До 110-ої річниці від дня народження.
Юрій Сінгалевич (1911–1947) за своє трагічно коротке життя зумів увійти в історію української культури як талановитий художник, зачинатель і подвижник відродження кобзарського мистецтва в Галичині, один із найвизначніших галицьких бандуристів першої половини ХХ сторіччя.
Народився Юрій Сінгалевич 26 червня 1911 року в селі Романові біля Бібрки на Львівщині, у родині поштового урядовця Олександра Сінгалевича. Дитинство його пройшло у с. Романові, де його дід, Яків Сінгалевич, був парохом церкви. З малих літ Юрій виявляв особливі здібності до музики та малювання. Коли йому сповнилося 10 років, помер його батько. Мати Юрія — полька за національністю — покинула сина і виїхала до своєї рідні у Перемишлі. Осиротілим хлопцем заопікувався його дідусь о. Яків Сінгалевич. Також певний час підтримував талановитого юнака морально і матеріально сам митрополит Андрей Шептицький, сприяючи, щоб під час навчання у гімназії Юрій кватирував у бурсі львівської Греко-католицької духовної семінарії.
Як засвідчують двоюрідні сестри Ю. Сінгалевича¹, митрополит Андрей віддавна був знайомий із їхньою родиною, знав іще о. Якова, з яким познайомився, посвячуючи в 1910 році церкву у його парохії в селі Підгородищі. Згодом Владика підтримував ділові контакти із стрийком Юрія, рідним братом його батька – Володимиром Сінгалевичем (1875–1945), що був визначним громадським і політичним діячем, послом до австрійської Державної ради (в 1911–1918 рр.) та до Галицького сойму (в 1913–1914 рр.), а у роки Першої світової війни – заступником голови Бойової управи УСС у Відні (від вересня 1914). Після смерті директора Земельного банку у Львові Володимир Сінгалевич за сприяння митрополита Андрея очолив цю фінансову установу.
У 1925–1933 рр. Юрій Сінгалевич навчався у поважній і авторитетній на той час у Львові Українській академічній гімназії, яка давала своїм випускникам прекрасну гуманітарну освіту, знання кількох мов і патріотичне виховання. Національну самосвідомість юнака формував також Пласт, де він став членом куреня ім. Петра Сагайдачного. Ще в гімназійні роки Юрій під впливом наддніпрянських митців-емігрантів захопився грою на бандурі. За підручником Гната Ходкевича змайстрував власний інструмент і з великим ентузіазмом постійно удосконалював свою техніку гри на бандурі, збирав літературу про кобзарство, колекціонував старовинні народні кобзи та торбани. Вони, за свідченням очевидців, згодом прикрашали стіни його помешкання у Львові.
По закінченні гімназії Юрій, за порадою митрополита Андрея Шептицького, відвідував уроки рисунка у Мистецькій школі Олекси Новаківського у Львові (1933–1934 рр). Збереглася цікава фотографія тих років з іменин Новаківського: юний Юрій Сінгалевич грає для художника на бандурі у його майстерні в присутності його синів та учнів – Антіна Малюци та його брата Степана (також бандуриста), Антіна Павлося, Петра Гараха, Михайла Мороза, Ольги Плешкан, Олексія Друченка та Степана Луцика.
Деякий час Ю. Сінгалевич, щоб заробити на прожиття, змушений був працювати у Кредитному банку у Львові та у редакції львівської газети «Діло». Виконував також на замовлення ілюстрації до дитячих казок («Галченя і горобець», «Повчання священика», «Коло дідуся», «На кораблі» — всі 1930-і рр., олівець, перо, збірка НМЛ).
На іменинах у Новаківського
У 1930-х рр. Ю. Сінгалевич разом із своїми приятелями, товаришами по школі Новаківського – А. Малюцою, Р. Чорнієм, М. Левицьким – вступив до Українського протиалкогольного товариства «Відродження», яке вело активну пропагандистську роботу серед народу в Галичині і входило до числа найвпливовіших тоді у світі організацій боротьби з алкоголем. Для поширення своїх ідей Товариство видавало у 1930–1939 рр. ілюстрований місячник «Відродження». Художнє оформлення обкладинки цього часопису за 1932 рік виконав Ю. Сінгалевич на замовлення його редакторки Софії Парфанович.
1930–1940 роки – це період розквіту багатогранного таланту Юрія Сінгалевича як музиканта, художника й актора. У цей час він нерідко бував у Жовкві в домі свого другого стрийка – жовківського судді Івана Сінгалевича (1882–1941) та його двох доньок Наталки й Неоніли. Залюбки малював там свої малярські етюди, створивши низку перейнятих тонким поетичним настроєм олійних творів («Маки на городі», 1933 р.; «Рожі. Натюрморт», 1930-ті рр.) та акварелей («Гуцул з файкою», 1930-ті рр; «Вид на собор св. Юра у Львові», 1945 р.; «Краєвид з маками», 1945 р.), олівцеві начерки до портрета М. Драгоманова та товаришки його юності Світослави Шпитковської-Скородинської (всі – 1945 р.).
Сінгалевич Ю. Гуцул з файкою. Акварель, 1930-ті рр.
Одночасно Ю. Сінгалевич розгорнув активну кобзарську діяльність, виступав із концертами як соліст-бандурист, а також із групою учнів-бандуристів – Ф. Якимцем, С. Малюцою, З. Штокало, В. Юркевичем – давав концерти у різних містах і містечках Галичини. Під час своїх концертів та у виступах на радіо у Львові і Варшаві пропагував мистецтво гри на бандурі. У своєму репертуарі мав безліч історичних народних дум, пісень та інструментальних творів у власній обробці. Організовував щорічні Шевченківські вечори у Львові, на яких виступав сам та у складі ансамблів і капел, якими керував.
З часом Ю. Сінгалевич створив свою кобзарську школу, його учні не тільки вчилися гри на бандурі та інших старовинних інстументах, а й самі їх виготовляли.
Ансамбль Сінґалевича (літо 1939 року; зліва направо: С. Ластович, З. Штокалко, Ю. Сінгалевич, В. Юркевич, С. Ганушевський)
У 1930-х рр. фірма «Одеон» випустила декілька грамплатівок із записами народних пісень та танців у виконанні Юрія Сінгалевича («Журавель», «Понад балку летить галка», «Харківський танок») та безліч українських народних пісень.
В 1937 р. митець одружився з Наталкою Дуцько, донькою священника. Під час Другої світової війни переїхав із дружиною до Перемишля, де працював актором в Українському драматичному театрі ім. І. Франка².
Від 1945 року постійно проживав у Львові, працював тут у 1945–1947 рр. у міському Ляльковому театрі, виконуючи для вистав скульптурну ліпку ляльок у гіпсі. Одночасно працював музикантом у Львівському обласному будинку народної творчості, де сформував першу в Галичині дитячу капелу бандуристів, а 1944 р. заснував першу капелу дорослих бандуристів. Відомо, що Ю. Сінгалевич підготував до друку підручник гри на бандурі (на жаль, не виданий донині), в якому вперше на фаховому рівні виклав особливості галицького та харківського способу гри на цьому інструменті; також був автором численних обробок для бандури українських народних пісень і власних композицій. Виховав безліч талановитих учнів-бандуристів, серед них М. Габінського, О. Гасюка, А. Моту, М. Ваврика, Б. Жеплинського та багатьох інших.
Загинув Юрій Сінгалевич за таємничих обставин у Львові 1947 року в 36-літньому віці під час автомобільної катастрофи, повертаючись із чергового виїзного концерту бандуристів. Після його смерті дружину, Наталію Сінгалевич, і майже усіх учнів бандуриста репресували, їх було заарештовано і заслано в Сибір. Могила Ю. Сінгалевича – на Личаківському цвинтарі у Львові.
Від 2002 року Львівський обласний відділ Національної спілки кобзарів України (голова – Б. Жеплинський) щороку на честь цього талановитого сина України влаштовував у Львові Мистецький фестиваль кобзарів ім. Юрія Сінгалевича. Невтомним пропагандистом музичної творчості Ю. Сінгалевича став один із його учнів – Богдан Жеплинський³.
На жаль, нечисленні мистецькі твори Ю. Сінгалевича зберігаються нині у приватних збірках та в Національному музеї у Львові імені А. Шептицького, де його малярські твори та рисунки було експоновано 1998 року на ювілейній виставці до 75-ліття заснування Мистецької школи О. Новаківського.⁴
В історію вітчизняної культури Юрій Сінгалевич увійшов як яскрава творча особистість — великий український бард та обдарований художник.
_________________________
¹ Усні свідчення про стосунки митрополита Андрея з родиною Сінгалевичів надали авторові цих рядків ще в 1993 році двоюрідні сестри Юрія, тоді викладачки Львівського медінституту — Наталія та Неоніла Сінгалевич (архів Л. В.).
² Гайдабура В. Театр, захований в архівах: сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941–1944 рр.) / В. Гайдабура. — К.: Мистецтво, 1998. — 222 с.
³ Див. його праці :«Коротка історія кобзарства в Україні» (Львів, 2000), «Мистецтво України: Біографічний довідник» (Київ, 1997) та безліч статей у вітчизняній і закордонній пресі.
⁴ Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: До 75-ліття заснування: наукові статті, каталог виставки / упоряд.: Л. Волошин, З. Грушовець; Нац. музей у Львові. — Львів, 2000.
26.06.2021