Малий фейлєтон.
Браття во Христі! Три дні не говорили ми зі собою. Затужив я за Вами, а може й Ви за мною. Я знаю: вже й поширено чутку, що я марно згинув! Говорили про те люде і у Райха і "під трьома коронами" і в однім банку, де переховуються мої скромні автоґрафи... на векслевих блянкетах.
Як бачите, все неправда. Я живу здоров і добре себе почуваю. Ціла сплетня зродилася з того, що на мене виконано невинний замах. Не вдався. Замах був безоружний. Bсe виглядало так, якби немудрий стрілець набив револьвер клочям і стрілив до жертви з віддалі сто кроків. Вислід відомий. От дивні люде. Думають собі: Горобець — птаха малої породи, то й кожній може до нього стріляти, а його фейлєтони малі розміром то й кожній може їх критикувати... На ділі виходить инакше. Я отже живу, а навіть гарно перевів святочні дні.
Зелені свята... Весна розсипала всі свої ласки. Сміялося сонце; всміхалося небо голубим бальдахимом. Двері і вікна вбрали люде липовим гиллям. Хиталася зелень і говорила казку про добру весну, про добрі сподівання...
Стародавнім звичаєм у першу днину свят в усіх наших церков вийшли на кладовища процесії. Се перший рік, що я в той день не пішов відвідати могилу мами; туга повела мене на осторонне, затишне Янівське кладовище поклонитися тіням українських жовнірів, що згинули в польській неволі.
В горішній частині кладовища на великому просторі чотирокутника розсипалися українські могили. Смутком віяло від них. Гроби позападалися, хрести похилені і повалені. Дикий бурян розрісся на них. Ту й там самосійна пільна цвітка випрямила до сонця синю головку. Довгі ряди могил. На дрантивеньких хрестах прибита бляшана табличка з витисненим іменем і прізвищем жовніра а під нею вимовні слова: ukraiński jeniec.
Так, так... У княжім городі мають українські бранці своє кладовище...
Зібралася неперебрана товпа народу.
Правили молебень.
Лопотіли на вітрі хоруґви, в слова священика врізувалися давлені ридання, тисячі сліз перлилося на сонці, а понад товпою неслася молитва-пісня, що плила понад гроби, і жертвою стелилася по зелених узгірях.
Я задивився на ряди хрестів, думав про тих, що спочали у могилах, і в душі молився я крівавими стрічками Словацького:
О gladyatorzy! Wydarci ludowi
W godzinę skonu — i mrący na słomie,
Idę powiedzić o Was Chrystusowi,
Pod Jego krzyżem, w Jego męki domie,
Idę zapytać głośno w Oliwecie
Czy się zbudzicie i zmartwychwstaniecie?
А від запалих могил і від поломаних хрестів нісся далеко відгомін: Воскреснемо!
Громадська думка
03.06.1920