Проблема Кличка

«В Офісі президента пояснили, в чому "проблема Кличка"».

Саме під таким заголовком минулого тижня з’явилася новина на «Українській правді». У ній заступник керівника Офісу президента Кирило Тимошенко на всі лади й способи критикував роботу мера Києва, наголошував на слабкості його команди, вимагав активнішого розвитку інфраструктури. Загалом нічого особливого, бо ідентичні претензії можна виставити мерові будь-якого іншого українського міста.

У цій ситуації форма критики важливіша й цікавіша за її зміст. Бо претензії з другорядного кабінету на Банковій свідчать про те, що війна Зеленського з Кличком триває на всіх фронтах. Критика, обшуки, намагання позбавити мера Києва посади голови КМДА – все це насправді боротьба на знищення.

Вона має довгу історію, бо Зеленський точив зуби на Кличка ще з перших днів свого президенства. Тоді вважалося, що ворогом колишнього боксера є Андрій Богдан, але Богдана давно немає, а вороже ставлення зеленої влади до Кличка залишилося.

Ця ворожість зумовлена багатьма причинами. Насамперед тим, що Київ – найбільш ласий шматок у всій країні, адже там сконцентровано не тільки 10% населення України, а й мінімум чверть фінансового потенціалу держави. Контролювати такі потоки – мрія кожної влади, оскільки бюджет столиці дозволяє заробляти більше, ніж на всьому «Великому будівництві» разом узятому.

Крім того, будь-яка влада прагне контролювати насамперед столицю, адже в разі якихось проблем революція почнеться саме на майдані Незалежності. А Київ, як показали президентські, парламентські і місцеві вибори, Зеленського не дуже любить. Низький рівень підтримки серед населення і нелояльна людина в кріслі мера – це причина  постійного головного болю на Банковій.

Але насмілюся припустити, що насправді «проблемою Кличка» є не інфраструктурний занепад, не бажання влади освоїти столичний бюджет і посадити в крісло мера слухняну людину. Усе це – тільки маленькі шпильки, які дозволяють собі випускати якісь помічники заступників секретарів з установи (ОП), яка навіть не є органом влади.

«Проблема Кличка» – така ж, якою була й «проблема Садового»: високий рівень довіри, впізнаваність, історія успіху та низький антирейтинг, що в сумі створює потужний плацдарм для появи президентських амбіцій.

Так само, як свого часу Порошенко пішов війною на Садового, побачивши в ньому реального конкурента, так і Зеленський тепер намагається розчистити собі електоральне поле для другого терміну (і було би взагалі смішно, якби в Києві виникла сміттєва криза, а його мер потрапив під санкції РНБО). До речі, раз ми вже про Садового, – я думаю, що війна проти нього була однією з найбільших помилок Порошенка, бо знищуючи гідних і мудрих суперників, знижується інтелектуальний і ціннісний рівень всієї політичної дискусії, а відтак і перемагають зеленські.

Як би парадоксально це не звучало, але Зеленському було б дуже зручно вийти в другий тур виборів знову з Петром Порошенком. На жаль, антирейтинг останнього настільки високий, що створює для нього електоральну «стелю», вище якої навряд чи вийде стрибнути. Також зручним спаринг-партнером був би Юрій Бойко чи Юлія Тимошенко – в таких політиків Зеленський зможе виграти.

А от виграти в Кличка йому буде складно. Кличка добре знають у всій країні і скрізь його люблять. За Кличка голосуватимуть не тільки на Заході, але й на Півдні і Сході. Це саме та стартова позиція, яка два роки тому допомогла перемогти Зеленському – він не асоціювався з якимось окремим реґіоном чи вузькою політичною нішею.

До того ж Кличко зможе забезпечити собі фінансову подушку для кампанії і домовитися з олігархами якщо не про медійну підтримку, то принаймні про ненапад. До виборів ще три роки, але станом на зараз Кличко виглядає єдиним реальним конкурентом, який може перемогти Зеленського. Тому його й «мочать».

Тож «проблема Кличка» – це насправді наша з вами проблема. Проблема відсутності сильного кандидата, який склав би конкуренцію Зеленському і нарешті усунув цю популістичну шоблу від влади.