрідний духовний музей цінностей, який в цілому ідентифікує людину. Спогади про зовнішній світ не мають такої емоційної прив’язаності, яку мають спогади про власний дім: вони нас хвилюють більше, ніж можна собі це уявити. Саме через це російський агресор хоче відібрати його, знищити, захопити.

 

Валерій та Надія Протор’єви, фотограф Єлізавета Серватинська.

 

«Бородянка, 24 лютого. Зустрів війну і залишаюся в Києві. Спочатку я стояв на кухонній шафі в квартирі в Бородянці. Потім в цей дім влучив снаряд. Лишились тільки ми з шафкою і хазяйка квартири. Чоловік та син хазяйки загинули».

Назва виставки «Захоплений дім» співзвучна зі змістом новели Хуліо Кортасара, у якій власники вимушено покидають свій будинок через вторгнення злої, невідомої сили. Для українців такий сюжет став важкою реальністю, оскільки незліченна кількість помешкань та людських життів сьогодні зруйнована від російського вторгнення. Від кожної окремої історії розбивається внутрішній душевний дім кожного українця.

Михайло Рай, Z,O,V.

 

«Херсон, 24 лютого. Зустрів війну і залишаюся у Херсоні. Моє життя на окупованій території дає одну сумнівну перевагу: можна близько контактувати з російськими військовими. Схоже, що більшість росіян такої можливості не має. У їхніх голосах, обличчях словах, відчувається втома від того, що відбувається, і розуміння безглуздості цієї війни. Під касками, безперечно, є голови з очима, які бачать і розуміють, що немає ніяких нацистів і «визволення», про які говорить пропаганда».

Метою виставки є не лише викликати співчуття європейського глядача, а дати поштовх для дій, оскільки геноцид та кровожерлива різанина українців відбувається просто в цей час та не так далеко від європейських столиць.

Оксана Левченя, «Мамина ковдра».

 

«Вінниця. О 5 ранку мене розбудив телефонний дзвінок з коротким «Почалося». Перше, про що я подумала після того, –  це те, що під час обстрілу я не зможу вигулювати в місті двох великих собак. Тепер я сплю в покинутому дитячому садку. Частини родини нині у прикордонній зоні».

Вхід для перегляду виставки довелося знайти не одразу. Бо спершу вважалося, що експозиції будуть розміщені в класичному її вигляді, як зазвичай це буває. Проте, нас провели до сходової клітки, яка вела в підвальне приміщення, тож локація одразу стала очевидною.

Глядач, яким би він не був –  обізнаним у цій реальності чи ні – вже з першої експозиційної зали переноситься саме у той простір, у якому сьогодні перебувають тисячі українців – темні, холодні, вогкі стіни бомбоукриття. Роботи митців інколи було важко розгледіти у темних залах, але саме цим вони ще більше приковували до себе увагу і принаджували роздивитися та прочитати усе сповна.

У «Захопленому домі» можна побачити останній фоторепортаж з евакуації Ірпеня від Макса Левіна, оскільки в березні фотограф трагічно загинув, уражений російською кулею; інсталяцію Дар’ї Кольцової «Колискова», присвячену  пам’яті загиблим дітям в час війни; серію світлин «Маріуполь» Євгена Малолєтки; серію робіт Тіберія Сільваші –  «Щоденник»;  малюнки Олексія Золотарьова, які автор розпочав вести на iPad від першого дня війни, а також скульптури, відеоінсталяції, музичні твори, які виражають щоденний біль та відчай війни. Усі експонати не просто реквізити до фільму – це справжні, ще «теплі» свідчення злочину росії проти мирних мешканців України. Їх створювали митці на територіях бойових дій –  Києві та околицях, Запоріжжі, Харкові, Херсоні та інших. Важливо додати, що практично до кожної роботи прикріплений коментарі автора, свого роду окремі персональні рядки зі загального живого щоденника війни.

Олексій Сай, «Лебедине озеро».

 

«24 Лютого. Був і залишаюся у Києві. Я і моя родина були в Києві, коли це почалося. Ми виїхали декілька днів по тому. Повідомлення світу: дякую за підтримку. Усі люди цивілізованого світу тепер роблять те, що можуть. Ми зупинимо вбивць і гвалтівників разом з усім світом. На всіх фронтах. Слава Україні!».

При аналізі цілого проєкту важко виокремити конкретні роботи, оскільки виставка, як багатогранне дзеркало, висвітлює усі трепетні теми. Вона змушує візуалізувати, роздумувати про насильство, маніпуляції, брехню, безкарність, демонструє травми (не лише фізичні) та попри все міцну, палку боротьбу за свою свободу.

Дар’я Кольцова, «Колискова».

Останній експонат виставки – обпалені, з отворами від куль двері, привезені просто з евакуйованого Ірпіня. Проходячи через них, піднімаєшся сходами вгору до виходу в одну з центральних вулиць Берліна, сповненою шумом автівок та цокотінням столових приборів в кафе.

  На цьому виставка закінчується.

Безперечно, події на порядок сильніші від того, що художники відображають у своїх проектах. Мистецтво сьогодні не в змозі матеріально замінити зброю, щоб захистись від ворога. Проте воно може залучити глядачів до міжкультурного діалогу. Воно може  на глибокому емоційному рівні дати те розуміння та почуття, які відчувають українці сьогодні. І якщо після перегляду такої виставки в голові витає  лиш одне питання «Що я можу зробити сьогодні, щоб допомогти Україні», то такі культурні події точно виконують свою місію.