Смерть книгарень

Літературно-книжкова спільнота, стривожена фінансово невтішними результатами Форуму видавців, останніми тижнями багато говорить про кризу читання, окупність книжкових виставок і збитки видавців. Але майже ніхто не говорить про того гравця ринку, який опинився не просто під загрозою, а взагалі на межі існування – книгарні.

Бо якщо видавці ще можуть розраховувати на малі, але все ж реальні держзакупівлі, закордонні ґранти чи ґранти інституційної підтримки від України, якщо великі ярмарки все одно віднайдуть новий формат для себе й отримають держфінансування та підтримку спонсорів, то книгарні залишаться віч-на-віч зі своїми проблемами. Їм не «світить» ані державна підтримка, ані комунальні пільги чи знижена ставка оренди від органів місцевого самоврядування. Тому маю передчуття, що вже невдовзі ми станемо свідками масштабного книгарнепаду.

У цьому не можна звинувачувати виключно коронавірус і локдауни, вони лише пришвидшили, каталізували процеси, що почалися давно і не тільки в нас. Занепад книгарень є глобальним явищем, але в розвинених суспільствах він не аж так помітний, оскільки існують дієві програми підтримки такого бізнесу. У нас книгарні полишені самі на себе – і у випадку, якщо підприємець не має власного приміщення, майже стовідсотково приречені на загибель.

Я багато подорожую Україною й бачу, що на центральних вулицях наших міст найчастіше зустрічаються банки, магазини секонд-генду, ювелірні крамниці і точки з чохлами й навушниками до телефонів. Десь їх наздоганяють магазини з косметикою чи одягом, а деінде ломбарди і ресторанчики. А книгарень немає майже ніде – тому коли раптом натрапляєш на вітрину з книжками посеред міста, то така знахідка настільки розчулює, що з нею хочеться сфотографуватися.

Зрозуміло, що приміщення в центрах міст у нас переважно приватизовані, і власники прагнуть отримати за них якомога вищу плату – це природно. Зрозуміло й те, що книгарні не можуть собі дозволити конкурувати з грошовитішими конкурентами – просто через те, що книжок продається все менше і все частіше вони продаються не в книгарнях.

Зміна купівельних звичок книжкового читача, прискорена локдауном і розвитком інтернет-продажів, залишає книгарні поза ланцюжком книжкового бізнесу. Тепер будь-яку книжку можна замовити прямо з дому й додому, а при більшій покупці навіть надається безкоштовна доставка. До того ж на сайтах видавців чи онлайн-книгарень завжди є знижки, а реальний книжковий магазин не може собі дозволити такої розкоші, бо працюватиме в збиток.

Десь – у менших містечках, райцентрах – книгарні перетворяться в магазини з канцелярським приладдям, шкільними товарами і поличкою книжок у кутку; у великих містах це будуть величезні книжкові супермаркети, асортимент яких поповниться горнятками для чаю, сувенірами, свічками і різного роду дріб’язком для домашнього затишку. Ще кілька книгарень стануть книгарнями-кав’ярнями, щоб заробляти собі на оренду й зарплати кавою, а не книгами. Але абсолютна більшість книгарень просто зачинить свої двері назавжди.

Цей процес уже годі зупинити, він поволі стає фактом. Ясна річ, можна казати, що на майбутнє паперової книги це вплине не так суттєво, бо ж люди все одно купуватимуть книжки – онлайн від видавців чи самих авторів, на фестивалях і ярмарках.

Та проблема в іншому: книгарня – це не просто книжковий магазин, це певний культурний феномен, місце зустрічі. Своєрідна бібліотека, з якої ти можеш забрати книжку назавжди; великий лабіринт, блукаючи яким, знаходиш не тільки те, за чим прийшов, а й щось випадкове і прекрасне. Потаємне місце, де можна досхочу нагортатися й нанюхатися книжок, переглянути всі новинки, перечитати по кілька сторінок із вибраних навмання фоліантів. Вочевидь, цей феномен відходить у минуле, а з ним – і певна магія, яку жоден онлайн ніколи не створить. А значить – поволі відходимо в минуле й ми, люди, раз і назавжди зачаровані цією магією.