Інтернаціональний гурт з Берліна, який заснувала вокалістка українського походження Ганна Гриніва, заглиблюється у традиції українського фольклору та пробуджує його до другої весни. Ми зустрілися з натхненницею колективу й отримали відповіді на кілька запитань.
— Ганно, коли і як склався ваш квінтет Ganna? Яким був перший репертуар? Що вкладали у свою творчість як ідею?
— Ми зустрілися в Берліні, почали грати концерти з 2013 року. Наш репертуар складався з моїх композицій та джазових стандартів. Я тоді дуже інтенсивно вивчала історію джазової музики — і в якийсь момент зрозуміла, що свою силу та потужність ця музика бере зі свого коріння, з фольклору афроамериканського населення Сполучених Штатів. І мені стало ясно, що маю зрозуміти, яке є моє коріння. Я почала згадувати давні українські пісні, які знала, почала шукати нові через аудіозаписи та у збірниках. Але врешті зрозуміла, що давні пісні — це не лише ноти чи тексти, а насамперед це люди. Це бабусі та дідусі, які співають ці пісні, які передають їх від покоління до покоління. Тому 2018 року я поїхала в подорож Україною, щоби зустрітися з носіями фольклору, познайомитися з ними, відчути їхній дух, поспілкуватися з ними, слухати їх. Ця подорож змінила моє бачення фольклору і взагалі бачення та розуміння співу.
— Чому вирішили обрати саме такий музичний напрям і чи довелося працювати вам у інших стилях?
— Джазові стандарти, як вже сказала, мають свою харизму та потужність через своє коріння. В якийсь момент я зрозуміла, що якщо хочу, щоби моя музика була справжньою та потужною, то маю зрозуміти, яким є моє коріння — і почала робити аранжування українських давніх пісень, які знайшла у збірнику мого тата. Перше моє аранжування я зробила до пісні “Ой літає соколонько”. Я, звичайно, була трохи не впевнена, як відреагує аудиторія в Німеччині. Але пісня людям дуже сподобалась, та і хлопці з мого гурту дуже полюбили моє аранжування та виконання. Стало ясно, що немає різниці, розуміють люди кожне слово чи ні. Найголовніше є те, що музика, яку я співаю та граю, близька до мого серця та душі. Тоді я справжня і відверта. Люди це відчувають — і моє виконання їх зворушує.
Але я також обожнюю співати джазові стандарти. Досі зі задоволенням виконую їх. Багато років я також співала в реґі-колективі в Берліні. Дуже часто мене запрошують різні музиканти до дуже цікавих музичних колаборацій. Я вже мала нагоду співати у різних джазових оркестрах, у поп-гуртах, у дуже експериментальних саунд-дизайн-проєктах.
— Ви мешкаєте у Німеччині. Що надихає вас у чужій країні творити свою національну музику?
— Я дуже довгий час витратила на те, щоби зрозуміти, хто я і чого хочу в житті. Коли батьки емігрували до Німеччини, я мала адаптуватися, підлаштуватися під німецькі норми. Я намагалася не відрізнятися, хотіла бути такою, як усі. Але я не німкеня, в мені живе українська культура. Мені дуже хотілося бути нарешті просто собою, не підлаштовуватися та співати мовою, яку я люблю.
— Що було найскладнішим у творчому шляху Ganna, з чим довелося зіткнутися та як виходили із таких ситуацій?
— Життя артиста завжди повне пригод. Постійно трапляється щось непередбачуване. Важливо бути гнучкою, винахідливою і ніколи не здаватися. Якось машина в концертній подорожі підвела, іншого разу у барабанщика заболіли руки якраз перед важливим студійним записом. Такі речі трапляються постійно. Коли ми записали альбом, то дуже мали надію потрапити в один лейбл, який цілий рік не міг визначитися, чи він нас хоче. Ми дуже розраховували на позитивну відповідь, а він нам все-таки відмовив. Особисто мене це дуже вразило та стало величезним розчаруванням. Та ми, трохи оговтавшись, почали шукати знову — і знайшли інший дуже крутий лейбл.
— Скільки зараз маєте робіт і чи готуєте прем’єру?
— У нашому арсеналі є щонайменше 20 пісень. Ми готуємо прем’єру нової пісні, записаної під час карантину разом із молодим і талановитим гітаристом Талем Ардіті в моїй студії у Берліні.
— Ваш особистий стиль — хто підбирає образи? Можливо, це робота окремого фахівця, чи все ж ви самі над цим працюєте?
— З самого початку гурту Ganna (2015, коли ми ще називалися Дикий Лис), я крутила хустку на голові і позувала з оголеними плечима. В 2020 році мала нагоду попрацювати з агенцією Урбан Лис. Вони розшукали для мене стилістку Ольгу Гонтар зі Львова. Це саме її біла сукня з оголеними плечима та хустинка, яку я зараз ношу на концертах та фотосесіях. Бренд Олі називається HONTAR, вона дуже талановита мисткиня та взагалі чудова людина.
— Які у вас були успішні творчі колаборації з іншими артистами?
— Для проєкту Етнонім ми зробили колаборацію зі співачкою та телеведучою Аліє Хаджабадіновою і танцюристкою Ельнарою Халіловою. Я зробила аранжування українського та кримськотатарського фольклору. Вже було сплановане концертне турне Україною — та, на жаль, втрутився ковід. І ми перетворили Етнонім на інтерактивний відеопроєкт. Гурт знявся у театрі Делфі в Берліні, дівчата знялись у ботанічному саду в Білій Церкві. Ми все змонтували, зробили лайф-прем’єру і представили п’ять відеокліпів. Їх можна переглянути на ютуб. Проєкт відбувся разом із кримськотатарською громадською організацією АЛЄМ в Києві та українською громадською організацією Kul´tura в Берліні за підтримки Українського культурного фонду.
Для майбутніх проєктів та пісень я маю декількох артистів та артисток, яких дуже хочу запросити. Деякі з них в Україні, інші в Німеччині та в Сполучених Штатах.
— Ансамбль Ganna через десять років? Чи взагалі плануєте щось на такий тривалий період?
— На такий період ми загадуємо, бажаємо, але не плануємо. Особливо зараз, у часи пандемії, коли досі не можемо впевнено сказати, чи вдасться поїхати у запланований тур в Естонію і Латвію восени. Але дуже хочеться сподіватись і мріяти про те, що скоро почнуться живі концерти, а через десять років Ganna випустить десятий альбом та піде у світовий тур разом Дахою Брахою.
— Чи є велика така ідея, яку Ganna несе своєму слухачеві?
— Мій посил — знайте та шануйте своє коріння, пишайтесь українською культурною спадщиною. Українські фольклорні пісні спроможні об'єднувати континенти. Ці пісні підкорюють серця людей по всьому світу — і це те, чим можна пишатися.
Розмовляла Леся Поврозник
26.03.2021