Дослідження під керівництвом Фернандо Кольчеро з Університету Південної Данії та Сюзан Альбертс з Дюкського університету (Північна Кароліна), в якому взяли участь науковці із 42 інституцій у 14 країнах, запропонувало нове розуміння так званої «гіпотези незмінного темпу старіння», згідно з якою представники кожного виду старіють своїм власним зафіксованим темпом.
«Смерть є неминучою. Скільки би вітамінів ми не вживали, яким би здоровим не було наше середовище і скільки б ми не займалися спортом, ми врешті-решт постаріємо і помремо», – стверджує Фернандо Кольчеро.
Кольчеро – експерт із застосування математичних та статистичних методів до вивчення популяційної біології. Він є доцентом факультету математики та комп’ютерних наук Університету Південної Данії.
«Ми змогли пролити світло на гіпотезу незмінного темпу старіння, порівнюючи дані про закономірності народжень і смертей у дев’яти людських популяціях з інформацією про понад 30 популяцій приматів, зокрема горил, шимпанзе та бабуїнів, які живуть як у диких умовах, так і в зоопарках», – розповідає науковець.
Щоб дослідити цю гіпотезу, науковці проаналізували зв’язок між очікуваною тривалістю життя (life expectancy), тобто середнім віком, у якому індивід помирає в популяції, та однаковістю тривалості життя (lifespan equality) – показником, який позначає концентрацію смертей індивідів старшого віку.
Їхні результати вказують на те, що зі збільшенням тривалості життя зростає і його однаковість. Високий показник однаковості вказує на те, що більшість індивідів у популяції помирають приблизно в однаковому віці – як це відбувається, наприклад, у Швеції або Японії, де цей вік становить приблизно 70–80 років. Проте у 19 столітті однаковість тривалості життя у цих країнах була низькою: менше людей помирали у старшому віці. Це, зі свого боку, означало також коротшу тривалість життя.
«Тривалість життя за останнє століття сильно збільшилася й продовжує рости у багатьох частинах нашої планети. Але це не пов’язане зі сповільненням темпу старіння. Причина радше полягає у зменшенні смертності у дитячому та молодому віці, що збільшує середню тривалістю життя», – каже Фернандо Кольчеро.
Із попередніх досліджень відомо, що існує вражаюча закономірність між тривалістю і однаковість життя у різноманітних людських популяціях – від сучасних розвинених країн до доіндустріальних європейських держав і навіть суспільств мисливців-збирачів.
Джерело: "Dynamics of life expectancy and life span equality" (José Manuel Aburto, Francisco Villavicencio, Ugofilippo Basellini, Søren Kjærgaard, James W. Vaupel), Proceedings of the National Academy of Sciences Mar 2020, 117 (10) 5250-5259
Однак такі самі закономірності є і серед наших найближчих родичів у природі. Це вказує на те, що основоположний темп старіння може бути універсальним серед приматів й потребує наукового пояснення.
«Нам стало відомо, що не лише люди, а й інші види приматів, потрапляючи у нові середовища, можуть жити довше. Однак, це відбувається лише внаслідок зменшення дитячої та ранньої смерті й не пов’язане з темпом старіння», – каже Кольчеро.
Використавши статистичні та математичні методи, автори дослідження довели, що навіть невеликі темпи старіння зробили б, наприклад, популяцію бабуїнів демографічно схожою на шимпанзе чи навіть людей.
«Не все втрачено. – резюмує Кольчеро. – Наука розвинулася настільки, що вона, ймовірно, зможе піти далі еволюції й сповільнити основоположний темп старіння».
We cannot cheat aging and death, study indicates
ScienceDaily, 16/07/2021
Зреферував Є. Л.
24.06.2021