Нині на світанку на 92 році життя помер відомий дисидент та правозахисник Сергій Адамович Ковальов, уродженець України.
Ковальов народився в Україні 2 березня 1930 року в Середині-Буді на Сумщині в сім'ї залізничника. У 1932 році разом з сім'єю переселився в селище Підлипки (нині місто Корольов) під Москвою.
Закінчивши біофак Московського держуніверситету, займався біофізикою, у 1964–1969 роках завідував відділом міжфакультетської лабораторії математичних методів у біології, досліджував електрофізіологію міокардальної тканини. Заступався за генетику, а в 1966 році організував збір підписів під зверненням до Президії Верховної Ради СРСР на захист Андрєя Синявського і Юлія Даніеля, які були засуджені за «антирадянську пропаганду».
З 1968 року він вже активно почав займатися правозахистом. В травні 1969 року увійшов до Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР — першої в Радянському Союзі відкрито діючої незалежної правозахисної громадської асоціації. З початку 1972 року ввійшов у коло видавців «Хроніки поточних подій» («Хроника текущих событий») — машинописного інформаційного бюлетеня радянських правозахисників і незабаром став її редагувати. З вересня 1974-го член радянської секції «Міжнародної амністії».
За випуск самвидаву в 1974 році Ковальова заарештували, а через рік засудили до семи років таборів і трьох років заслання за статтею про антирадянську агітацію і пропаганду. Термін відбував у пермських таборах. Брав активну участь в акціях табірного опору. У 1980 році за «порушення режиму» був переведений у Чистопольську тюрму. Заслання відбував на Колимі. Після відбуття терміну оселився в Калініні, в Москву повернувся в 1987 році вже під час «перестройки» і влився в правозахисну і політичну діяльність, став одним із засновників прес-клубу «Гласность» (1987–1989), потім – членом відродженої в 1989 році Московської Гельсінської групи. У січні того ж року на 1-му з'їзді товариства «Меморіал» був обраний у його правління.
В березні 1990 року був обраний народним депутатом РРФСР. З'їзд народних депутатів висунув Ковальова у члени Верховної Ради РРФСР, став головою Комітету з прав людини. 1993–2003 роках — депутат Державної Думи Російської Федерації.
В 1993–1996 роках — голова Комісії з прав людини при Президентові Російської Федерації. В січні 1994 року Держдума обрала Ковальова першим російським уповноваженим з прав людини. Цю посаду обіймав до березня 1995 року. Різко виступав проти війни Кремля в Чечні, у січні 1996 року на знак протесту проти продовження війни склав із себе повноваження голови комісії з прав людини при Президентові РФ.
З 1996 до 2003 року — член Парламентської Асамблеї Ради Європи. Був одним із засновників руху «Вибір Росії» і партії «Демократичний вибір Росії» (ДСР).
2008 року С. Ковальов засудив російську інтервенцію Росії в Грузію, в 2014 році різко виступав проти російської агресії в Україні та анексії Криму.
В 2016 році приїхав до Львова на організований Мирославом Мариновичем у Львові форум з нагоди 40-річчя створення Української Гельсінської групи, іронізуючи, що репрезентує «самий центр імперії зла — Росію»: «Ми колись були імперією зла всі разом, тепер потрошки вона звужується, та не дуже сильно. Та все-таки центр — це Росія».
09.08.2021