Ігумен василиянського монастиря в Улашківцях, о. Макарий Татаркевич вже кілька ночий не спав добре. Провізиї від капіталу на Віденськім Банку не виплачувано монастиреви вже від шести лїт. Опинивши ся разом з монастирем перед пятьма роками під панованєм Росиї, він усе уважав за страчене. Але наступила нагла зміна. Як ненадїйно в 1809 р. т. зв. Тернопільський Край став ся власностю Росиї, так теж нечайно 1815 р. відзискала його Австрия. Перед ігуменом на столї лежав саме друкований унїверсал, котрим взивало ся до присяги на вірність цїсареви Францови на день 9-ий вересня 1816 р. до Тернополя ясновельможних обивателів тернопільської землї і всїх духовних, що мають уряд. От добра нагода! — подумав собі о. ігумен. Буде можна спитати, чи нема якої відповіди з Губернії на останний урґенс.
Дня 9. вересня рано о. Татаркевич, хоч і не дуже добре настроєвий, бо не вповні здоров, станув у своїм звичайнім тернопільськім заїзді „Під чорним орлом“. В місті застав уже много обивательської братиї, духовенства, монахів. Від знакомого довідав ся, що в палаті комісаря Штутергейма треба явити ся о 9-ій годині. Пійшов з иншими. Комісар любо витав усїх, просив ставити ся на 10 ту годину й запрошував на обід. Коли всї повиходили, о. Татаркевич скористав з доброї нагоди. Довідав ся, що справа одержаня провізиї вже полагоджена корисно. На відповідь треба буде ще почекати трохи — з місяць, зо два. Се поправило о. ігуменови гумор. Поставовив на то конто забавити ся.
І забавив ся. А вернувши по забаві „о сухім куснику хлїба“, але з доброю надїєю до Улашковець, так оповідав товаришам підчас пообідної рекреациї.
„О годині 10-тій зрана, коли зібрали ся ясновельможні панове обивателї тернопільської землї і сьвященики, ждали ми єще годину в палаті на війско трех реґіментів. Скоро-ж вони прийшли з кінницею в кілька цуґів, тодї з великою помпою проводжений був усїми до костела ясновельможний комісар де Штутергейм, котрого в дверах дожидали з сьвяченою водою всеч. о. Посядальский, канонїк каменецький, декан язловецький а парох ягольницький і місцевий парох у капах. А коли вони його, покропивши сьвяченою водою, ввели до костела, зараз на дзвіници ударено в дзвони, а в костелї на хорі в труби. Він, віддавши поклін найсьвятїйшим тайнам, вступив на приготовлений трон, над котрим намальований був у весь ріст портрет найяснїйшого монарха Франца. Коли там станув, побіч того портрета, зараз у дзвони перестали дзвонити і труби на хорі вмовкли. А коли той гук дзвонів і труб устав, мав промову по польськи, гарну і відповідну до того величавого акту. По нїй вийшов на середину полковник і читав виразно роту присяги всїм загалом. Сьвітські підчас того читаня повинні були підняти руки в гору, подаючи перші три пальцї правої руки наперед, а духовні мали тримати праву руку на грудях. По відчитаню тої роти а нашій присязї на вірність найяснійшому монархові поставлено гарно прибраний столик, а на нїм папір і каламар з пером і там зараз усї зібрані підписали ся — сьвітські і духовні. По скінченім підписованю всї три реґіменти разом дали огня з ручної стрільби, а потім і з армат стріляно раз-по-раз.
„Між тим вийшла Служба Божа з виставленєм найсьвятїйших тайн, підчас котрої знову раз по-раз давано огня, як з ручної стрільби так і з армат, однаково перед евангелиєм як і по евангелиї. По евангелиї проповідь, відповідну до того акту, мав місцевий тернопільський парох. По нїй знову густо давано огня з ручної стрільби і з армат, перед піднесеням і по піднесеню, таксамо під кінець Служби Божої, таксамо по скінченю Служби Божої. Розпочато співати Te Deum laudamus і впродовж цілого співаня таксамо густе даване огня з армат і з ручної стрільби тревало аж до втоми.
„По скінченю такого богослуженя знову згадані висше всеч. отцї духовні в капах провели ясновельможного комісаря до костельних дверий і покропивши його там сьвяченою водою, вернули ся до закристиї, а ми всі зібрані, з війском відвели його з великою помпою до палати. Тут належить одно замітити. Коли ми його провадили до костела, в палаті по долівці і по сходах, з обох сторін попід стіни, лежали лаври. А коли ми його назад з костела до палати привели, вже ті самі лаври з долівки і зі сходів піднесені в гору стояли з обох сторін попід стінами.
„Коли ми прийшли до покоїв, небавки принесено сюди три спорі столики І зараз накрито їх скатертями і принесено на тацах на всї три столики ріжних лікерів, гараків, ріжних конфітур, потім булочок дуже смачних, шинки, сальцесонів, щупаків на зимно, зварених, коропів саджено варених, на зимно і т. д. і т. д. Отже хто що хотїв, то їв і що хотїв, то пив. А коли тому прийшов кінець, сам ясновельможний комісар де Штутергейм вийшов з другого покою і просив усїх на обід на четверту годину. Тоді панове, ясновельможні обивателї засіли до карт, а ми сьвященики рушили до своїх кватир, де з собою поговоривши, що на нас воно за довго чекати до четвертої години на обід, вибрали ся до трактиєрнї. Там добрим обідом покріпившися, заплатили за нього по 2 зл. п. від особи, і вже не квапили ся запрошені на той панський обід, противно деякі порозїздили ся до своїх домів. А ті з нас, що лишили ся, не гадаючи їхати против ночи, анї на той обід квапити ся, все-ж таки поміркували, щоби нас не осудили, скоро нас запрошено, тай пійшли — сьвященики.
„В покою застали ми панів обивателів ще при забаві в карти, офіцирів також досить а також і сьвящеників. До самого стола, як не більше, то певно півтора сотки осіб знайшло ся...
„Аж о пятій годині, коли вже навтямило ся й чекати, вийшов сам ясновельможний комісар, просячи до столу. Рушили всї до салї і як ішли всуміш, так і до столу сїдали, і де хто станув, там і сїв, до готової зупи. І зараз кождий зачав їсти. При зупі зараз давано антипетики, а перед кождою тарілкою стояла бутелька доброго угорського вина, по три рублї, друга бутелька води, третя бутелька червоного вина до води, келїшок і склянка. А що угорське вино було дуже добре, то дехто зараз при зупі взяв ся до нього. Потім давано штуку мяса знаменито приготовану, по котрій панове комісарі обох циркулів, тернопільського і чортківського, звивали ся з анґлійським пивом, наливаючи кожній особі порожну склянку. По тім пиві апетит до їжі направив ся. І їли ми ріжне мясиво, дичину, куропатви, ріжні тїста, пресмачні качки, ґалярети ріжного кольору і смаку, щупаки, коропи, цукри, овочі і т. д., і т. д. В серединї обіду давала всїм віватові келїшки і панове комісарі кождій особі наливали шампанське вино. А коли всїм поналивано, рушив ся ясновельможний комісар де Штутергейм і зачав пити здоровлє найяснїйшого монарха. Так і рушили ся всї і викрикнули: віват, наш цїсар Франц нехай живе! А тут музика, що на боцї підчас цїлого обіду грала, вдарила в труби і зараз теж з армат на дворі зачали густо давати огня, і аж до скінченя обіду той огонь не уставав. Не уставали й панове комісарі звивати ся з бутельками шампанського вина і хто лиш випив чашу, зараз йому наливано, що тревало аж до кінця обіду. По обідї ясновельможний комісар відпровадив перші особи з салї до покою, і станув у дверех, де всї, переходячи з салї до покою, дякували йому, а він собіж перепрошував аж до останного.
„На тім обідї чи бали не було анї одної особі женського пола, бо їх запрошено аж на вечерю, що була о 12 тій годинї в ночи. І підчас тої вечері також густо давано огня з армат. Цілу ніч тревала ілюмінация. Ілюміновано цїлий костел Домінїканів, церкву, а найкрасше була ілюмінована новопоставлена жидівська школа.*) І цїле місто в вікнах було ілюміноване“.
В пару днїв після свого повороту до Улашковець, розповівши, що бачив у Тернополи ще кождому з братиї окремо, о. Татаркевич на вічну памятку річий вписав своє оповіданє в „Księgę Monasteru Ułaszkowieckiego Z. S. В. W“, відки ми його й виймили.
--------------------------
*) Заснована за російської управи 1813 р. Иосифом Перльом.
»Дїло«, 3.02.1913
03.02.1913