У нетривкому та нестабільному українському культурному просторі, відповідно, важко розраховувати на існування мистецького дійства з тривалою історією та традиціями: «Червона Рута» уже не запалює зірки й потроху всихає, в «Таврійські ігри» вже років з чотири ніхто не бавиться. Схоже на те, що за 22 роки незалежності Україна не спромоглася витворити фестиваль з подай десятирічною історією якісного існування. Поодиноким винятком є дійство «АртПоле», яке виросло з пагону багатьом відомого фестивалю «Шешори». Цьогоріч «АртПоле» відбулось (о диво!) водинадцяте, чим приємно втішило. Хоча цей фест за інерцією має «бірку» «етно», проте самі організатори й друзі фестивалю не приймають цієї класифікації, бо вважають, що «АртПоле» давно переросло локальний рівень і перевтілилось у потужний рушій сучасного мистецтва. Тепер це авторитетний ворлдмюзік-фестиваль з потужними перформанс- і лендарт-гілками.
«АртПоле 2013» закінчилось в ніч на 15 липня і тривало повних 5 діб у селі Уніж на Івано-Франківщині, що теж відрізняє його від класичних 2-3-денних літніх фест-дійств вітчизняного виробництва. Ще одна відмінність – постійна міґрація. Відколи «АртПоле» – як звуки/дії в просторі – переросло за масштабами «Шешори», щороку його локація змінювалась. Тричі «АртПоле» було подільським (с. Воробіїївка на Вінниччині), далі стало одеським, і вже третій рік відбувається в Унежі. Оскільки, будьмо чесними, фестивальний рух Західної України є динамічнішим, то й теперішня локація є відносно вдалою. Адже магія місця має велике значення, воно додає романтики і наповнює фестиваль додатковими наративами. Наразі це швидкий Дністер, наявність джерел неподалік, старий колгоспний яблуневий сад, що тішить білим наливом, та оригінальна говірка місцевих жителів (які, доречі, налагоджують непоганий гастрономічний бізнес на час фесту). Важливо й те, що на місці проведення «АртПоля» колись була ферма, кажуть, що тут тримали свиней. І там, де сьогодні демонструють фільми, роблять перформанси та всіляко радіють життю, колись жили тварини. Це суттєво збагачує фестивальний гіпертекст значень: людина перетворює прагматичні руїни старої ферми на живий і актуальний культурний простір.
Можемо констатувати, що впродовж свого існування «АртПоле» виплекало власний стиль: це атмосфера спонтанної творчості, доброї самоіронії та поваги до себе. «Стрижнем» «артпільського» креативу є рух навколо творчості гурту радості і щастя «Перкалаба», який є обов’язковим учасником фесту і зазвичай його закриває. Творчість цього гурта надихнула їхнього фана з Британії – а заодно й постійного відвідувача і вже учасника фесту – Бенджаміна Коупа на створення чудернацького оркестру «Папрікалаба», що також вже став невід’ємною частиною фестивалю. Вся екзотичність цього колективу, який набирається з усіх охочих, у тому, що музичними інструментами тут стають… овочі і фрукти: баклажани/кабачки/кавуни/морква/капуста і т. п. Звучить дуже незвично й слабомелодійно, проте всі радісно і з величезним захопленням якщо не беруть особисто участь, то принаймні спостерігають за щоденними репетиціями і виступом «Папрікалаби». Репертуар – пісні «Перкалаби» у садово-городному аранжуванні. Цей оркестр своєю бурлескною вигадливістю дуже гармонійно вписується в канву «АртПоля» з його дискурсом спонтанної творчості.
Культурологічно «Папрікалаба» є цілком постмодерністичним продуктом, де кожен може стати митцем, і де кожна ідея має право на втілення. Ще однією акцією цього типу є продукт «артпільського» виробництва «Як Умієм Оркестра», або хор «Як умієм так і пієм» під керівництвом колишнього перкалабівця Яреми Стецика. Концепція проста: кожен, хто має бажання (а таких знаходиться до 40 душ), стає хористом, ходить на щоденні репетиції і в кінці фесту, перед виступом «Перкалаби», пропонує всім результати своєї творчості. В репертуарі «Як умієм оркестра» прості вигуки, звучні словосполучення – як от цьогорічний хіт «Море ламіната», і перформативні практики. До прикладу, під вигуком «Лягай!» всі учасники хору справді лягають на підлогу сцени, що викликає у слухачів неймовірний захват і вир оплесків.
Всі ці дійства в «комплекті» з якісним наповненням фестивалю творять ту справді креативну та святкову атмосферу, яка дає підстави говорити про те, що цей фест за свою відносно тривалу історію виховав свою аудиторію. Прикметно, що частка підлітків на фестивалі порівняно мала: «АртПоле» не плекає певної субкультури, натомість питому вагу складає молодь від 20 і далі. Це, з одного боку, обумовлюється економічно: вхід на фестиваль платний, з іншого – свідчить про свідомий вибір та готовність глядача сприймати культурний продукт «АртПоля». Важливим елементом фестивального побуту є наявність тут так званої «дитячої галявини», тож молоді пари з маленькими дітками (часто ще немовлятами) сміливо їдуть на фест. Відповідно, твориться традиція «їздити на «АртПоле»», а це тішить і плекає добрі сподівання щодо культурного розвитку наступного покоління та його відкритості до різних форм творчості.
Щодо цьогорічного наповнення, то воно було барвисте та транснаціональне. Окрім українських гуртів, найбільше приїхало гостей з країн – ближніх сусідів: Польщі, Угорщини, Білорусі, Росії, також були фіни, британці та французи. Першого дня, окрім іншого, приємно вразили білоруси з гурту «НагУаль», що співають власною витвореною мовою, і закарпатський віледж-бенд «Гудаки» з притаманною їм сумішшю межового українського та угорського фольку. В наступні програмні дні глядачів тішили вигадливими ритмами та співом фіни з бенду Faarao Pirttkangas, незмінно запальною єврейсько-циганською мелодикою захоплювали музиканти з Pushkin Klezmer Band. «ГИЧ Оркестр» пропонував нове прочитання забутих класиків українського модернізму у власному аранжуванні та вирі креативності. Багатьом запам'ятається французький колектив Fantazio, який, за словами організаторів, зібрався в такому складі спеціально для виступу на «АртПолі». Дивний синкретизм їхньої музики під керівництвом очільника паризького андерґраунду поета-сюрреаліста і перформера Fantazio поєднав у собі рок-н-рол, джаз і шансон. Для багатьох саме цей гурт став відкриттям та хедлайнером цьогорічного фестивалю.
«Перкалаба» цього разу подивувала всіх відсутністю традиційних швидких ритмів і запропонувала цілком новий погляд на свою творчість. Незвичним було запрошення вийти всім охочим на сцену – що півсотні драйвових глядачів миттю і зробили. Коли опиняєшся на сцені поряд з музикантами, межа між тобою, слухачем (тобто, приймачем звуків і ритмів), і творцями цих ритмів, а для багатьох – кумирами, геть стирається. Це притаманно для «АртПоля»: коли люди, що створюють якісний мистецький продукт, яких ти поважаєш і якими захоплюєшся, живуть поруч, зовсім поруч з тобою. Атмосфера спільності, ареальності буття у вирі українського тотального «покращення» єднає і дає наснаги та життєвих сил.
Після завершення музичної програми на головній сцені свято не закінчується – всіх запрошують на театральну сцену (на руїнах тої ж таки свиноферми) на перегляд вистав (а часом і для участі), перформансів і відеоінсталяцій. Яскравим нічним дійством була вистава-читання від вокаліста культового британського бенду Transglobal Underground, який під віртуозні звуки сітари розповідав стародавні казки та притчі.
Допрем'єрний показ вистави-перформансу «Альберт, або Найвища форма страти» від Юрія Андруховича у співпраці зі знаним музикантом Марком Токарем та вокалісткою Уляною Горбачевською з відеорядом від vj-групи Cube пам’ятатимуть ще довго. Захоплююча та гостросюжетна історія авантюриста Альберта Вироземського, що жив у середньовічному Львові + декламаторська харизма Ю.Андруховича + талановита імпровізація музикантів – склали вибухову суміш задоволення від присутності на «АртПолі». Відмінної якості були також відеовистави «Аших-Гаріб»: казки, яку розповідала зникаючою урумською мовою – мовою середньовічного Криму – селянка Аполлінарія Налча. Оповідь про мандруючого музиканта – поширений сюжет тюркомовних фольклорів – під акомпанемент скрипаля Рустема Асанова та dj Бадьян СС сприймалась як легенда для втаємничених, яким відчував себе кожен глядач.
Перформативні практики для української культури не нові, тим паче у Західній Україні, проте якісний перформанс побачити доводиться вкрай нечасто. «АртПоле» як фестиваль культур світу – один із небагатьох, що пропагує та пропонує перформативне мистецтво задля витворення української школи перформансу та культурного збагачення українців і гостей фестивалю. Ленд-арт майстерні цього року, окрім презентації об’єктів, пропонували майстер-класи і лекції. Зокрема мисткині з Німеччини Ліза Шміц та Карлотта Брунетті провадили дискусії та відкриті відеолекції з цього жанру мистецтва і роботи з природнім простором. За їхніми словами, подільські землі дуже принадні для ленд-арт об’єктів.
PS. В певному сенсі «АртПоле» – це дискурс родинності. Ментальна спорідненість, відкритість, креативність та повага до світу, автентичність і вдячність, прагнення пізнавати, віддавати й отримувати якісний продукт, готовність за нього платити й радіти об’єднує людей, молодих за віком і/або за станом душі. Присутність «АртПоля» в культурному просторі України каталізує її розвиток та інтеграцію в систему світової культури.
Фото Ольги Зарко та Вадима Ількова
22.07.2013