У Києві поховали дисидента Миколу Кунцевича, "підзахисного" Медведчука.

 

На Байковому кладовищі у Києві 16 березня поховали дисидента і політв'язня радянського режиму Миколу Кунцевича.

 

Про це повідомляє "Радіо Свобода".

 

 

Миколі Кунцевичу було 66 років. Він – один із наймолодших українських політв'язнів СРСР; отримав три судових вироки і відбув 12 із 14 років ув'язнення. Як стверджував Микола Кунцевич, у третій справі його адвокатом був Віктор Медведчук.

 

Про прощання з Миколою Кунцевичем написав голова Центру досліджень політичних цінностей, голова мистецького об'єднання "Остання барикада" Олесь Доній. За кілька днів до смерті Кунцевич розмовляв із Донієм: "Микола подзвонив кілька днів тому. Був веселий як і завжди (він любив усміхатися і жартувати). Та переповідав, як йому важко дається лікування".

 

#пам'ять

 

 

"А багато з Вас чули про Миколу Кунцевича? Про дисидента Миколу Кунцевича.

 

Ми познайомилися з Миколою у 1989 році на акціях по виборюванні Незалежності. На той момент він вже тричі відсидів у тюрмах і таборах. Понад десять років.

 

А було ж йому тоді, коли ми познайомилися, якихось 35 років.

 

І він не був з числа "розпіарених" дисидентів. Не з тих, за кого голосували чи обирали до ВР.

 

Медведчуки краще почувають себе в незалежній Україні, аніж ті, хто справді боровся за Незалежність. Бо борці "неформатні", "неправильні", "неоднозначні", а "медведчуки" завжди знайдуть доступ до грошей і влади. Будь-яких грошей і будь-якої влади.

 

Україна не цінує своїх борців. Вірніше цінує їх чомусь після смерті".

 

Олександр Доній

 

Микола Кунцевич народився у Києві 14 жовтня 1954 року. Закінчив естрадно-циркове училище, працював у цирку, потім став ведучим програм, читав український гумор і сам писав вірші та байки.

 

У травні 1974 року Микола Кунцевич прочитав дві свої байки біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві. Через деякий час його заарештували і згодом засудили до п'яти років позбавлення волі за "злісне хуліганство".

 

"Біля пам'ятника Тарасу Шевченку у Києві не було ніяких мікрофонів чи додаткового звуку, люди просто ставали на сходи та читали вірші. Один юнак, наприклад, декламував вірші Шевченка білоруською мовою, інший чоловік читав переклад «Заповіту» на ідиші. Щодо мене, то я тоді прочитав дві байки: «Горилу» і «Ворону»... Перед пам’ятником було осіб 60, мабуть. Окрім того, дуже багато людей було на підходах до пам’ятника, навіть у кущах. Я прочитав ці дві байки і пішов", – пригадував Кунцевич в інтерв'ю "Радіо Свобода".

 

Невдовзі його на короткий час затримали, а в серпні заарештували. 

 

"До кафе зайшли двоє чоловіків. Їм навіть посвідчень не треба було показувати: у них все було на лобі написано. Вони підійшли до мене. Цього разу мене привезли не на Володимирську, 15, а до КДБ на Володимирську, 33, потримали там, а потім вже визначились: те, що я робив – «хуліганство». Далі мене повезли на Лук’янівку. Там я перебував у 29-й камері і мав щастя тут познайомитись з генієм українського кіно Сергієм Параджановим", – розповідав Кунцевич.

 

 

Другий вирок, покарання на термін у чотири з половиною роки, Микола Кунцевич отримав теж за вірші у 1981 році. Його рядки прочитали на радіо. Почалися обшуки, і в деяких київських вишах знайшли самвидав, заборонені тексти Кунцевича.

 

В союзе жизни нет, но умирать не время,

Бороться нужно здесь, хоть жизнь здесь, как в аду.

В генсеков я не верил и не верю,

Но и от Бога помощи не жду.

 

"[Сидів] у найкращій колонії країни – у Дрогобичі. Коли я звільнявся звідти, то побачив цікаву річ: на її центральному будинку з вулиці висіла меморіальна дошка, що у цій тюрмі за царського режиму утримувався Іван Франко", – згадував Кунцевич.

 

У 1984 році Миколу Кунцевича судили втретє – "за розповсюдження антидержавних матеріалів серед засуджених": він публічно зачитав уривок поеми Євгена Євтушенка "Братская ГЕС". Адвокатом був Віктор Медведчук.

 

Микола Кунцевич розповідав, що Медведчук відмовився здійснювати ефективний захист, а навіть посприяв збільшенню терміну.

 

"...А потім слово взяв адвокат, який підтримав прокурора у тому, що моя вина доведена, і що покарання мені має бути максимальним – три роки. Водночас він додав: «Товариш прокурор чомусь не врахував, що згідно зі статтею 43 КПК до терміну цього покарання повинен бути доданий термін 1 рік 9 місяців і 19 днів з попереднього терміну...» Я шість разів просив його відводу. Я розумів, що воно таке. Я прекрасно розумів, що мені три роки дадуть, бо за цією статтею, наприклад, Сергія Набоку засудили до трьох років. Ще на ознайомленні з матеріалами справи я в принципі зрозумів, хто такий Медведчук і який він «адвокат». А коли приїхали на судове засідання і почалося з того, що «з матеріалів справи видно, що він скоїв злочин...» Вибачте, якщо ти адвокат, то ти в будь-якому випадку повинен захищати свого підзахисного, а він лив на мене бруду більше, ніж прокурор", – розповів Кунцевич в інтерв'ю.

 

У 1987 році Микола Кунцевич долучився до Української Гельсінської спілки. Того року його звільнили з ув'язнення за амністією, як і багатьох інших політв'язнів.

 

У 1989 році Кунцевич став членом Народного руху України та Всеукраїнського товариства репресованих.

 

Микола Кунцевич брав участь в акціях на підтримку Незалежності України в останні роки СРСР.

 

Згодом займався культурно-просвітницькою роботою – став художнім керівником гастрольно-концертного об'єднання "Рухконцерт", очолював оргкомітет фестивалів "Дзвін", "Українське сузір'я" та "Коріння наше в Україні".

 

2002 року отримав звання народного артиста України.

 

Займався волонтерством на підтримку українського війська, брав участь у Революції гідності. Внаслідок сутичок із "Беркутом" частково втратив зір, мав операцію.

 

17.03.2021