На кону в Україні – напрям людської історії

Найбільшим політичним досягненням людства стало припинення воєн. Саме це тепер під загрозою.

В основі української кризи лежить фундаментальне питання про природу історії та природу людства: чи зміни можливі? Чи можуть люди змінити свою поведінку, а чи історія нескінченно повторюється і люди назавше засуджені відтворювати минулі трагедії, нічого, окрім декору, не змінюючи?

Одна школа філософії рішуче заперечує можливість змін. Вона стверджує, що світ – це джунглі, що сильні полюють на слабких, і єдине, що заважає одній країні знищити іншу, – це військова сила. Так було завжди, і так буде завжди. Ті, хто не вірить в закон джунглів, не просто обманюють самі себе, а й наражають на ризик саме своє існування. Вони довго не проживуть.

Інша школа філософії стверджує, що так званий закон джунглів зовсім не є законом природи. Люди його створили, і люди можуть його змінити. Всупереч поширеним неправильним уявленням, перші чіткі докази організованої війни з’являються в археологічних свідченнях лише 13 тисяч років тому. І навіть після цієї дати було багато періодів без археологічних свідчень війни. На відміну від гравітації, війна не є фундаментальною силою природи. Її наявність та інтенсивність залежить від основних технологічних, економічних та культурних факторів. Разом зі зміною цих факторів змінюється і війна.

Свідчення таких змін є всюди навколо нас. За останні кілька поколінь ядерна зброя перетворила війну між наддержавами на божевільний акт колективного самогубства, змусивши наймогутніші країни Землі шукати менш насильницькі способи розв’язання конфлікту. У той час як війни великих держав, такі як Друга Пунічна війна або Друга світова війна, були характерною рисою протягом більшої частини історії, за останні сім десятиліть прямої війни між наддержавами не було.

За той же період світова економіка перетворилася з матеріальної в економіку знань. Там, де колись основними джерелами багатства були матеріальні цінності, такі як золоті копальні, пшеничні поля і нафтові свердловини, нині основним джерелом багатства є знання. І хоча ви можете захопити нафтові родовища силою, отримати знання таким чином ви не зможете. В результаті прибутковість завоювань знизилася.

І останнє: у світовій культурі відбувся тектонічний зсув. В історії багато еліт – наприклад, вожді гунів, ярли вікінгів та римські патриції, – ставилися до війни позитивно. Правителі від Саргона Аккадського до Беніто Муссоліні прагнули увічнити себе завоюваннями (і такі митці, як Гомер та Шекспір, успішно підтримували такі фантазії). Інші еліти, такі як християнська Церква, розглядали війну як зло, але неминуче.

Однак за останні кілька поколінь вперше в історії в світі почали домінувати еліти, які розглядають війну яко зло, якого можна уникнути. Навіть такі, як Джордж Буш і Дональд Трамп, не кажучи вже про таких, як Меркель і Ардерн по цілому світі, є зовсім іншим типом політиків, аніж гун Атілла чи гот Аларік. Вони звикло приходять до влади з мріями про внутрішні реформи, а не про зовнішні завоювання. Більшість провідних світил, будучи – від Пабло Пікассо до Стенлі Кубрика – в царстві мистецтва та філософії, більш відомі тим, що зображують безглузде жахіття бою, ніж тим, що прославляють його сценаристів.

В результаті всіх цих змін більшість урядів перестали розглядати агресивні війни як прийнятний інструмент просування своїх інтересів, і більшість країн перестали фантазувати про завоювання і анексію своїх сусідів. Це цілковита неправда, що тільки військова сила стримує Бразилію від завоювання Уругваю або перешкоджає Іспанії вторгнутися в Марокко.

Параметри миру

Занепад воєн видно в численних статистичних даних. Починаючи з 1945 року, зміни міжнародних кордонів внаслідок іноземного вторгнення стали відносно рідкісними і жодна міжнародно визнана країна не була повністю стерта з мапи в результаті зовнішнього завоювання. Не бракувало інших типів конфліктів, таких як громадянські війни та повстання. Але навіть якщо взяти до уваги конфлікти всіх видів, то за перші два десятиліття 21-го століття від людського насильства загинуло менше людей, ніж від самогубств, автомобільних аварій чи пов'язаних з ожирінням хвороб. Порох став менш смертоносним, ніж цукор.

Науковці знову і знову сперечаються про точну статистику, але важливо глянути поза математикою. Занепад воєн був як психологічним, так і статистичним феноменом. Його найважливішою особливістю стала суттєва зміна самого значення терміна "мир". Протягом більшої частини історії мир означав лише "тимчасову відсутність війни". Коли люди в 1913 році говорили, що між Францією і Німеччиною існує мир, вони мали на увазі, що французька і німецька армії не зіткнулися безпосередньо, але всі знали, що війна між ними, однак, може спалахнути в будь-який момент.

В останні десятиліття "мир" почав означати "неймовірність війни". Для багатьох країн вторгнення і завоювання сусідів стало майже немислимим. Я живу на Близькому Сході, тому прекрасно знаю, що з цих тенденцій є винятки. Але розпізнавати тенденції принаймні так само важливо, як і вміти вказувати на винятки.

"Новий мир" не був статистичною випадковістю чи гіпівською фантазією. Найяскравіше це відбилося в спокійно калькульованих бюджетах. В останні десятиліття уряди в усьому світі відчували себе в достатній безпеці і витрачали в середньому лише близько 6,5% своїх бюджетів на свої збройні сили, значно більше в той же час виділяючи на освіту, охорону здоров'я та соціальне забезпечення.

Ми схильні приймати це як належне, але ж це вражаюча новизна в історії людства. Протягом тисячоліть військові витрати були незрівнянно найбільшою статтею бюджету кожного принца, хана, султана і імператора. Вони практично ні копійки не витрачали на медичну допомогу чи освіту мас.

Занепад воєн не був результатом божественного чуда чи зміни законів природи. Це стало результатом того, що люди зробили кращий вибір. Це, мабуть, найбільше політичне та моральне досягнення сучасної цивілізації. На жаль, той факт, що воно випливає з людського вибору, також означає і його реверсивність.

Технології, економіка і культура продовжують змінюватися. Поява кібер-озброєння, заснованої на штучному інтелекті економіки та нових мілітарних культур може привести до нової, гіршої за все раніше бачене, епохи воєн. Щоб насолоджуватися миром, нам треба, щоб майже кожен робив правильний вибір. Натомість неправильний вибір лише однієї сторони може призвести до війни.

Ось чому російська загроза вторгнення в Україну повинна хвилювати кожну людину на Землі. Якщо для могутніх країн знову стане нормою знищувати своїх слабших сусідів, це вплине на те, як люди в усьому світі почуватимуться та поводитимуться. Першим і найочевиднішим результатом повернення до закону джунглів стало би різке збільшення військових витрат за рахунок всього іншого. Гроші, які мали би піти вчителям, медсестрам і соціальним працівникам, підуть натомість на танки, ракети і кіберзброю.

Повернення в джунглі також підірве глобальну співпрацю з таких проблем, як запобігання катастрофічним змінам клімату чи регулювання деструктивності таких технологій, як штучний інтелект і генна інженерія. Нелегко працювати пліч-о-пліч з країнами, які готуються вас знищити. А оскільки прискорюються і зміни клімату, і гонка штучноінтелектних озброєнь, загроза збройних конфліктів буде тільки зростати, замикаючи заворожене коло, і цілком може приректи наш вид на загибель.

Напрямок історії

Якщо ви вірите, що історичні зміни є неможливими та що людство ніколи не покидало джунглів і ніколи не вийде з них, то залишається лиш вибір ролі: хижака чи жертви. З огляду на такий вибір, більшість лідерів воліли би увійти в історію як альфа-хижаки і додати свої імена до похмурого списку завойовників, які нещасні учні приречені запам'ятовувати на іспитах з історії.

Але, може, зміни здійснимі? Може бути, закон джунглів – це радше вибір, аніж неминучість? Якщо це так, то будь-який лідер, який вирішив завоювати сусіда, займе особливе місце в пам'яті людства, значно гірше, ніж ваш пересічний Тамерлан. Він увійде в історію як людина, яка зруйнувала наше найбільше досягнення. Власне в той момент, як ми подумали, що вибралися з джунглів, він затягнув нас назад.

Я не знаю, як буде в Україні. Але як історик я вірю в можливість змін. Я не думаю, що це наївність, – це реалізм. Єдина константа людської історії – це зміни. І це те, чого ми, мабуть, можемо навчитися в українців. Протягом багатьох поколінь українці мало що знали, крім тиранії та насильства. Вони пережили два століття царського самодержавства (яке остаточно звалилося під час катаклізму Першої світової війни). Короткочасна спроба незалежності була швидко придушена Червоною армією, яка відновила російське правління. Українці тоді пережили жахливий штучний голод Голодомору, сталінський терор, нацистську окупацію і десятиліття нищівної комуністичної диктатури. Коли розпався Радянський Союз, історія, здавалося, гарантувала, що українці знову підуть шляхом жорстокої тиранії – бо що вони ще знали?

Але вони вибрали інше. Незважаючи на історію, незважаючи на нестерпну бідність і незважаючи на, здавалося б, непереборні перешкоди, українці встановили демократію. В Україні, на відміну від Росії та Білорусі, кандидати від опозиції неодноразово змінювали тих, що при владі. Зіткнувшись із загрозами автократії в 2004 і 2013 роках, українці двічі піднімались на повстання, щоб захистити свою свободу. Їхня демократія – це щось нове. Як і "новий мир". І одне, і друге є тендітними і можуть тривати недовго. Але і одне, і друге є здійснимими і можуть пустити глибоке коріння. Кожна стара річ колись була новою. Все зводиться до людського вибору.