Студентські свята

Телефонна розмова з Валерієм Шевчуком, почесним братчиком всіх братчиків

Найбільше свято — це свято рекреації. Традиційне щорічне СВЯТО бувало іноді після Різдва, тоді виставлялися різдвяні  драми. Після Великодня виставлялись великодні драми, а най­частіше у травні, в кінці учбового року. Це було літературно-мистецьке свято, в якому брали участь не тільки учні, але й викладачі. Вилаштовувались у похідну колону й рушали на гору Щекавицю. Тут читалися вірші, грала музика, ставилися вистави, діалоги, спеціально до цієї нагоди написані. Органі­зовувались всілякі колективні ігри, зокрема народні: джгут, чушка, довга лоза. Увечері, прикрашені зеленню та квітами, всі поверталися до Академії. Свято тривало цілий день. На закінчення влаштовувалась спільна трапеза. Опис свята знахо­димо в Гната Максимовича під 1761 роком, збереглися також спогади учасників дійства.

Влаштовувались в Академії й інші святкові акції – конгрегації, на яких формувалося студентське братство, прий­малися нові члени, які складали присягу па дожиттєву вірність і відданість учбовому закладові. Братство поділялось на старше та молодше. Вибиралася його адміністрація. Влашто­вувалися також філософські диспути, до яких видавалися дру­ком чи писалися спеціальні тези. Філософські диспути велися у конгрегаційному залі Академії.

Були й музичні свята: оркестр Академії грав на Магіст­ратському майдані. Тут-таки влаштовувались хорові співи.

На день народження Петра Могили, в грудні, студенти рушали урочистою колоною до Софії Київської, слухали мо­лебень на честь свого патрона, організовували поетичні зма­гання.

Оце, власне, і все.

— Але ж це прекрасно, завжди краєм вуха я чув або десь читав про творче життя, творчі традиції київського бурсацтва. В принципі ми своїм фестивалем продовжуємо ті традиції.

— Так, але ці традиції не зовсім «бурсацькі», бо «бурса» означало в той час гуртожиток. Тут «гуртожитські» і «бур­сацькі» — синоніми. А бурса як учбовий заклад з'явилася ли­ше в дев’ятнадцятому столітті. Так що тут не треба плутати. Тоді ж у молодших класах вихованців звали учнями, а в старших — студентами або спудеями. Значить, ваша справа — це продовження спудейської традиції.

— Ну що ж, теж не зле. Ще одне. Ті всі спудейські за­ходи проводились в такому собі жартівливому, бурлескному стилі?

— Не завжди. Переважно такі заходи проходили в сер­йозному, поважному стилі, але й не без жартів і бурлеску. Приміром, інтермедії були в жартівливому стилі, взяти вертеп,  то перша частина серйозна. Тобто серйозні, поважні, глибокі речі поєднувались з іграми, жартами, співами. Звичайно, зараз повинна бути деяка модернізація цієї традиції...

— Мабуть, але відрадний сам факт, що студентство не дрі­мало, і не хоче дрімати зараз. І ще одне, мабуть, таки вже останнє запитання: ви, можливо, чули, що хочемо провести в себе на фестивалі таку своєрідну пародію на конкурс кра­си — конкурс «Королеви Де-Білів», скорочено «КДБ» (з того боку — сміх). Доводиться чути, що конкурси краси, які зараз так увійшли в моду — нам, українцям, чи взагалі слов’янам, не властиві.

— В принципі у нас чогось подібнего не було. Це запозичена західна форма. Але це ще не означає, що ми не може­мо проводити таких конкурсів. Тим біль­ше, як я зрозумів, ваш конкурс «КДБ» не є запереченням конкурсу краси, він лише гіперболізує той несмак, з яким проводяться у нас ці конкурси.

— Мабуть, так. Ну що ж, тоді дякує­мо Вам. Будемо раді бачити на наше му фестивалі.

— Спасибі. Удачі вам!

Розмову записав ОпЛоЕгСрЬаничний.

[Ви…Ви…Х. Spezwypusk Профспілкового Вісника, 25-27 травня 1990]