Треба одразу уточнити — тут йдеться не про боротьбу за теплий коц в подружньому ліжку посеред зимної східноєвропейської ночі, а за пізнання себе. Пізнання себе не в кармічному, а в суто практичному сенсі. Конкретно – про усвідомлення та інтерналізацію Галичиною своїх конкурентних переваг тут і тепер. Брак цього усвідомлення, передусім емоційного і інтелектуального, унеможливлює чітке розуміння, що є можливим і бажаним в трикутнику Сокаль-Гусятин-Дрогобич, а що ним не є. На яких господарчих і суспільних ініціативах варто концентруватися, а які зусилля, ймовірно, будуть дурною тратою часу.
Сто років тому галичани не мали такої онтологічної проблеми. «Маслосоюз», страхове товариство «Дністер», кооперація «Народна торгівля», видання «Самопоміч» та «Економіст» мали чіткий фокус і успішну програму дій, яку суспільство добре знало і з якою в основному погоджувалося. Проблема була в іншому. На відміну від подніпрянської України, яка ніколи не втрачала шансу вирвати поразку з ікл перемоги, галицька біда (с) була результатом низького політичного і господарчого статусу місцевого люду. Той невтішний статус, своєю чергою, був вислідом військових поразок від чисельніших і мілітарно потужніших сусідів, але аж ніяк не результатом браку знання, де краще садити бульбу або як вигідніше торгувати з Семигородщиною.
Так було аж до 1991 року, якщо погоджуємося з стандартним українським історичним консенсусом. Або щонайменше до 1939-го, як комусь миліша думка русо-совєтофілів з їхньою адорацією золотого вересня. Як би там не було, за останні століття край бідував і не мав виграшної для русинів-галичан-українців комбінації широкої політичної самоврядності та конкурентних господарчих переваг. Коли такі переваги з'являлися, з цього користали інші. Тому поточна комбінація часами нейтральної, а часами навіть співчутливої влади в Києві і останніх галицьких успіхів в провідних галузях є унікальною. Нащадки не пробачать галичанам, якщо вони не скористаються вповні з того шансу.
Але досить занудства і поверхневих історичних розвідок. Звернімося до власне сьогоденних конкурентних переваг Галичини у світі і у власній частині світу на схід від Одеру. Для порівняння: будь який п'ятимільйонний реґіон деінде в старій Європі має на озброєнні велику кількість наукових публікацій, практичних робіт, телевізійних серіалів та навіть мультфільмів та коміксів, які синтезують в доступній формі його господарчі і соціальні переваги та поєднують їх з унікальною культурною фізіономією. Дистилюють, розмальовують, парфумують і продають переваги потенційним покупцям, бізнесовим партнерам, туристам і студентам в легкій до засвоєння формі.
Так є в Шотландії, Фландрії, Каталонії. Так є навіть в таких менш відомих кутках Євроунії, як єврореґіон Люксебург-Трір-Метц, але в Галичині так не є. Тобто є окремі деталі — Invest in Lviv робить незлу промоцію Львову і міським проєктам, Західний науковий центр є родючий на прикладні ідеї (у свій час дуже потішив проєкт розведення страусів у Прикарпатті), є купа аналітики і маркетингових матеріалів в ІТ індустрії, маємо кілька якісних туристичних порталів, але... Але вся та інформація є дуже фраґментованою і не дає притомної відповіді на важливі, центральні питання:
• В чому є та галицька господарча та соціальна родзинка, та неповторна синергія тлуму студентів-математиків, доброї кави з віденським пляцком, гірських курортів і дешевої робочої сили?
• Що Галичина може запропонувати світові? А ближчим сусідам?
• Чим конкретно Галичина привабливіша за воєвудство Дольношльонське? За Аквітанію? За Вінничину? За Полтавщину?
Без чітких відповідей на ті питання і їхньої широкої популяризації неможливо ані знайти багато зацікавлених партнерів, ані вигідно продавати, ані до ладу планувати. Без відповіді на ті питання важко навіть пояснити, чим середній галичанин може гордитися сьогодні, року божого 2021-го. Шваб не має тієї проблеми, бо знає, що в Штутґарті складають мерседеси, і він з того гордий. А чим може гордитися дрогобичанин чи бучанин?
Брак загального, мультигалузевого аналізу дивує, бо він не потребує багато часу та зусиль, а виключно інтелектуальної цікавості. А також сміливості викинути нарешті на смітник хоч і дорогий серцю, але порядком зашмальцований підручник економічної географії Української РСР видання 1989 року і не лякатися що хтось-десь-колись такий аналіз та напрямок думок може потрактувати як прояв мітичного галицького сепаратизму.
Виключно задля демонстрації того факту, що відповіді на центральні питання конкурентної спроможності Галичини насправді лежать на поверхні, візьмемо ту саму індустрію ІТ аутсорсингу (написання програмного забезпечення, підтримка віддалених серверів, розробка системної архітектури). В тій галузі українські кодери і системні архітектори є прямими конкурентами індійської ІТ індустрії. Міжнародні ІТ форуми та галузеві публікації приділяють українсько-індійському змаганню набагато більше уваги, як галицькі чи київські медіа. Клієнти українських і, зокрема, галицьких ІТ розробників пояснюють їхні переваги перед колегами з Індії в основному так:
1. Українці працюють набагато якісніше; індуси мають дешевші погодинні розцінки, але часто мусять переробляти кінцевий продукт кілька разів, аби його довести до пристойної якості. Українці також значно дисциплінованіше дотримуються кошторисів.
2. Українці працюють швидше і ліпше концентруються.
3. Ментальна дистанція між українцями і рештою європейців є значно меншою порівняно з індійськими розробниками; українці є орієнтовані на якісний кінцевий продукт і не мовчать, коли помічають технічні або проєктні проблеми. Індуси більше цінують безпроблемні стосунки з замовниками і власним начальством; проблеми комунікують в останній момент.
4. Індуси краще знають англійську, але українці гнучкіші та з більшим ентузіазмом вчать інші мови і користають з них.
5. Стандартні передбачувані переваги України — менша різниця в часі, ближче/дешевше добиратися Лондона, Отави чи Берліна, Львів туристично привабливіший за Калькутту етсетера етсетера.
Заради об'єктивності зазначимо, що є, звичайно, і негативні рецензії, але їх мало і вони не тематичні.
В будь якому випадку, схвальні відгуки – то добре, але знання загальноукраїнських конкурентних переваг аж ніяк не допоможе залучити потенційного інвестора саме в Тернопіль чи Жовкву, а не в Білу Церкву чи Херсон. Для цього потрібний порівняльний аналіз конкурентноздатності Галичини вже з Поділлям, Закарпаттям або Слобожанщиною. Таблиця на долині є спробою такого реґіонального порівняння ІТ кластерів за категоріями, що базується на загальнодоступній статистичній інформації. Через брак у вільному доступі кількох параметрів по всій Галичині, вона репрезентована Львовом – в порівнянні візьмемо реальних ІТ конкурентів: Київ та Харків.
Неочікувано, Львів як місце для аутсорсінгу обходить навіть Київ. Незважаючи навіть на все ще фатальний стан доріг, рівень безробіття та меншу кількість ІТ фахівців. Поза Галичиною бізнесові, університетські і медійні кола вже робили би на цім факті активну (а скоріше, навіть агресивну) промоцію. Але не в делікатній східній Цисляйтанії.
Цей приклад концентрується лише на одній галузі, але є ілюстрацією того, як край може себе позиціонувати. Емпірічний досвід доводить, що успіхи в ІТ розробках притягують до себе інші варіанти аутсорсінгу, додаткові центри сервісної і телефонної підтримки, конференцій (пандемія минуща) і періодичні галузеві виставки та ярмарки. Німці, американці, поляки, кияни і одесити, які приїжджають спочатку у відрядження, потім часто з'являються тут вже як туристи і постійні співробітники. До екосистеми існуючих галузей додаються нові (зелений туризм, спеціалізована освіта, мистецькі проєкти).
Для Львова, Тернополя і Франківська ця динаміка, хоч і є порівняно невеликою, вже вийшла з площини академічного обговорення. Практичний рух змін вже кілька років відзначає траєкторію галицької господарки, долі та ідентичності на наступні десятиліття або навіть століття. В сьогоденному дарвіністичному світі галичани мусять краще пізнавати себе тут і тепер і діяти, виходячи з того знання. Бо інакше коц на себе перетягнуть інші і спритніші, як то вже робили поляки, росіяни і донецькі шістсот, вісімдесят, десять років тому.
Не можна згаяти цього шансу, наступного може не бути.
22.03.2021