А не казав? Що то є – відзначати ювілей в інформаційну добу. Хто лиш у ці дні не говорить про Станіслава Лема. Дійшло до того, що вже і я – цілковитий у науковій фантастиці невіглас – говорю. Хоча – з огляду як на фахових лемологів, так і на астрономічну кількість його досконало обізнаних шанувальників – мав би сидіти тихо.
Бо я собі, якщо вже згадалася інформаційна доба, наївно думав, що Лем – зокрема і як науковий фантаст – був великим ентузіастом оцього всього. Аж тут із написаної Войцехом Орлінським і виданої днями в українському перекладі його біографії довідався, що радше навпаки. Тобто що й до science fiction як жанру він ставився вельми скептично, і, наприклад, від інтернету вже в середині 90-х очікував більше шкоди, ніж користі. За словами того-таки Орлінського, «Лем вважав, що homo sapiens є таким різновидом мавполюда, який хоч би що винайшов – байдуже, кам’яне рубило чи космічний корабель, – першим ділом використає це, щоб завдати кривди ближньому. Якщо так було з усіма винаходами в історії, то чому винятком мав би стати інтернет?»
Уже тоді Лем попереджав про те, чим нам загрожує всесвітня комп’ютерна мережа: «Нові види злочинності, перед якими поліція і закони будуть безпорадними. Нові засоби агресії одних держав проти інших, які дозволятимуть паралізувати комп’ютерне обладнання жертви нападу, та ще й так, що вона навіть не знатиме, звідки її атакують. Повсюдне оглупіння, адже в потоці нісенітної інформації стане дедалі важче відокремлювати зерна від полови». Трохи згодом Орлінський, який у ті часи з Лемом не погоджувався, спробував в інтерв’ю витягнути з нього бодай кілька добрих слів про нові технології. Лем відповів, що ці технології допоможуть терористам підривати літаки у повітрі. Не минуло й року, як настало 11 вересня 2001.
Гаразд, про відсоток Лемових прогнозів, які виявилися або незабаром виявляться влучними, а також про його загальновизнані шедеври ліпше розкажуть справжні спеціалісти. Я ж натомість – суто із суб’єктивних причин – зупинюся тільки на одному, мабуть, не найвідомішому і суворо критикованому самим Лемом романі «Повернення із зірок». Точніше, не зупинюся, а переповім його так, як сприймаю сьогодні і як нізащо не міг би сприйняти років тридцять тому, коли світ вдавав, буцімто рухається в зовсім іншому напрямку, і коли не лише мені, юному й дурному, здавалося, що свобода і безпека – речі поєднувані, а може, й взаємозумовлені.
Отже. На перших хвилинах читання нічого не зрозуміло. Що читач темний – це, так би мовити, апріорі. Але нічого не розуміє й оповідач, він же – головний герой роману, який горизонтально, вертикально, навскіс і ще бозна як блукає посеред нагромадження нездоланних для його і моєї уяви архітектурних форм, крок за кроком втрачаючи – і я слідом за ним – надію хоч кудись звідси вибратися. А все ж якось вибирається. Ну добре, не якось, а з допомогою повієподібної дівчини, яка виводить його з безкінечного лабіринту і запрошує до себе додому.
Від цього моменту починає поступово розвиднюватися. Героя звати Халь Бреґ, він астронавт, який повернувся з космічного відрядження. Через релятивістське уповільнення часу за ті десять років, що тривала його подорож до зірки Фомальгаут і назад, на Землі минуло понад століття. Ніби й не аж так багато, але, на Бреґове нещастя, саме впродовж цього століття людство зазнало докорінних змін. Здійснилася нарешті мрія борців за все хороше проти всього поганого. Всі земляни гуртом, крім Халя та жменьки його вцілілих в експедиції супутників, сформували ідеальне суспільство: немає більше ні елліна, ні іудея, ні бомжа, ні олігарха, а відтак немає й расової дискримінації, міжнаціональної ворожнечі, класових антагонізмів, збройних конфліктів, харасментів і хейтспічів, а заразом і боксу з футболом.
Ясно, що за таку коротку – в масштабах вічності – мить люди звичайним еволюційним шляхом перетворитися на ледве ходячі рослини самотужки б не встигли. Встигла натхненна високими гуманістичними ідеалами найпередовіша наука в інтернаціональній особі Бенне, Тримальді й Захарова, які винайшли названу на їхню честь бетризацію. Важко сказати, у чому конкретно вона полягає, але внаслідок втручання в мозок і подальшого споживання спеціального розчину об’єкт бетризації абсолютно позбавляється як агресивності, так і страху агресії з боку когось іншого. Власне тому дівчина Наїс на початку роману і поводиться з незнайомим чоловіком до непристойності – на його думку – легковажно. Насправді Наїс не повія, просто в світі, де вона виросла, вже давно немає місця для болю, насильства та будь-яких видів страждань. Зрештою, і для повій також. Поки Халь Бреґ борознив міжзоряні простори, на Землі не залишилося небетризованих людей. Та що там людей: хижих тварин теж бетризували. І замешкав вовк із вівцею, і лягла пантера з козлям, а лев заходився їсти солому. Чистий рай.
Ось тільки Бреґові, як і його такому ж «дикому» другові-пілоту Олафу, животіння у цьому стерилізованому раю чомусь не подобається. В раю, з якого разом із усім тим, чого людина мала б соромитися, зникло і все те, чим вона могла би пишатися. В раю без любові, без суперництва, без ризику, без особистої відповідальності і, звісно, без найвищих досягнень «застарілої» культури, адже кожне таке досягнення бодай якоюсь мірою було результатом сублімації нейтралізованої тепер «злої» енергії. Живішими за живих у цьому раю виглядають тривимірні голограми, вираз «в реалі» означає якусь шоу-бізнесову ахінею, а всю важку, неприємну і небезпечну робóту замість людей виконують рóботи. Не дивно, що саме з ними Бреґ найлегше знаходить спільну мову.
У фіналі стежки двох друзів розходяться. Бреґ одружується і завдяки віднайденому куточку неохопленої бетризованою цивілізацією гірської природи змиряється з перспективою доживання віку на загалом чужій йому Землі. Тим часом Олаф у товаристві останніх небетризованих знову готується до космічної виправи, певно, сподіваючись, що цього разу придбав квиток в один кінець. Не знаю, хто з них зробив мудріший вибір. Тішуся однак, що – попри очевидні бетризаційні тенденції на дедалі трухлявішому Заході – до змальованого Станіславом Лемом світового устрою я не доживу. Втім, враховуючи не менш очевидне посилення протилежних тенденцій на дедалі нахабнішому через безкарність Сході, цілком можливо, що доживу до значно гіршого.
13.09.2021