Ми часто ігноруємо блискучі розв'язки

Діана Квон

Кілька поколінь батьків, які вчили дітей їздити на ровері, робили це за допомогою додавання тренувальних коліс або їзди на трициклах. Але недавно багато хто почав тренувати своїх дітей по-іншому: замість того, щоб садити їх на велосипеди з додатковими колесами, вони вчать їх тримати рівновагу на двоколісних роверах, але без педалей (на малюнку). Виявляється, це дозволяє дітям швидше розвинути координацію рухів, яка потрібна для їзди на ровері, аніж тренування з додатковими колесами.

Чому знадобилося стільки часу, щоби з’явилося таке, здавалося б, просте рішення? Існує багато прикладів, коли люди нехтують розв’язками, які передбачають віднімання елементів від існуючої моделі, хоча часто це явно кращі альтернативи. У деяких європейських містах, наприклад, вдалося краще врегулювати дорожній рух і зробити вулиці безпечнішими для водіїв і пішоходів за допомогою усунення окремих дорожніх знаків і світлофорів, а не додавання нових.

Лейді Клотц, інженер з Університету Вірджинії, звернув увагу, що рішення, пов'язані з відніманням елементів, набагато менше поширені. Щоби зрозуміти причини цього явища, він об’єднав зусилля з Ґабріелою Адамс, соціальною психологинею з цього ж університету. Дослідники сформулювали гіпотезу про те, що в людей є психологічна схильність обирати рішення, які передбачають додавання до моделі нових елементів, аніж віднімання вже наявних.

Клотц і Адамс спершу хотіли перевірити, чи ця гіпотеза має емпіричні підстави. «Нашим завданням було дослідити, чи справді люди частіше недооцінюють опцію віднімання, коли їхнім завданням є змінити речі», – розповідає Адамс. Вона додає, що «це дослідження ми не сформулювали на основі наукової літератури, оскільки літератури про цей феномен взагалі не існує. Ми просто хотіли сісти разом і зрозуміти, чому це відбувається».

Спочатку вони провели кілька загальних спостережень. В одному з них попросили 91 добровольця надати геометричній структурі симетрії шляхом додавання або віднімання від неї кольорових клітинок. Лише 18 учасників (20%) зробили це за допомогою віднімання. Вчені також проаналізували архів пропозицій, які подавали кандидати на посаду президента університету. Виявилося, що лише в 11% випадків ці пропозиції мали характер усунення існуючих регуляцій, практик чи програм. Схожі закономірності дослідники простежили і в низці інших завдань, які передбачали модифікацію наявних структур. В усіх випадках люди хотіли збільшувати, а не зменшувати.

Окрім спостережень, дослідники провели також кілька експериментів, у яких взяли участь майже півтори тисячі людей, яких обрали серед студентів коледжів і користувачів краудсорсингової платформи Amazon Mechanical Turk. В одному з них учасників попросили стабілізувати дах структури з блоків LEGO, який підтримував єдиний блок нагорі кубічної основи. Винагорода за виконане завдання становила 1$. Учасники могли додавати нові блоки, за що їм платили по 10 центів за блок, або ж позбутися вже наявного блока (за віднімання додаткової винагороди не передбачили). Дослідники поділили учасників експерименту на дві групи. Перша група отримала підказку про можливість розв’язання проблеми за допомогою віднімання: «Кожен елемент, який ви додаєте, коштує 10 центів, тоді як віднімання не приноситиме нічого». Другій повідомили лише те, що «додавання елементів приноситиме їм по 10 центів». Виявилося, що приблизно дві третини людей у першій групі, яким нагадали про можливість розв'язку на основі віднімання, вирішили одразу усунути єдиний блок, тоді як у другій таких було тільки 41%.

Дослідники також встановили, що люди схилялися до вирішення завдання шляхом віднімання, коли їм давали більше часу для обдумування, а також якщо вони вже мали справу зі схожими завданнями в минулому, аніж коли вони зустрічалися з ними вперше. Крім того, вони також довели, що люди частіше обирали опцію додавання, коли їхню увагу відволікали на щось стороннє – наприклад, змушували стежити за послідовністю чисел на екрані. Це свідчить про те, що потрібно більше розумових зусиль, щоб подумати про можливість віднімання (в усіх експериментах воно було раціональнішим рішенням, ніж додавання).

Стаття з описом дослідження вийшла в Nature. Психолог з Університету Вірджинії Бенджамін Конверс прокоментував це дослідження так: «Опція додавання, схоже, має привілейований статус у людській свідомості – вона приходить до голови легше і швидше». За його словами, «рішення на основі віднімання не обов’язково логічно складніші, але потрібно більше часу і зусиль, щоб вони прийшли в голову».

Автори дослідження «переконливо доводять, що люди є схильними недооцінювати стратегію віднімання», – вважає Том Меїс, психолог з Нью-Йоркського університету, який був його рецензентом для наукового журналу. Хоча психологам було відомо і раніше, що організації та підприємства частіше схиляються до складних рішень, ніж до простих, новизна цієї статті полягає у тому, що вона показує – «люди воліють обирати додавання навіть тоді, коли віднімання, вочевидь, є кращим варіантом». Він також вважає, що причиною цього явища може бути так зване «упередження втоплених коштів», яке полягає у тому, що люди продовжують інвестувати у речі, на які вони вже потратили час, гроші або зусилля.

Декілька питань ще залишаються відкритими. Наприклад, чи цей феномен обумовлений культурно, чи, може, він є універсальним? Інше питання полягає у тому, з’являється він ще у дитинстві чи, можливо, у більш зрілому віці. Дослідники сподіваються, що їхні знахідки будуть корисними, зокрема, для інженерів, архітекторів та медиків. Знаючи про цей феномен, вони частіше думатимуть про опції віднімання, які інакше можуть проходити повз увагу.