Телефонна розмова з Валерієм Шевчуком, почесним братчиком всіх братчиків
Найбільше свято — це свято рекреації. Традиційне щорічне СВЯТО бувало іноді після Різдва, тоді виставлялися різдвяні драми. Після Великодня виставлялись великодні драми, а найчастіше у травні, в кінці учбового року. Це було літературно-мистецьке свято, в якому брали участь не тільки учні, але й викладачі. Вилаштовувались у похідну колону й рушали на гору Щекавицю. Тут читалися вірші, грала музика, ставилися вистави, діалоги, спеціально до цієї нагоди написані. Організовувались всілякі колективні ігри, зокрема народні: джгут, чушка, довга лоза. Увечері, прикрашені зеленню та квітами, всі поверталися до Академії. Свято тривало цілий день. На закінчення влаштовувалась спільна трапеза. Опис свята знаходимо в Гната Максимовича під 1761 роком, збереглися також спогади учасників дійства.
Влаштовувались в Академії й інші святкові акції – конгрегації, на яких формувалося студентське братство, приймалися нові члени, які складали присягу па дожиттєву вірність і відданість учбовому закладові. Братство поділялось на старше та молодше. Вибиралася його адміністрація. Влаштовувалися також філософські диспути, до яких видавалися друком чи писалися спеціальні тези. Філософські диспути велися у конгрегаційному залі Академії.
Були й музичні свята: оркестр Академії грав на Магістратському майдані. Тут-таки влаштовувались хорові співи.
На день народження Петра Могили, в грудні, студенти рушали урочистою колоною до Софії Київської, слухали молебень на честь свого патрона, організовували поетичні змагання.
Оце, власне, і все.
— Але ж це прекрасно, завжди краєм вуха я чув або десь читав про творче життя, творчі традиції київського бурсацтва. В принципі ми своїм фестивалем продовжуємо ті традиції.
— Так, але ці традиції не зовсім «бурсацькі», бо «бурса» означало в той час гуртожиток. Тут «гуртожитські» і «бурсацькі» — синоніми. А бурса як учбовий заклад з'явилася лише в дев’ятнадцятому столітті. Так що тут не треба плутати. Тоді ж у молодших класах вихованців звали учнями, а в старших — студентами або спудеями. Значить, ваша справа — це продовження спудейської традиції.
— Ну що ж, теж не зле. Ще одне. Ті всі спудейські заходи проводились в такому собі жартівливому, бурлескному стилі?
— Не завжди. Переважно такі заходи проходили в серйозному, поважному стилі, але й не без жартів і бурлеску. Приміром, інтермедії були в жартівливому стилі, взяти вертеп, то перша частина серйозна. Тобто серйозні, поважні, глибокі речі поєднувались з іграми, жартами, співами. Звичайно, зараз повинна бути деяка модернізація цієї традиції...
— Мабуть, але відрадний сам факт, що студентство не дрімало, і не хоче дрімати зараз. І ще одне, мабуть, таки вже останнє запитання: ви, можливо, чули, що хочемо провести в себе на фестивалі таку своєрідну пародію на конкурс краси — конкурс «Королеви Де-Білів», скорочено «КДБ» (з того боку — сміх). Доводиться чути, що конкурси краси, які зараз так увійшли в моду — нам, українцям, чи взагалі слов’янам, не властиві.
— В принципі у нас чогось подібнего не було. Це запозичена західна форма. Але це ще не означає, що ми не можемо проводити таких конкурсів. Тим більше, як я зрозумів, ваш конкурс «КДБ» не є запереченням конкурсу краси, він лише гіперболізує той несмак, з яким проводяться у нас ці конкурси.
— Мабуть, так. Ну що ж, тоді дякуємо Вам. Будемо раді бачити на наше му фестивалі.
— Спасибі. Удачі вам!
Розмову записав ОпЛоЕгСрЬаничний.
[Ви…Ви…Х. Spezwypusk Профспілкового Вісника, 25-27 травня 1990]
25.05.1990