Мистецька галерея Гері Боумена у Львові після різдвяних канікул запросила на виставку Дани Якимчук та Лади Таланчук «З книги пам'ятних записів».
Цього разу художниці, відомі своїми стильними та фактурно вишуканими текстильними композиціями, склали авторські колажі з родинних фото, які декорували вишивкою, малюнками, аплікацією, енкаустикою (техніка живопису, коли малюють розплавленим воском, змішаним з фарбами)... Меседж – створити виразний арт-імпульс нагоди перегорнути сторінки власного родинного архіву, відновити тепло сімейних спогадів… Згідно авторської передмови: «В кожному, чи майже в кожному родинному архіві є старі фото. Інколи, навіть, невідомо, хто саме дивиться з цих пожовклих клаптиків паперу, чи які події відбувались в мить спалаху фотокамери. Уламки подій, облич, стосунків, крихти сердечної приязні, зневаги, страху, мовчання… Наші фотографії – причетність до подій, про які не завжди достовірно щось знаєш, та вони прямо чи опосередковано створили середовище, в якому ти живеш. Змінити минуле людина не спроможна, та керувати його сприйняттям і трактуванням – цілком в наших силах».
Стародавні греки з римлянами влаштовували в своїх будинках родинний куточок, де зберігались воскові маски померлих родичів та урни з прахом. Обов’язковим атрибутом найдрібнішого шляхетського маєтку Європи від часів Ренесансу до появи фотографії була галерея родинних портретів. Сто років тому в українських оселях цю функцію виконували «хатні іконостаси» з фотографій, які для економії вставляли в спільну рамку. Поступ фотографії приніс цифрову «мильницю» та вбудовану в мобільний, iPhone, iPod і т. ін. фотокамеру в кожну родину. Що, з одного боку, удоступнило фотофіксацію не тільки історичних моментів нашого життя, але й всього, що потрапить на око, а з другого – розбестило кількістю і побутовістю такого тотального «клацання». Тож нині більшу частину сімейного фотомасиву «поховано» по хардах. (Я, принаймні, вже забула, коли видруковувала фото, але точно не минулого, і не позаминулого року). Результат – традиція прикрашати помешкання родинними фото (принаймні в сучасній Україні) сьогодні фактично зникла. А тим більше звичка переглядати родинні альбоми спільно з дітьми, напружуючись у впізнаванні в молодих особах у старомодних вбраннях риси своєї старшої родини, батьків, дідусів з бабусями та їх переважно вже невідоме оточення.... Але, усвідомлюємо ми це чи ні, нам бракує цього спілкування з власним минулим... Саме тому виставка Дани Якімчук і Лади Таланчук настільки легко і точно зрезонувала. Вони потрапили «в емоційну десятку».
Як прокоментувала присутня на відкритті виставки відомий львівський художник та теоретик текстилю Таміла Печенюк: «Якщо узагальнити суть цієї виставки в трьох словах, то це – фах, смак і золоті руки... Художній текстиль сьогодні надзвичайно різноманітний, тим не менше, мене вразило, наскільки точно авторам вдалося матеріалізувати його засобами речі, про які ми постійно говоримо: про пошук шляхів самоідентифікації українців, звернення до архетипів української культури... Дані і Ладі вдалося проявити, поєднати, синтезувати фотографію, тканину, ткацтво, вишивку, розпис, живопис, віск (теж певний архетип української історії та культури), пам'ять...».
13.01.2013