Львівський органний зал спільно з музичною аґенцією Collegium Management готують світову прем’єру опер забутого українського композитора Порфирія Бажанського.
У неділю, 27 червня, опери «Довбуш» та «Біла Циганка» можна буде почути вживу у Львівському органному залі, а згодом – в інноваційному форматі аудіо-серіалу на Radio SKOVORODA.
Оркестрування опер створив композитор Сергій Вілка. У постановці беруть участь Ukrainian Festival Orchestra та Ukrainian Festival Choir, дириґент – Іван Остапович. Солістами проєкту стали відомі українські вокалісти: Христина Макар, Степан Дробіт, Лілія Нікітчук, Андрій Стецький, Віталій Коваль, Роман Грабовенський. Проєкт реалізовується за підтримки Українського культурного фонду.
Сьогодні ми знайомимося ближче з виконавицею головних ролей в операх «Біла Циганка» та «Довбуш» – Христиною Макар.
Львів’янка Христина Макар – ліричне сопрано. Як оперна співачка виступала разом із оркестром у кращих концертних залах Європи та Скандинавії, співпрацює з Львівською національною та Хмельницькою філармоніями. Була солісткою Заслуженої хорової капели «Трембіта», Українського національного хору «Львів», з 2013 року є провідною солісткою Галицького академічного камерного хору. Є першою виконавицею творів сучасних світових композиторів. А нещодавно почала викладати вокал для дітей. Ми поговорили з пані Христиною про музику Бажанського, про відновлення інтересу до автентики та роботу вокаліста над образами.
– Розкажіть про ваші ролі в операх «Довбуш» та «Біла Циганка» Порфирія Бажанського, прем’єрне виконання яких відбудеться у Львівському органному залі 27 червня.
– В опері «Біла Циганка» у мене головна роль – Сандри. Це молода дівчина. Їй було 4 роки, коли її викрали цигани. Дія відбувається через 12 років. Про її життя в цей період нічого не сказано. Але її почуття та емоції передано дуже яскраво. Сандра відчуває, що у неї кров не та, що вона не циганської душі.
В опері є і кохання, і смерть, але все закінчується щасливо. Врешті Сандра дізнається про своє коріння. Опера побудована на емоціях, адже ми маємо справу з ромами, а вони також дуже емоційні люди.
У Сандри дві просто суперові арії. Написані дуже гарно для голосу, я би навіть радила викладачам вокалу давати їх своїм студентам.
В опері «Довбуш» я виконую дві партії – Сені та Єрини. Це дві кардинально різні героїні. Але вони обидві гуцулки. Щоб їх зіграти, треба дуже добре знати, що за люди були гуцули, чим вони жили, чим займалися. Я почала дізнаватися про їхню культуру, мистецтво. Різьблення по дереву, мосяжництво (робота з металом), виготовлення кераміки, скловаріння. Їхня культура свідчить про те, що це були високоінтелектуальні люди. А ще дуже харизматичні, хазяйновиті, кмітливі, могли з будь-якої ситуації знайти вихід. Намагаюся зрозуміти, хто така Сеня. У лібрето сказано, що вона – молода жінка, але дружина старого ватажка. Чи ці персонажі існували насправді, як Довбуш – не відомо.
Мені хочеться розкрити характер героїні, зрозуміти, чому Бажанський використав саме ту чи іншу мелодію для її зображення. Мене вразила фраза Сені: «Чорногорська я си жінка, в мене така поведінка».
Я думаю, Сеня була жінкою дуже емоційною, харизматичною, хотіла яскравих вражень, цікавих емоцій. Гуцули такі були. Подивіться на їхній одяг – яке все було яскраве. Жінки носили багато прикрас. Вони любили це. Ця яскравість передається в образі Сені.
В опері Бажанського все побудовано на емоціях. Візьмемо перший дует з Довбушем. Ритміка та мелодійність підкреслюють її характер – стабільний, твердий, вона дуже впевнена в собі. І тут вона дізнається, що у Довбуша є інші жінки. Звично, це вражає її самолюбство. Хоча при цьому всьому вона – дружина іншого. Це не завадило їй приревнувати Довбуша. А як ми дізнаємося далі з сюжету, Сеня – жінка, здатна на помсту.
Друга моя роль – молода дівчина Єринка. Вона чомусь є бранкою Довбуша, цього композитор не пояснює. У неї є коханий, якому вона вірна.
У Єринки з Довбушем дуже класний, емоційний дует, весь побудований на гуцульській ритмиці. Вони просто сваряться. Єрина теж дуже вперта, вона також гуцулка, також з гір, має той самий характер. Вона стоїть на своєму, каже: «Вбий мене, але я твоя не буду».
Ті дві жінки, ніби, різні, але мають щось спільне. Кожна зради свого здатна на будь-що.
Музична мова, яку використовує композитор, характеризуючи героїв, побудована на сплесках емоцій. Наприклад, Єринка співає свої куплети, в основі яких – дві народні мелодії. Вона розлючена поведінкою Довбуша. І тут раптом Єринка входить у себе, зображуються її внутрішні роздуми. Це інша замальовка, інший психологічний стан. У музичній мові відбуваються різкі переходи.
– Як гадаєте, композитор робить їх навмисно?
– Мені здається, що навмисно. Опера вся заснована на емоціях. А коли люди, охоплені емоціями, вони не контролюють себе.
Опери Бажанського поділені лише на дії. Немає поділу на номери, арії, дуети. Дія розвивається наскрізно, без упину: друга арія Сандри у «Білій Циганці» з’являється раптово після хору і не має вступу. Вона переплітається одразу з дуетом з циганкою Клуцою. Ти просто не чекаєш цього.
– Такий собі авангард, але в ХІХ столітті.
– Так. Цікаві також інші прийоми, які я раніше не зустрічала ніде.
Весь розвиток подій відбувається в розмовних діалогах. Поява кожного нового персонажу йде не з музики, не зі співу, а з реплік. Після ансамблів чи арії обов'язково йдуть діалоги. Також Бажанський поєднує розмову і співу: співає один герой, а інший кидає репліки.
– В опері Довбуш зображний більше не як народний герой, ватажок опришків, а як звичайна людина, зі своїми пристрастями. Як ви оцінюєте таке рішення композитора?
– Думаю, це було зумовлено тими умовами, в яких писав Бажанський. Тоді Галичина була в складі Австро-Угорщини. У мистецтві в той час панував романтичний європейський театр, він пропагував народність, пошук національної ідентичності тих людей, які довгий час не мали своєї державності. Саме тому стає таким розвиненим використання народних мотивів. У той час серед композиторів це було дуже традиційним, звичним. Тому вибір теми та героя є зрозумілим. Але справді, те, що Довбуш показаний не як історичний персонаж, а як ловелас – це дивно для композитора-священника.
У Довбуша, наприклад, була дружина, про яку в цій опері не сказано ні слова. В історичних документах вказано, що вона ходила з ним в походи. Про інших його жінок ми не маємо ніяких історичних доказів.
– Розкажіть про етапи підготовки над операми. Чи складно виконувати музику, яку ніхто ніколи до того не чув?
– Це дуже цікаво! Все йде від образу, від слова. Ти не зможеш виконати голі ноти, маєш наповниш їх змістом. Для мене підготовка включає дуже багато роздумів, аналізу, ознайомлення з ролями.
Після репетицій з фортепіано, коли ми познайомилися з матеріалом, звели все разом, моя робота не завершується. Кожен день треба працювати над партією, треба обдумувати роль. Підготовка партії обов'язково включає це.
Насправді, музичного матеріалу не багато, що не звично для оперних співаків. Ми звикли до 2-3 годинних опер. А тут дія двох опер вміщується в години півтори. Партія однієї героїні може складатися з кількох сторінок, а арія займає сторінку-дві. Але в ту сторінку треба вкласти все життя, всю душу цієї жінки.
Тут, звичайно, нам дуже допомагає слово. Композитор є також автором лібрето. Ті слова, які він використовує, дуже вдало поєднані з ритмом. І вони підкреслюють риси характеру персонажей.
Чому герої поводилися так, а не інакше? Що спонукало їх до цього? Це не робота одного дня. Я в собі виношую це, куди б я не йшла, думаю про свою героїню: «А вона ж була така сама жінка, як я. Просто по-іншому одягнена і не мала інтернету. Чому вона вчинила так?». Мені близька Сеня – категорична, кардинальна. Можливо тому я одразу і відчула її образ, її характер. Але все одно кожен день шукаєш інші фарби: тут я би заспівала трохи ніжніше, а тут би трохи рішучіше.
– Чи відрізняється характер виконання опери на сцені і в студії для аудіо-серіалу?
– І для сценічного живого виконання, і для запису потрібні однаково чітка мова, чітка подача. Але на сцені ми маємо більше зображальних засобів в арсеналі. Щось можна показати через міміку, рухи. А на аудіо-записі всі емоції треба передати лише голосом. Дуже складна і дуже цікава робота. Це вперше в моїй біографії.
– Бажанський називав свої твори «народна опера». Які особливості співу в такій опері, адже вона відрізняється від європейської традиції?
– Жанр народної опери існує в світі давно, але в нас її запровадили власне композитори-священники, до яких належить Бажанський. Він взяв народні мотиви і переформатував їх для класичного виконання, тим самим він увічнив їх. Фольклор – це той пласт музики, до якого ми повинні повертатися весь час.
Хочеться провести паралель із сучасними подіями: чому український гурт «Go-A» із народною піснею мали такий успіх на Євробаченні? Бо вони повертаються до нашої автентичності. Ніхто не зробить це замість нас. Жоден німець чи француз не заспіває нашої пісні так, як ми.
Дуже класно, що зараз є можливість це виконувати.
Розмовляла Діана Коломоєць.
15.06.2021