ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД
ПОЗИВАЧ: Базів Василь Андрійович
ВІДПОВІДАЧ: ЗАТ Видавнича група "Поступ",
(про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди)
ПОЗОВНА ЗАЯВА.
Я, Базів Василь Андрійович, все своє свідоме життя старався жити у відповідності з нормами християнської моралі, був законопослушний, завжди віддавав перевагу праці. Саме завдячуючи праці я здобув вищу освіту, став журналістом, поряд з цим займався громадською роботою, був депутатом Львівської обласної Ради першого демократичного скликання.
В даний час я заступником Голови обласної організації Аграрної Партії України (АПУ), був зареєстрований кандидатом в народні депутати до Верховної Ради України по Стрийському виборчому округу № 126. В 199бр. я був співголовою редакційної колегії інформаційно-аналітичного щорічника "Львівщина-96".
Газета "Поступ" в своєму № 09(18) за 23.01.98р. на 6-ій сторінці надрукувала статтю Ярини Джурик під назвою '' Блазень розіп'ятий".
Стаття написана у вигляді рецензії на щорічник "Львівщина-98", є вульгарною, некоректною, більшість фактів, викладених у ній, є неправдивими, деякі просто вигадані. Стаття грубо ображає працю всього авторського колективу щорічника "Львівщина-98'', а особливо зміст статті скерований на опорочення мого імені, честі і гідності та моєї ділової репутації.
Через об'ємність статті я виділяю і нумерую в ній цитати, які викладені неправдиво, ганьблять мою честь, гідність та ділову репутацію.
Так, цитата № 1 "Дитя виявилося поліграфічною потворою" безвідповідально і безпідставно принижує мене як співголову редакційної колегії. Вважаю, що такі твердження можуть грунтуватися лише за висновками компетентних експертиз, тощо.
Цитата № 2, що починається словами: '' Що й казати – вгадується рука генія економічної мислі Василя Базіва"... і закінчується словом "арієм", також свідомо скерована на приниження моєї гідності та ділової репутації. Адже відповідачу достеменно відомо, що я не маю економічної освіти, і до геніїв себе ніколи не зараховував, а тим більше до геніїв "економічної мислі". "Господарником, прогресивним фінансистом, аграрієм і парламентарієм'' я також ніколи не був.
Цитата № 3 статті '' Як той казав: промовляємо АПУ, а розуміємо – Базів. АПУ і Базів нероздільні. Як Василь і Надя." є образливою для мене, нетактовною по відношенню до мене і моєї дружини.
Відверто зухвало проти мене звучить цитата № 4 статті, в якій вказується, що я мушу "ототожнювати себе з розіп'ятим Христом". "Пригадується, на Великдень 1991 р. "ЗВУ" помістило малюнок Ісуса з обличчям Василя Базіва." Для мене, як християнина, ця фраза є явним блюзнірством, і наносить мені непоправиму шкоду. Даний факт не відповідає дійсності.
Неправдивою є і цитата № 5, в якій вказується, що я "Колишній заступник секретаря партійної організації (партії комуністів)''. Таким я ніколи не був. Даний факт також не відповідає дійсності.
Вульгарно, проти правил журналістської етики в цитаті № 6 звучать слова, що я – більшовицький журналіст, "який ніколи не навчався не те що української грамоти, але й стилістики." Ця цитата, як і попередні, ганьбить мене як людину, як журналіста, наносить величезну шкоду моїй діловій репутації державного службовця.
Цитата № 7 ''А в ті часи наш партайгеноссе славословив перш за все – кого б ви думали? – та москалів!".
Цитата № 8 "Цьому соловейкові б не "ЗВУ", не "Український шлях" редагувати, а газету "Товариш".
Цитата № 9 "Це вже тепер наш газетяр почав причислювати себе до "перших хоробрих", а тоді – тоді він цих націоналістів, ох, як терпіти не міг!"
Цитата № 10 ''Тепер новоспечений патріот почав рости у власних очах. Йому здалося, що подвиг його просто-таки безсмертний. Зі спогадів Базіва, В. Чорновіл постає лише поміркованою маріонеткою у вправних руках великого ідеолога."
Цитата № 11 "Епізод цей знаменний тим, що наскрізь брехливий." Тут безпідставно вживається слово "брехливий". Я ж нотував, як зароджувалася назва газети в кулуарах, а не те, як затверджувалася вже на сесії обласної Ради.
В цитаті № 12 безсоромно ставиться мені діагноз "Манія величі", хоч я такою ніколи не хворів і не хворію. Однак хочу зауважити, що це суто медичний, а не журналістський термін і діагноз, і без спеціальних знань і освіти його вживати не можна.
Цитата № 13 "Цитувати нового Ісуса можна ще довго, але зачекаємо на "Львівщину-97''.
Наведені і виділені мною цитати з № 7 до № 13, як і вся стаття, конкретно спрямовані на приниження моєї честі, гідності і ділової репутації, нанесли і наносять шкоду моїм інтересам. Так, під час моїх зустрічей з виборцями в різних населених пунктах виборчого округу № 126 мені часто ставились запитання щодо правдивості змісту цієї статті. Я вважаю, що дана стаття суттєво вплинула на виборців округу, де я балотувався, посіяла сумніви в їх свідомості щодо моєї особи, і, як результат, я не був обраний народним депутатом України по виборчому округу № 126.
Крім того, як заступник Голови Львівської облдержадміністрації, після опублікування даної статті я відчув негативні зміни у ставленні до мене з боку керівництва, підлеглих та колег по роботі. Опублікування статті призвело до того, що я втратив хорошу репутацію серед багатьох друзів та знайомих.
Дана стаття наносить моральну шкоду всій моїй родині і викликає їх справедливе обурення. Ця стаття, як і наступні, також свідомо підриває мій авторитет і ділову репутацію державного службовця – заступника Голови Львівської облдержадміністрації, а тому я змушений звернутись до суду з цим позовом за захистом честі, гідності, ділової репутації.
Завдану мені моральну шкоду з боку відповідача я оцінюю в 1 млн. грн.
На підставі наведеного і ст. ст. 7, 440-1 ЦК України, ст.ст. 75, 76 ЦПК України, ст. 37 "Закону про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні",
Прошу:
Постановити рішення, яким встановити, що виділені мною в мотивувальній частині позову цитати статті під назвою "Блазень розіп'ятий", надрукованої в № 09(18) газети "Поступ" від 23.01.98р. є такими, що порочать мою честь, гідність та ділову репутацію і завдають шкоди моїм інтересам.
3обов'язати відповідача у першому номері газети, що вийде після вступу рішення в законну силу, опублікувати спростування такого змісту: "Спростування. Стаття під назвою "Блазень розіп'ятий, що надрукувала наша газета в № 09 (18) 98р. є некоректною, неправдивою і такою, що скерована на опорочення честі, гідності і ділової репутації Базіва Василя Андрійовича, через що ЗАТ Видавнича група "Поступ" просить в нього вибачення за нанесену йому моральну шкоду".
Стягнути з відповідача в мою користь 1 млн. грн. за нанесену мені моральну шкоду, пов'язану з опублікуванням статті.
Стягнути з відповідача в мою користь судові витрати.
[Поступ, 10.06.1999]
* * * * *
Пояснення редакції «Поступу» на позовну заяву В. А. Базіва
Рецензія Я. Джурик написана в жанрі фейлетону, який добре відомий і самому позивачу. На літературний характер твору вказує і рубрикація сторінки "Поступ у літературі". Тому розглядати статтю як чисто інформаційну неправомірно, це літературний твір зі всіма його атрибутивними засобами вираження: епітетами, метафорами, гіперболами, метонімією, іронією тощо, які "розкривають багатство його асоціативних відтінків, посилюють та увиразнюють його емоційне й оцінне забарвлення, динамізують семантичні поля, вказують на домінантні ознаки авторського стилю" ("Літературознавчий словник-довідник", К.: "Академія", 1997 р., с. 695 - 696)
Рецензія – термін, який походить від лат. recensio (огляд, розгляд, рецензія). Серед різновидів жанру рецензії словник називає і рецензію-фейлетон. Маючи ці загальні контекстні моменти на увазі, перейдемо до поцитатних відповідей і пояснень.
Позивач заявляє: "Так, в цитаті №1 "Дитя виявилось поліграфічною потворою" відповідачі безвідповідально і безпідставно принижують мене як співголову редакційної колегії. Вважаю, що такі твердження відповідачів можуть ґрунтуватися лише за висновками компетентних експертиз, тощо". Очевидно, позивач не знайомий з п. 11 Постанови пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди": "критичні рецензії, що торкаються не особи автора, а створених ним образів, не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди." У наведеному уривку статті йдеться саме про критику створеного авторським колективом образу. Більше того, книга "Львівщина-96" названа поліграфічною потворою не без підстав. Дивно, що позивач це заперечує, адже навіть на презентації книги зі сцени театру лунала критика цього видання через величезну кількість друкарських помилок. Якщо би критика будь-якого видання повинна була "ґрунтуватися лише за висновками компетентних експертиз", то критики як такої не існувало б взагалі. Невже для того, щоб дати оцінку книзі, треба скликати експертизу? Чому ж тоді сам позивач обходиться без неї, критикуючи і видання, і події, і окремих політичних діячів в "Українському шляху" та й у самій книзі "Львівщина"?
Забігаючи наперед, зауважимо, що для позову характерний такий наголос на формальному боці справи: не можна критикувати, бо треба забезпечити "компетентну "експертизу, термін "манія величі" без спеціальної освіти вживати не можна, не є економістом, бо освіти (тобто диплому) не маю, навчився, бо є дипломованим спеціалістом тощо. Виходячи з подібної логіки ми, прості громадяни, не маємо права нічого оцінювати, бо не маємо відповідної освіти. Не можна голосувати за партії, бо як без економічної освіти визначимо кращу економічну програму, не можна голосувати за політиків, бо ж більшість не є дипломованими політологами. Поняття свободи висловлювань при цьому стає лише таким собі формальним рудиментом, що заважає правильним лідерам правильно правити...
Цитата №2 позову. Позивач не згідний з тим, що його названо "генієм економічної мислі". Нібито тому, що економічної освіти він не має. Залишаючи поза увагою безпідставну підміну понять економічного мислення і економічної освіти, зазначу, що саме на економічну тему пише він і в своїй газеті, і в даній книзі.
Авторка, пишучи з сарказмом про В. Базіва як економіста і фінансиста, базується на скандалі, який розгорівся у 1992 р. і широко висвітлювався у пресі. Так, у газеті "За вільну Україну" в числі від 22.03.1994 р. читаємо: "Та повернімося до часів "головування" В. Базіва в редакції. Багато про що тут можна розповісти: перепродаж паперу, якого самим не вистачало, махінації з м'ясом бичків, яке було куплене по бартеру за той же папір, а реалізоване на львівських базарах. Чи знав про це Василь Базів? Не тільки знав, але й давав особисті розпорядження, ставив на договорах свій підпис".
Далі у цій же статті йдеться про те, як В. Базів "санкціонував створення при редакції малого приватного підприємства "Свобода", одним із засновників якого була його дружина, і яке розпочало пробні потуги "перекачування" на свій рахунок редакційних коштів". Про цю ж справу писала газета "Post-Поступ" (№9 за 1992 рік, стор. 2).
Ці факти дали підставу назвати В. Базіва "господарником, прогресивним фінансистом". Позивач безпідставно вважає означення його особи генієм як приниження честі, гідності і ділової репутації: до сих пір термін "геній" застосовувався виключно як признання незвичайного таланту. Більше того, позивач обгрунтуванням заперечення своєї геніальності називає те, що "до геніїв себе ніколи не зараховував", – це виглядає прямим знущанням над поважним судом. Означення "парламентарій" вжито до В. Базіва у переносному значенні, виходячи із факту його депутатської діяльності (яка закінчилась в 1994 році (але про яку в щорічнику за 1996 рік (!) йдеться на десятках сторінок) у Львівській обласній раді народних депутатів першого демократичного скликання, оскільки цю Раду у пресі часто називано обласним парламентом з огляду на важливість прийнятих нею рішень – факт, який ніяк не можна вважати приниженням честі, гідності і ділової репутації. Так само як і дефініцію "вдумливий політик" – невже позивач себе таким не вважає?
"Талановитий господарник", "провідний кооператор", "аграрій" - тож наведемо цитату В. Базіва із згаданого щорічника (с. 199):
"То що треба робити, аби ми перестали, як казав Стефаник, нарікати і пити, пити і нарікати? По-перше, в епіцентр усієї економічної політики держави у цю історичну хвилину поставити політику аграрну. Село – понад усе! Лише з такого господарського космодрому Україна може стартувати у цивілізований господарський космос. [...] Але боронь, Боже, робити деколективізацію через руйнацію матеріальних надбань наявних господарств. Треба обов'язково зберегти їх як стартовий майданчик для модерної кооперації, яка завше, до речі, була популярна в Україні. [...] Не ліпіть образу ворога з голів колгоспів чи спілок, які нас годують. Кадри сучасного села – це також національне надбання. А хапуги, ледарі й дурні є скрізь, і не лише в селі, але й в уряді. [...] До речі, час уже завершує природний відбір серед аграрних лідерів, і на плаву залишаються ті, яких рідна мати не обділила і без яких земля це може обійтися, а вони – без землі. А як їх тепер називати ? Та нехай вони будуть хоч тричі поміщиками чи феодалами, лиш би народ негайно нагодували." Ціла економічно-аграрна програма! А круглий стіл з проблем споживчої кооперації на чолі з В. Базівим (сс. 208-213), круглий стіл з банківськими керівниками на фінансові теми на чолі з В. Базівим (сс. 213-216) – саме в означених Яриною Джурик іпостасях постає образ В. Базіва із щорічника. Залишається "арій" – "представник народу, що розмовляє однією з індоєвропейських мов". Як зрозуміти цей закид газеті: що позивач не є українцем? Мусимо визнати, що редакція не має документальних підтверджень цього факту, тому у разі наполягань позивача змушена буде надрукувати спростування. Але редакція рішуче не погоджується, що означення когось арієм, тобто індоєвропейцем (українцем, зрештою) веде до приниження його гідності та ділової репутації.
У своїй позовній заяві В. Базів навіть відхрещується від того факту, що він є аграрієм. А це ж як розуміти? Адже він на останніх виборах ішов у партійному списку АПУ. Реклама цією партії в передовицях "Українського шляху" пера В. Базіва настільки зідентифікувала його з АПУ, що дало підставу авторці вжити фразу, означену цитатою №3 у позовній заяві. Представник позивача заявляє, що автор не вправі проводити паралелі між АПУ і Базівим, абсолютно не пояснюючи, чому цього не можна робити. Адже Базів – заступник голови обласної організації АПУ, йшов на вибори в її списку, пристрасний агітатор за цю партію, з його статей, де важко відрізнити слова від імені партії від слів від частини власного Я – непартійця, видно, що він цілком з нею зідентифікований. І у цьому немає нічого образливого, навпаки, цілком добре, що партієць ідентифікується з партією. Порівняння "як Василь і Надя" випливає з передпопереднього абзацу, де якраз і вказано на тісне переплетіння авторства у їх творах. Нероздільність вжита саме у цьому значенні, в даному контексті подружні стосунки незаторкнуті. Хоча, як зазначалось, нероздільність – нормальний стан християнського подружжя і, наскільки відомо, подружжя Базівих гордиться і дорожить таким станом. Дану фразу авторка статті вжила ще й з тієї простої причини, що у книзі "Львівщина" обоє Базівих – Василь та Надія – плутаються. Так, у статті підписаній "В.Базів" є фрази від жіночого імені. (стор. 187). На що і вказала Я. Джурик. Замість того, щоб чесно признати цю помилку, позивач ображається.
Цитата №4 позову щодо подібності зображення Христа у Великодньому випуску "ЗВУ" із тодішнім редактором цього часопису. Представник позивача називає блюзнірством думку про ототожнення із розп'ятим Христом. Але ж авторка двічі наголошує на власному сприйнятті: "напрошується думка" і "пригадується". Авторка критикує прецензійну назву статті "Сповідь після страти", яка, на думку авторки, у християнина викликає асоціацію із стратою і воскресінням Христа; якщо це блюзнірство, то звинувачувати, очевидно, необхідно автора назви – назви, що викликає такі асоціації. Так само, як власні спогади: авторка подає сприйняття тотожності рисованого обличчя Ісуса в Великодньому номері "ЗВУ" (від 6.04.91р.) із обличчям В. Базіва: ключове слово для розуміння цього "пригадується". Не може позивач називати вигаданим фактом те, що пригадалось авторці при читанні його творів, – якщо б це їй не пригадалось, то не могло б бути написаним нею. До речі, згадану подібність зауважила не лише Я.Джурик: факт був висвітлений у газеті "Поступ" у тому ж таки 1991 році (ч.3-4). Окрім цього, не відповідають тексту статті претензії позивача, який пише: "вказується, що я мушу "ототожнювати себе з розіп'ятим Христом".У статті Я. Джурик подана загальна фраза: "Але якщо чоловік після страти воскреснув, напрошується думка, що він мусить ототожнювати себе з розіп'ятим Христом." Знову ж таки, якщо позивач ідентифікується із вказаним у рецензії "чоловіком", то це його проблема інтерпретації тексту; така особиста інтерпретація, зрештою, опосередковано підтверджує гіпотезу авторки рецензії.
Щодо цитати №5 позову. Оскільки позивач спростовує факт перебування заступником секретаря партійної організації (комуністів) і, як випливає із позовної заяви, не вважає припущення про правдивість цього таким, що принижує честь, гідність і ділову репутацію та завдає моральної шкоди, "Поступ" може надрукувати означене спростування В. Базіва, залишаючи його правдивість на совісті спростовувача.
Авторка рецензії подала у своїй статті цей факт, виходячи, очевидно, із повідомлення Ю. Хохлова у статті "Тучи над городом встали" у "Галицких вестях" (№17, вересень 1997 року). Цитуємо: "Эта "скромность" сквозит на всех страницах, во всех статьях, в кабинетном чванстве нынешнего заместителя главы Львовской областной госадминистрации В. Базива, и невольно напрашивается вопрос: "А при чем тогда долгие годы застенков сопротивленцев, УПА. ОУН, диссидентов? Зачем гробили здоровье и рвали голосовые связки "клумбисты", если одного бывшего коммунистическою зам. секретаря пана Базива достаточно?" І друга цитата у цій же статті: "Стиль прямо-таки ленинский. Чувствуется опыт зам. секретаря парторганизации. Что ни абзац, то "пропоную", "натякаю", 'сиджу на тому пленумі", "беру мікрофон і розповідаю", "ці слова спрацьовують як сірник біля порохової бочки..." За своєю посадою, позивач мав знайомитися із газетами, що видаються у Львові, тим паче з т. зв. "резонансними", тим паче про себе. Оскільки з часу публікації статті Ю. Хохлова до публікації рецензії минуло майже чотири місяці і не було спростування неправдивих відомостей - редакція вирішила, що вони відповідають дійсності. Із спростуванням цього факту можна погодитись. Однак не можна погодитись із тим, що представник позивача каже про вплив публікації інформації про те, що В. Базів був заступником секретаря партійної організації, на результати виборів. Обґрунтовуємо. Для перемоги на виборах В. Базіву потрібно було 27869 додаткових голоси, майже втричі більше від його результату. У виборчому окрузі було реалізовано біля сотні примірників "Поступу" за 23. 01. 98 р. Навіть якщо кожний примірник читало кілька виборців, загальна їх кількість буде на два порядки нижча за кількість недобраних голосів. При цьому слід врахувати: по-перше, що опублікована інформація могла бути сприйнята неоднозначно: у виборчому окрузі №126 за КПУ проголосувало 3883 виборці; по-друге, для антикомуністично настроєних вибірців важливим був незаперечний факт перебування у КПРС кандидата, а не перебування на посаді заступника секретаря парторганізації. Тим більше, що позивач йшов в одному списку з такими одіозними для антикомуністів особами, як Степенко чи Боделан. Далі. Як випливає з дослідження М. Погребинського та О. Толпиго "Народ і партія – єдині?" (бюлетень фонду "Демократичні ініціативи" "Політичний портрет України", ч. 21 за 1998 рік), проведеного на основі репрезентативних опитувань дорослого населення України, електорат АПУ, на який спирався кандидат В. Базів, характеризувався на минулих виборах значною підтримкою комуністичних переконань кандидатів у народні депутати. Індекс ставлення до комуністичних переконань складав у прихильників АПУ – 31 бал (6 місце з 20 партій та блоків); для порівняння: серед прихильників КПУ – 78 балів, СПУ-СелПУ – 49 балів, "Трудової України" – 46, ПСПУ – 43, у той час як серед прихильників НРУ – 10 балів, "Національного фронту – 8 балів.
Що стосується гіпотетичних "негативних змін у ставленні до позивача з боку керівництва", то цей факт не міг послужити підставою до цього, оскільки саме це керівництво у свій час було далеко не рядовими членами КПРС.
Цитата №6 позову. Обурення позивача з приводу того, що його названо колишнім більшовицьким журналістом, безпідставне. Ось як пише сам В. Базів (с. 189 згаданого щорічника) про:
більшовицький характер пострадянської журналістики:
"А далі – логічно підходимо до проблеми журналістських кадрів. Будучи ще недавно "золотим фондом" партії, вони у значній своїй кількості є неспроможні і ніколи не будуть спроможні працювати на засадах західного журналізму. Більшість журналістів, яким після сорока років [автору статті на час публікації щорічника був 41 рік – ред.], ніколи не зможуть збагнути справжню суть своєї професії. Із численних каналів, якими здійснюється фінансова допомога Україні, дещо перепадає і на навчання журналістів. Але ці кошти майже виключно зосереджуються у Києві, а провінціям, у яких працює 90 відсотків журналістів, перепадає гірка доля далі сидіти у професійній темряві більшовизму. Водночас, до речі, тиражі столичних газет падають, а якраз у регіонах утверджуються видання, які є незалежними і наперекір усьому нарощують тиражі. Варта якнайвищого схвалення і підтримки робота Міжнародного центру регіональної журналістики із міста Грінель (штат Айова, директор Боб Андерсон), який здійснив стажування в американських мас-медіа десятків українських журналістів саме із регіонів України. Я, як і редактор нашої газети, були учасниками цього стажування, і мушу вас запевнити, що ефективність його колосальна." Тобто автор показує, що він, як старший сорока років, має великі шанси ніколи не збагнути "справжню суть" журналістики. І, щоб витягнути із " професійної темряви більшовизму", здійснювалось вказане стажування, учасником якого і був автор, що таким чином визнав свою належність до цієї когорти журналістів, яких треба витягувати із більшовизму. Виникає, звичайно, питання чи вдалось витягнути, але це не стосується епізоду, що тут розглядається: часові рамки цього епізоду обмежуються 1990 роком.
Стосовно фрази "ніколи не навчався не те що української грамоти, але й стилістики", то авторка, виходячи із великої кількості помилок у творах В. Базіва (на оглянутих семи сторінках як мінімум 42 помилки – див. додаток), робить висновок, що, незвіажаючи на формальну освіту, він насправді грамоти і стилістики не навчався, оскільки в іншому випадку обов'язково вивчив би. При цьому авторка латентно високо оцінює інтелектуальні здатності В. Базіва: не вивчив грамоти – бо не навчався, а не тому що не зміг вивчити. Очевидно, що образливим міг би бути якраз протилежний висновок.
Наведені позивачем цитати №№7 – 11 не можуть трактуватися як такі, що не відповідають дійсності, і принижувати честь, гідність і ділову репутацію, оскільки є правдою (тобто якщо позивач вважає, що ці цитати принижують честь, гідність і ділову репутацію, то відбувається це з вини самого позивача: п. 8 Постанови пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" "Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що вона заподіяна не з її вини").
Конкретно щодо цитат:
– цитата №7 ('' А в ті часи наш партайгеноссе славословив перш за все – кого б ви думали? – та москалів!") "Cлавословити" за "Новим тлумачним словником української мови" (т.4, К., "Аконіт", 1998, с.255): "Прославляти кого-, що-небудь у піснях, промовах і т.ін.". Публікація нарису про комуніста Корнєва з книги позивача "Три грані подвигу" (в-во "Каменяр", Львів, 1988 рік, с.22-23) у яскраво вираженому позитивному освітленні (уривки наводяться у статті Я. Джурик) і є прославлянням.
Що стосується слова "партайгеноссе" (з німецької – "товариш по партії", в ширшому розумінні – "партієць"), то парадоксальною є позиція позивача, подана його представником: "не знаю, що це значить, але звучить образливо". Якщо незнайоме сприймається як образливе – то це, власне, позиція світосприймання, образи на весь світ, але при чому тут стаття в "Поступі"? Авторка рецензії вживає в даному випадку це слово як евфемізм, уникаючи частого повторення назви партійної приналежності, та, можливо, використовуючи прийом амфіболії. Характерно, що всі евфемізми щодо партійної приналежності (аграрій, партайгеноссе, більшовицький) позивач трактує як образливі, зовсім не зважаючи на правила побудови художнього твору, яким є рецензія.
– цитата №8 ("Цьому соловейкові б не "ЗВУ", не "Український шлях" редагувати, а газету "Товариш"). Представник позивача вказує, що образливою у цій цитаті є слово "соловейко", – позивач, каже він, є солідною людиною, а не якоюсь пташкою. Дивовижним є незнання освіченим журналістом азів літературознавства, а саме такого поняття як метафора. У попередньому абзаці "соловейко" вживається як порівняння "заспівав, затьохкав соловейком": канонічність цього фразеологізму зафіксована "Фразеологічним словником української мови". Дійсно, прочитавши цитату, до якої це відноситься (про "усю привабливість емоціональної інтелектуальності марксистсько-ленінського вчення, яке є вершиною і згустком трепетної людської мислі, що ввібрала в себе всю мудрість і біль, велетенський досвід багатьох поколінь людей праці" – с. 108 згаданої книги позивача), неупередженому читачеві важко не погодитись із доцільністю цього епітету ("епітет – один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом" - визначення за "Літературознавчим словником-довідником", К.: "Академія", 1997 р.), і має цей епітет щодо автора цілком позитивне забарвлення – гарно написано. Інша справа: що так гарно написано. Про це і йдеться в наступному абзаці, де порівняння із попереднього і дає підставу застосувати метафору "соловейко" (з того ж словника: "у ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник, зумовлюючи процес метафоризації епітету"). Одним словом, все – "як книжка пише", цілком за канонами літературознавства. Випускникові факультету журналістики належало б орієнтуватися у базових поняттях літературознавства.
Щодо змісту цитати: наведена фраза В. Базіва цілком відповідає ідейній спрямованості газети "Товариш" і суперечить прокламованій напрямленості газет "За вільну Україну" та "Український шлях"; про антикомуністичний характер "ЗВУ" йдеться у самій статті позивача із рецензованого збірника (с.159).
– цитата №9 ("Це вже тепер наш газетяр почав причисляти себе до "перших хоробрих", а тоді – тоді він цих націоналістів ох як терпіти не міг") – наведені у статті уривки з книг В.Базіва 1988 – 89 рр. видань чітко свідчать про негативне відношення їх автора до "українських буржуазних націоналістів"; контекст самих цих уривків показує, що без шкоди для загального змісту можна було уникнути згадок про "злочини буржуазних націоналістів" (йдеться там про інші, нейтральні щодо цього зрізу ідейного протистояння, речі), – на той час (1989 рік!) вже навіть у сторонньої людини було достатньо підстав засумніватися у правдивості версії офіційної пропаганди про ці "злочини"; включення ж згаданих зворотів мало б, на думку авторки рецензії, підкреслити лояльність радянського журналіста існуючій системі – проти такої позиції Я. Джурик бурхливо, але, вважаємо, справедливо, протестує. Справедливості заради треба зазначити певну еволюцію позиції позивача за рік, що розділяє видання двох його книг: якщо у 1988 році українські буржуазні націоналісти "закатували" робсількора, то в 1989 році вжито більш нейтральний термін: комсомольці "загинули від рук" оцих націоналістів. У 1990 році Василь Андрійович Базів очолив газету "За вільну Україну".
Далі. Представник позивача називає образливим слово "газетяр" щодо особи позивача. За "Новим тлумачним словником української мови" (т. 4, К., "Аконіт", 1998, с. 255): "Газетяр - видавець газети або її співробітник." Як ілюстрацію словник наводить цитату із М. Коцюбинського: "Тяжка слабість змусила перемінити службу і я став газетярем, видавав і редагував (неофіціально) щоденний часопис. Як бачимо, нічого образливого, проста констатація факту: в час, означений у рецензії "вже тепер", позивач працював у щонайменше двох газетах.
– цитата №10 ("Тепер новоспечений патріот почав рости у власних очах. Йому здалося, що подвиг його безсмертний. Зі спогадів Базіва В. Чорновіл постає всього лише поміркованою маріонеткою у вправних руках великого ідеолога") – Я. Джурик ділиться враженням (і аргументує їх) щодо створених В. Базівим у своїх спогадах образів – свого та В. Чорновола, критикує ці образи як такі, що не відповідають історичній правді, маючи на це повне право як рецензентка твору;
– цитата №11 ("Епізод цей знамений тим, що наскрізь брехливий" – щодо виникнення назви газети "За вільну Україну"): назва газети створювалась цілком імпровізаційно В. Чорноволом та Є. Гринівим у сесійному залі, на очах у багатьох телеглядачів; позивач (як автор спогадів) вкладає в уста створюваного ним образу В. Базіва фрази, які суперечать історичним фактам, – це і викликало у рецензентки емоційну, але справедливу оцінку цього епізоду мемуарів. Вона, знову ж таки, не єдина в оцінці творчості позивача: "Спроба В. Базіва змішати правду з брехнею, напівправду з тонкими натяками і недомовками, змістити акценти, перенести наголоси зазнала невдачі" – писала "ЗВУ" у числі від 22. 03. 1994 р.
"Новий тлумачний словник української мови" (т. 1, К., "Аконіт", 1998, с. 185) серед значень слова "брехливий" є "несправжній, нещирий". Очевидно, що нічого образливого тут, як, зрештою і в інших значеннях, не має. В. Базів у своїх мемуарах пише, що назву "За вільну Україну" він підказав В. Чорноволові "у кулуарах сесії". Очевидно, повна і щира подача історії цього епізоду обов'язково включала б і освітлення перебігу подій у сесійному залі, адже в людей, не знайомих з всіма подіями навколо назви нової газети, так і залишиться враження, що рішення приймались в кулуарах. Тому такий вкорочений варіант, очевидно, є, як мінімум, нещирим, напівправдою.
В даному випадку треба, однак, ще раз наголосити, що йдеться про критику образів, яких створює позивач у своїх статтях. Тобто якщо припустити, що розмова в кулуарах дійсно відбулась, то поведінка на сесії В. Чорновола, Є. Гриніва була грою, спрямованою на ілюзію імпровізації. Авторка рецензії категорично не погоджується з таким образом В. Чорновола, створеним В. Базівим, і висловлює це у рецензії.
Цитата №12. Вже згадуваний "Новий тлумачний словник української мови" (т. 2, К., "Аконіт", 1998, с. 570) так пояснює значення слова "манія": "1. Хворобливий стан психіки, для якого характерне зосередження свідомості та почуттів на якійсь одній ідеї. 2. Сильна пристрасть, потяг до чогось; захоплення, закохання."
Позивач чомусь із значень слова "манія" вибирає перше і не бере до уваги другого. У той же час контекст фрази якраз вказує на те, що слово манія тут вжито у значенні "сильне почуття"; переконатись у цьому можна підставляючи у фразу синонім: "Почуття величі, мов нестримний потік, підносить Василя Базіва усе вище і вище".
Про почуття величі В. Базіва писала та ж "ЗВУ" (22. 03. 1994р.): "Провідник", "просвітитель", "благодійник" нації, "мужній борець" проти мафії... Так зобразила газета "Lviv News", чи то пак "Львівські новини"... екс-редактора часопису "ЗВУ" Василя Базів. Усі вісім сторінок газети віддано для возвеличування лише однієї особи, яка спить і бачить себе народним обранцем від Буського і Кам'янко-Бузького районів". Далі: "пан Базів плекав далекоглядні плани стати газетним власником, таким собі містечковим Максвеллом". Про це ж у "Галицких вестях" (№ 17 за 1997 рік, стор.2), пишучи про книгу "Львівщина" "С первой и до 470 страницы "волає": "Я и Папа, Я и Чорновил, Я и Всевышний, Я и Квасьневський, Я и Кучма, Я и Кравчук". Не проще ли на первой странице сразу и с заглавной "Я и Я".
Цитата із статті В. Базіва "Пост-тоталітарна журналістика в умовах будівництва демократичного суспільства" (збірник "Львівщина-96", с. 187): "Без перебільшення можна сказати, що у 1990-91 роках, тобто в умовах національно-визвольної боротьби, газета "За вільну Україну" під редагуванням В. Базіва стала пропагандистським центром визвольної мирної революції, яка увінчалась успіхом, стала трибуною, з якої промовляла сама повстала Нація". Чи це не є вказуванням на авторське почуття своєї величі?
Цікавою тут буде цитата із самого позову, що його винесено на розгляд суду: "до геніїв себе ніколи не зараховував, а тим більше до геніїв "економічної мислі". Тобто назвати позивача просто генієм – ще куди не йшло, але генієм економічної мислі – це вже занадто.
Цитата №13. Метафора вжита у зв'язку із назвою, вибраною позивачем для спогадів, про що вже пояснювалось при розгляді цитати №4. Не сподобалося позивачу, що названо його "новим Ісусом". Образ Христа є метафоричним образом мучеництва за віру, за ідею, а саме таким мучеником постійно змальовує себе В. Базів. Цитуємо "ЗВУ" (те ж число від 22. 03. 94 р.): "Як глум над українськими політв'язнями звучать заголовки в тих же "Львівських новинах": "Як Василь Базів став остатнім політрепресованим в Україні" , "Я повернувся із заслання у 37 рік", "У 90-му році над нами висів ГУЛАГ", слова Базіва, що його "оскандалення" – це ... "одна з найбільших антиукраїнських провокацій". І все це для того щоб виставити себе "мучеником", "патріотом", "героєм".
Позивач заявляє, що порівняння його з Ісусом, поряд з іншими цитатами: "конкретно спрямовані на приниження моєї честі, гідності і ділової репутації, нанесли і наносять шкоду моїм інтересам". Чи порівняння з Христом як ідеалом людських чеснот може бути, само по собі, "приниженням честі і гідності особи в громадській чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі" (цитата з Постанови Пленуму Верховного суду)? Звичайно ж ні. Уявімо собі цілком природне порівняння Василя Стуса у його безкомпромісності з Христом! Тобто сарказм виникає, коли особа не гідна такого порівняння, і близько не дорівнює зразку християнської моральності. Якщо позивач свою поведінку оцінює саме так – то причина в особі позивача, а не в газеті, що друкує таке порівняння.
Таким чином, в опублікованій у "Поступі" статті Я. Джурик відсутні факти, які б не відповідали дійсності і безпідставно принижували честь, гідність і ділову репутацію позивача. Якщо ж наведені у ній правдиві факти призвели до необрання В. Базіва (що, виходячи із набраного відсотка голосів виборців, дуже сумнівно), чи, в що хочеться вірити, сприяли цьому необранню, то газета "Поступ" виконала функцію засобу масової інформації щодо забезпечення громадянам права на інформацію. Безпідставними є твердження автора про свідомий підрив публікацією авторитета В. Базіва як державного службовця – при реальних сумнівах у його авторитеті та діловій репутації голова облдержадміністрації змушений був би порушити питання про зняття його з посади свого заступника, чого не сталося.
Не обґрунтовує позивач, всупереч п.4 Постанови пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" і того, "з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується."
Стаття 7 ЦПК України вказує, що громадянин може вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди при умові, якщо відносно нього "поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації", тобто необхідна сукупність двох умов і причинно-наслідковий зв'язок між ними. Така сукупність зазначена в позові щодо цитати №4 і, непрямо, щодо цитат №2 ("не був" можна трактувати як означення опублікованої інформації такою, що не відповідає дійсності) та №12 ("не хворів" аналогічно попередньому випадку. Щодо цитати №5, як вже зазначалось, існує тільки вимога спростування, з чим редакція погоджується, щодо інших цитат, то позивач трактує їх тільки як такі, що "скеровані на приниження гідності та ділової репутації", "спрямовані на приниження честі, гідності і ділової репутації, нанесли і наносять шкоду інтересам", "принижують", "ганьблять як людину, як журналіста, наносять величезну шкоду діловій репутації державного службовця", тобто позивач не заперечує правдивість фактів, що лежать в їх основі, латентно признаючи їх.
Фраза, означена в позові цитатою №2 не може трактуватися як така, що принижує гідність та ділову репутацію, оскільки всі перелічені у ній характеристики позивача є позитивними;
фраза, означена в позові цитатою №4, описує суб'єктивні переживання авторки рецензії ("пригадується"), тому вже за визначенням не може бути трактована як така, що не відповідає дійсності; фраза, означена в позові цитатою №12, вжита, як випливає з контексту, зовсім не в медичному значенні; тому, враховуючи викладене, просимо суд у позові В. А. Базіва до газети "Поступ" відмовити.
[Поступ, 17.06.1999]
* * * * *
РІШЕННЯ ФРАНКІВСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ М.ЛЬВОВА
19.05.1999 р.
[...] Заслухавши пояснення сторін, дослідивши інші матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.
Судом встановлено, що відповідач у газеті "Поступ" від 23.01.98р. на 6-й сторінці помістив статтю Ярини Джурик "Блазень розіп'ятий" у вигляді рецензії на щорічник "Львівщина-96". У статті поміщено відомості:
"Що й казати, вгадується рука генія економічної мислі Василя Базіва,...Ким тільки не повстає наш герой перед очима ошелешеного читача: і вдумливим політиком і талановитим господарником, і прогресивним фінансистом, і провідним кооператором, аграрієм, парламентарієм, арієм";
"Як той казав: промовляємо АПУ, а розуміємо – Базів. АПУ і Базів нероздільні. Як Василь і Надя";
"Колишній заступник секретаря партійної організації (партії комуністів,...)";
"У чий хмільній голові народилася ідея поставити на чолі незалежної газети більшовицького журналіста, який ніколи не навчався не те, що української грамоти, але й стилістиці";
"А в ті часи наш партайгеноссе словословив перш за все – кого б ви думали? – та москалів!".
"Цьому соловейкові б не "ЗВУ", не "Український шлях" редагувати, а газету "Товариш"
"Це вже тепер наш газетяр почав причисляти себе до " перших хоробрих", а тоді - тоді він цих націоналістів ох, як терпіти не міг"
"Тепер новоспечений патріот почав рости у власних очах. Йому здалося, що подвиг його безсмертний. Зі спогадів Базіва, В. Чорновіл постає всього лише поміркованою маріонеткою у вправних руках великого ідеолога"
"Епізод цей знаменний тим, що наскрізь брехливий"
"Манія величі, мов нестримний потік, підносить Василя Базіва усе вище і вище"
"Цитувати нового Ісуса можна ще довго, але зачекаємо на "Львівщину -97''
Дані відомості не відповідають дійсності і порочать честь, гідність, ділову репутацію та наносять моральні збитки позивачу.
Згідно ст.7 ЦК України громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.
Як встановлено у судовому засіданні, позивач – виходець Львівщини, у 1977 році закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка, що стверджується дипломом з відзнакою від 25.06.1977 року. З трудової книжки позивача вбачається, що останній з 1977 року працював за фахом у різних установах, займаючи останнім часом керівні посади.
Згідно довідки Львівської обласної державної адміністрації від 26.05.1999 р. Базів В.А. працює у Львівській облдержадміністрації на посаді заступника голови.
Як вбачається з довідки Львівської обласної організації Аграрної партії України від 13.05.1999 р. Базів В.А. 18.12.1996 року був обраний заступником голови Львівської обласної партійної організації АПУ і займає цю посаду по теперішній час.
Як ствердили сторони у судовому засіданні, позивач був депутатом Львівської обласної Ради народних депутатів першого демократичного скликання. У 1996 році був співголовою редакційної колегії інформаційно-аналітичного щорічника "Львівщина-96". Саме в цей час 23.01.1998 року відповідач у газеті "Поступ" опублікував статтю "Блазень розіп'ятий", в якій помістив неправдиві відомості, спрямовані на опорочення честі, гідності та ділової репутації позивача.
Називаючи позивача "генієм економічної мислі, вдумливим політиком, талановитим господарником, прогресивним фінансистом, провідним кооператором, аграрієм, парламентарієм, арієм" відповідач у глумливому тоні відносить позивача до осіб, які володіють надзвичайними властивостями, виключним талантом, якими позивач не володіє, економічної освіти не має, вдумливим політиком, талановитим господарником, прогресивним фінансистом, провідним кооператором, аграрієм, парламентарієм, арієм – у загальновисловленому контексті і з насмішкуватим підтекстом – не був, відповідних посад не займав.
Заперечення представників відповідача у цій частині не заслуговують на увагу, оскільки ними не представлено жодних переконливих доказів про виключні властивості позивача, матеріалів, які б свідчили про притягнення відповідача до будь-якої відповідальності за свою діяльність, що підтверджують негативний зміст відомостей.
Цитатою "Як той казав: промовляємо АПУ, а розуміємо – Базів. АПУ і Базів нероздільні. Як Василь і Надя." відповідач провів паралелі з образами Маяковського, що є неспівставним і неспівмірним, фраза вказує на позивача як на видатну особу у невідповідному змісті, є глумливою по відношенню до позивача, його дружини.
Посилання позивачів відповідача на громадську діяльність позивача та засади християнської моралі в цій частині судом відхиляються з огляду на неспівставні паралелі між позивачем, Аграрною партією України та дружиною позивача, а також образами Маяковського. Щодо співавторства дружини позивача, то відповідачами не представлено жодних доказів такого. Крім того, ім'я дружини позивача вжито в улесливій формі, що в даній статті є недоречно, нетактовно, а отже і образливо.
Відомості про те, що на Великдень 1991 року "ЗВУ" помістила малюнок Ісуса з обличчям Василя Базіва не відповідають дійсності, що вбачається з першоджерела – газети "За вільну Україну" від 06.09.1991 р.
Самі представники відповідача в судовому засіданні стверджували про подібність образів, а не їх ідентичність.
Твердження представників про те, що позивач проводив аналогії з Ісусом Христом не відповідають дійсності. Сам позивач оцінив такі відомості як "блюзнірство", що наносить йому, як християнину, непоправну шкоду.
Твердження відповідача про те, що позивач є колишнім заступником секретаря партійної організації (партії комуністів) не відповідають дійсності, відповідачем не представлено жодних переконливих доказів по цю обставину. Посилання представника відповідача на відомості у пресі не заслуговують на увагу, оскільки, як видно з газети "Галицкие ведомости" №17 "сентябрь 1997 г." у статті "Тучи над городом встали" не йдеться про займану офіційно посаду позивача, прямих тверджень не має. Загалом, представники позивача згідні спростувати дані відомості.
Цитатою "А в ті часи наш партайгеноссе словословив перш за все – кого б ви думали? – та москалів" відповідач зневажливо трактує позивача "наш партайгеноссе", що по своєму змісту не відповідає дійсності, проводить паралелі з німецьким нацизмом, а з другої сторони з російськими солдатами, як ствердили самі представники відповідача, називаючи їх "москалями", що на теренах Західної України, де розповсюджувались відомості, має негативний відтінок. Посилання представників відповідача на образ Корнєва, створений позивачем у книзі "Три грані подвигу" судом відхиляється, оскільки вважається невідповідним обставинам по справі.
Визначення позивача як більшовицького журналіста, який ніколи не навчався не те що української грамоти, але й стилістики, не відповідає дійсності, оскільки позивач у той час не був членом ВКП(б), не працював у той час журналістом, 1997 році закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка, де саме навчався грамоти і стилістики, отримавши диплом з відзнакою, надалі працював на журналістських посадах, має значний досвід у цій галузі, займав керівні посади в засобах масової інформації.
Офіційних даних про те, що своєю діяльністю позивач займався неналежним чином, відповідачем не представлено.
Цитата "..цьому соловейкові б не "ЗВУ", не "Український шлях" редагувати, а газету "Товарищ"" містить насмішкуватий вислів: "цьому соловейкові", що є образливим по відношенню до становища позивача в суспільстві, а весь зміст образи не відповідає теперішнім переконанням позивача та його діяльності.
Посилання представників відповідача на те, що позивач оспівував марксистсько-ленінське вчення, суд відхиляє, оскільки дані обставини справи є неспівставні в часі, не відповідають переконанням позивача в даний час, а тому не можуть суттєво вплинути на досліджувані судом обставини.
Цитата "Це вже тепер наш пан газетяр почав причислювати себе до "перших хоробрих", а тоді - тоді він цих націоналістів, як би терпіти не міг" не відповідає дійсності, оскільки, як стверджує позивач, був громадським діячем, а не "першим хоробрим"; таких почуттів, як вказано в статті, по відношенню до націоналістів, не мав, як ствердив представник позивача, родина позивача потерпіла від більшовизму. Як ствердив позивач, вислів "наш газетяр" його ображає як професійного журналіста, який завжди віддавав перевагу праці.
Посилання відповідача на відповідності, які містяться у книгах "Три грані подвигу" та "Повернення до здорового глузду", з яких вбачається негативне ставлення до українських буржуазних націоналістів, суд до уваги не приймає. Оскільки відомості, викладені у даних книгах, не вказують на конкретні почуття позивача, є загальними, а тому не можуть впливати на обставини справи.
Цитата "Тепер новоспечений патріот почав рости у власних очах. Йому здалося, що подвиг його просто таки, безсмертний. Зі спогадів Базіва, В. Чорновіл постає лише поміркованою маріонеткою у вправних руках великого ідеолога" не відповідає дійсності, оскільки, як ствердив представник позивача, позивач не відноситься до таких осіб, які описані в даній цитаті, не применшував ролі В. Чорновола і не протиставляв його собі. Образливим вважає вислів "новоспечений патріот" та "великий ідеолог".
Посилання відповідача на образи, створені Базівим, не заслуговує на увагу, оскільки вказана цитата містить конкретну характеристику особи позивача.
Вислів "Епізод цей знаменитий тим, що наскрізь брехливий", що стосується обставин утворення назви газети "За вільну Україну" не відповідає дійсності і містить образу, оскільки позивач описує в даному випадку обставини обговорення назви газети в кулуарах, чого не змогли спростувати представники відповідача. Їх посилання на хід сесії Львівської обласної Ради народних депутатів та інші обставини не заслуговують уваги, оскільки, не заперечують та не виключають факту, описаного позивачем.
Відомості про те, що "манія величі, мов нестримний потік, підносить В. Базіва усе вище і вище" не відповідає дійсності в розумінні медичної термінології, як ствердив представник позивача і не спростували представники відповідача. В розумінні пристрасті, захоплення та інше ... по відношенню до величі, – позивач таким почуттям не володіє, що випливає з пояснень позивача та його представника.
Пояснення представників відповідача з посиланням на твори та публікації в пресі самого позивача, є недостатніми для характеристики позивача, а тому до уваги не приймаються.
Що стосується цитати "цитувати нового Ісуса можна ще довго, але заглянемо до "Львівщини-97"", суд вважає її неправдивою в розумінні співставлення неспівставних понять, що посягають не тільки на честь і гідність особи позивача, але й на корені християнської моралі.
З огляду на це, суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивач змальовує себе мучеником. Таким чином, суд приходить до висновку, що вказані відомості порочать честь, гідність, не відповідають дійсності. Разом з тим, позивачу нанесено моральну шкоду, що полягає в ускладненні стосунків із знайомими, друзями, рідними, керівництвом, колегами, підлеглими в негативному напрямку, в підриві його авторитету та хорошої репутації як заступника Голови Львівської обласної державної адміністрації та заступника голови Львівської обласної організації АПУ, а також перед громадськістю, що завдало позивачу значних моральних страждань.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд бере до уваги те, що неправдиві відомості відносно позивача розповсюджені в газеті "Поступ" тиражем 8000 примірників, близько половини з яких було списано, згідно довідки ЗАТ "Видавнича група "Поступ" від 14.05.99 р., інші ж розповсюджені у м. Львові та Львівській області, характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, ступінь зниження престижу, ділової репутації позивача як заступника Голови Львівської обласною державної адміністрації та заступника голови Львівської обласної організації АПУ, а також частковість задоволення позову, та вважає, що розмір моральної шкоди слід зменшити до 10000 гривень.
Критично оцінюючи вимоги позивача щодо спростування неправдивих відомостей у цитаті "Дитя виявилося поліграфічною потворою", що стосується характеристики щорічника "Львівщина-96", та "Але якщо чоловік після смерті воскреснув, напрошується думка, що він мусить ототожнювати себе з розіп'ятим Христом", – суд вважає, що такі до задоволення не підлягають, оскільки торкаються не особи автора, а створених ним образів. Крім того, образ щорічника створено колективом авторів, на що посилається сам автор позовної заяви.
Згідно з п. 11 Постанови пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди": "критичні рецензії, що торкаються не особи автора, а створених ним образів, не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди." Не підлягають також задоволенню вимоги позивача про спосіб спростування неправдивих відомостей в частині вимог про спростування всієї статті під назвою "Блазень розіп'ятий", оскільки позовні вимоги по суті стосуються тільки окремих цитат та висловів, про що стверджує сам позивач у позовній заяві та представник позивача у судовому засіданні.
Згідно з п.п. 8, 9 Постанови пленуму Верховного Суду України №7 від 28.09.90 р. "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" із послідуючими змінами та доповненнями, ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", відомості, що порочать особу, повинні спростовуватися у спосіб, найбільш близький до способу їх поширення. Визначаючи спосіб спростування відомостей, суд може зобов'язати видавництво опублікувати спростування на тій самій полосі, що й спростовуване повідомлення, в газеті не пізніше місяця з дня набрання рішення законної сили.
Судом відхиляються покликання позивача про вплив опублікованої статті на значний розмір моральної шкоди внаслідок необрання його народним депутатом України та на виборців округу, де він балотувався, і спричинення нею того результату, що він не був обраний народним депутатом України по округу №126, а також посилання представника позивача на ту обставину, що позивач в результаті опублікування статті не був призначений на вищу посаду, оскільки суду не представлено, а судом не здобуто переконливих доказів про вказані обставини та вплив на них інших чинників.
Крім того, з довідки відповідача від 14.05.99 р. вбачається, що в регіон, де балотувався позивач, було направлено незначну кількість примірників газети із оспорюваною статею.
З огляду на це суд відхиляє Повідомлення № 6 про результати виборів депутата України, та список кандидатів у народні депутати України як загальні, такі, що не мають прямого відношення до справи.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не представлено, а судом не здобуто переконливих доказів про те, що відомості відносно позивача в оспорюваній статті відповідають дійсності, а тому позов, враховуючи відхилені судом вимоги, слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача також судові витрати.
Керуючись ст. ст. 15, 30, 62, 209 ЦПК України, ст. ст. 7, 440 ЦК України, законом України від 16.11.92 р. "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", Постановою пленуму Верховного Суду України №7 від 28.09.90 р. "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" із змінами та доповненнями, внесеними Постановами пленуму Верховного Суду України від 04.06.93 р. №3, від 30.03.95 №4, від 25.12.96 №14, від 03.12.97 №12, суд
ВИРІШИВ:
позов задовольнити частково.
Відомості, опубліковані в газеті "Поступ" №9 за 23.01.98 р. у статті Ярини Джурик "Блазень розіп'ятий" про те, що "Що й казати, вгадується рука генія економічної мислі Василя Базіва,...Ким тільки не постає наш герой перед очима ошелешеного читача: і вдумливим політиком і талановитим господарником, і прогресивним фінансистом, і провідним кооператором, аграрієм, парламентарієм, арієм";
"Як той казав: промовляємо АПУ, а розуміємо – Базів. АПУ і Базів нероздільні. Як Василь і Надя.";
"Колишній заступник секретаря партійної організації (партії комуністів,...)";
"У чий хмільній голові народилася ідея поставити на чолі незалежної газети більшовицького журналіста, який ніколи не навчався не те, що української грамоти, але й стилістиці";
"А в ті часи наш партайгеноссе словословив перш за все – кого б ви думали? – та москалів!".
"Цьому соловейкові б не "ЗВУ", не "Український шлях" редагувати, а газету "Товариш"
"Це вже тепер наш газетяр почав причисляти себе до "перших хоробрих", а тоді – тоді він цих націоналістів ох як терпіти не міг"
"Тепер новоспечений патріот почав рости у власних очах. Йому здалося, що подвиг його безсмертний. Зі спогадів Базіва, В. Чорновіл постає всього лише поміркованою маріонеткою у вправних руках великого ідеолога"
"Епізод цей знаменний тим, що наскрізь брехливий"
"Манія величі, мов нестримний потік, підносить Василя Базіва усе вище і вище"
"Цитувати нового Ісуса можна ще довго, але зачекаємо на "Львівщину -97''
визнати такими, що не відповідають дійсності та порочать честь, гідність та ділову репутацію Базіва Василя Андрійовича.
Зобов'язати Закрите акціонерне товариство "Видавнича група "Поступ" опублікувати спростування відомостей, зазначених у резолютивній частині рішення суду та вибачення перед позивачем Базівим Василем Андрійовичем на 6-й сторінці газети "Поступ" на тій самій полосі, не пізніше одного місяця з дня набрання рішення законної сили.
Стягнути із Закритого акціонерного товариства "Видавнича група "Поступ" на користь Базіва Василя Андрійовича 10000 (десять тисяч) гривень 00 коп. у відшкодування моральної шкоди.
Стягнути із Закритого акціонерного товариства "Видавнича група "Поступ" на користь Базіва Василя Андрійовича 17 (сімнадцять) гривень 85 коп. судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Львівського обласного суду протягом 19 днів з наступного дня після його проголошення через Франківський районний суд м. Львова.
[Поступ, 17.06.1999]
17.06.1999