Вважається, що вперше у молочарстві кооперативні форми господарювання почали впроваджувати наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. у Данії. Згодом на цей шлях стають виробники набілу у Німеччині, Швейцарії, Голландії, Австрії, Чехії та ін¹. У Галичині першу молочарню заснували 1 жовтня 1904 р. в с. Завадові Стрийського повіту (при місцевій читальні «Просвіти»²). Вона проіснувала недовго, проте дала поштовх поширенню ідеї створення молочарських спілок. Головним промотором популяризації таких господарських організацій був правник та економіст Євген Олесницький.³ Вже в 1911 році в Галичині діяло 79 молочарень.⁴ Тоді ж у кооперативах почали замислюватись над створенням системи контролю за якістю продукції. На першій крайовій сільськогосподарській виставці в Стрию 19-27 вересня 1909 р., організованій господарсько-молочарським Союзом⁵ та Товариством «Сільський Господар», провели першу оцінку масла з 30 українських кооперативних молочарень.⁶ Трохи згодом, у 1913 р., в селі Поберізці Львівського повіту заснували першу українську «Спілку контролі молочності». Вибух Першої світової війни зупинив жвавий розвиток молочарської кооперації. Перші спроби вийти із кризи у 1917-1918 рр. виявилися невдалими. Зокрема, через нову – польсько-українську – війну.⁷
Українська молочарська кооперація в Галичині поновила свою діяльність у 1920 р. Слід відзначити, що серед усіх секторів української кооперації саме вона у міжвоєнний період розвивалася найдинамічніше.⁸ Щоправда, спочатку успіхи були доволі скромними. У 1922 р. відновили свою роботу лише 19 молочарень (напередодні І Світової війни їх було близько ста, Союз мав дев'ять добре обладнаних крамниць).⁹ Тогочасні, загалом малосприятливі, економічні обставини вимагали суттєвої перебудови роботи «старого» Союзу західноукраїнських молочарів. Головними творцями цієї перебудови були Андрій Палій та Андрій Мудрик.¹⁰ Вони підготували зміни до статуту Союзу, які були винесені для обговорення і затвердження на Надзвичайні загальні збори (18 червня 1925 р.). Централя отримала нову назву – «Крайовий Молочарський Союз «Маслосоюз» у Стрию» та фірмовий знак. Згідно з новим статутом, членами «Союзу» могли бути тільки юридичні особи, а пай (внесок) підвищувався з 10 до 50 злотих.¹¹ У 1925 р. «Маслосоюз» уже розпочав експорт масла,¹² а 1926 р. українська молочарська кооперація перевищила довоєнний рівень виробництва.¹³
Тоді ж у містечку Войнилів Калуського повіту виникла перша у краї «Районова Молочарська Спілка». Це започаткувало новий етап розвитку молочарської кооперації. Замість дрібних сільських молочарень почали виникати районні молочарські спілки, які об’єднували продуцентів набілу з кільканадцяти населених пунктів. Така реорганізація була необхідною умовою розвитку кооперативного молочарства. Адже модерне молочарське підприємство було досить затратним ділом. У переважній більшості продуцентами молока були дрібні селянські господарства. Вони не мали ані відповідних фондів на облаштування сучасної молочарні, ані стільки молока, щоб таке дороговартісне підприємство могло бути рентабельним. Тому не дивно, що у міжвоєнний період назріла потреба укрупнення молочарень. Дрібненькі молочарні, які обмежувалися територією одного села, виробляли у день менше 20 кг масла. Процес виробництва у них був примітивним, тому годі було думати про експорт подібної продукції. У таких молочарських «калаталках» не розуміли потреби модернізації. Навпаки, дотеперішній стан функціонування молочарні цілком задовільняв її адміністрацію. За продане масло можна було купити товар для кооперативної крамниці, який знову давали у борг (на рахунок доставленого молока). Таке «крамарювання» допроваджувало часто до того, що у такій молочарні не вистачало фондів для реалізації найконечнішої інвестиції. Проте таку молочарню її адміністрація старалась втримати у селі якнайдовше. Одним із дієвих аргументів з боку кооператорів було підсовування своїм односельчанам льокального патріотизму і амбіцій села.¹⁴ Тому створення районових молочарень було багатообіцяючим шансом досягти успіху у розбудові потужної мережі «Маслосоюзу». За справу взялися енергійно – у 1932 р. в структурі Краєвого молочарського союзу уже діяло 114 таких об’єднань (1936 р. – 136).¹⁵ На початку 30-х років районова молочарня з’явилась у Судовій Вишні.
***
Про розвиток українського кооперативного молочарства у Мостиському повіті можемо говорити, починаючи з міжвоєнного двадцятиліття. У 1925 р. тут діяли 4 молочарні (загалом у 23 повітах – 107).¹⁶ У Судовій Вишні перша спроба створення повітової молочарсько-споживчої спілки відбулася 1924 року з ініціативи місцевого адвоката Петра Гайдучка. Кооператива «Єдність» мала об’єднувати менші молочарні у селах, т. зв. «сметанкові стації».¹⁷ Спроба виявилася невдалою, через, як зазначали опоненти адвоката-кооператора, відсутність «підготовки і порозуміння з громадянами». Гайдучка також критикували за те, що він не дозволив директору «Маслосоюзу» Андрію Мудрику провести ревізію спілки. У кооперативі виник чималий дефіцит, що вкінці привело до її ліквідації.¹⁸
Районова молочарня у Судовій Вишні починає функціонувати на початку 30-рр., коли її перенесли сюди із Дидятич¹⁹ – не пізніше 7 вересня 1931 р. Саме у цей день рішенням Дирекції «Маслосоюзу» її було прийнято у члени.²⁰ Посвячення кооперативи відбулось 13 серпня 1933 р., про що є звістка у газеті «Діло».²¹ Допис інформативно досить куций. Дійство розпочалося о 10 год. ранку з богослужіння у церкві Пр. Трійці. Серед гостей торжества були делегати найрізноманітніших установ повіту, зокрема, представники сіл-збірень районової молочарні.²² Промову з цієї нагоди виголосив місцевий отець-сотрудник Євген Модрицький, а чин посвячення будівлі молочарні здійснили судововишнянський парох о. Василь Полянський разом з настоятелем із Дмитровичів о. Яковом Війтовичем.²³ Опісля у Народному домі відбулась академія, де присутні заслухали ряд промов про успіхи молочарської кооперації та привітання.²⁴ Після посвячення відбулася також і конференція «кружлівкарів» з району Городка і Судової Вишні. Вони зібрались в домі кружлівкаря Хріпи на Передмістю, де була приміщена «взірцево уряджена» і ведена збірня місцевої районової молочарні.²⁵
У спогадах Василь Шот (член управи Народного дому у Судовій Вишні) зазначав, що молочарню розмістили на місці кооперативної пекарні, яку тимчасово перенесли до будинку сторожа:
«План перебудови пекарняного будинку для потреб молочарні виготовив інженер Маслосоюзу В. Весоловський. Справа йшла доволі швидко, головно, завдяки сприянню Григора Колця, директора канцелярії Торговельного відділу при Окружнім суді в Перемишлі. Машини для молочарні замовлено у Львові в Маслосоюза. Пізніше усі машини зінсталював місцевий механік В. Запотоцький. Перебудову приміщення закінчено 1 серпня 1931 р.»
В. Шот зазначав у спогадах, що це була «перша у Галичині змеханізована молочарня для переробки сметани у масло з масничкою поємности в 1 600 літрів».²⁶
Спочатку у «Маслосоюзі» суть молочарської кооперативи районового характеру вбачали у тому, що її членами стають довколишні господарські споживчі кооперативи, сплачуючи внесок у розмірі від 100 до 400 зл. Сметанку (вершки) відтепер не переробляли на місці, а відсилали до централі (районової молочарні), для спільної переробки. Готівка за масло для виплати постачальникам набілу надходила через каси споживчих кооператив. Проте невдовзі виявилося, що така модель неефективна, бо фондів для модернізації молочарень не вистачає. У «Маслосоюзі» зрозуміли, що «за цими фондами треба було сягнути глибше, до самого продуцента молока – до селянина». Тому було вирішено створювати самостійні молочарські кооперативи, членами яких будуть фізичні особи. Типовою мала би стати молочарня, яка б об'єднувала більшу кількість сіл, з яких би доставляли молоко від не менше 2000 корів. Промір (діаметр) території, охопленої районовою молочарнею, не мав перевищувати 20 км.²⁷ Територія, яку мала охоплювати районова молочарня, була важливим фактором успіху. Тому у статуті й зафіксували цю норму. На практиці поділ не завжди враховував реальні потреби і переваги конкретної території. В одному із дописів про молочарство на Яворівщині 1934 р., де йшлося про ймовірну конкуренцію з боку єврейських підприємців і потребу об’єднати три районові молочарні в одну («аби можна було видержати затяжну з ними боротьбу»), знаходимо цікаві свідчення про відстані від сметанкових стацій до централі. Так, дистанцію у 7 км між централями у Яворові й Рогізному у дописі називають «дивоглядом», як і те, що з Чолгинів молоко везли 12 км до Молошковицької «районівки», тоді як до централі у Яворові було всього 5 км. З Ляшок (нині Глинець) молоко возили також до Молошкович – 12 км, тоді як відстань до районової молочарні у Судовій Вишні була помітно меншою – 7 км. Неправильне районування призводило до збільшення коштів, які тратились на виробництво масла, відповідно – до зменшення виплат селянам за поставку набілу (оплата здійснювалась за «товщеві одиниці»).²⁸ Отож, розмір районових молочарень мав бути таким, аби забезпечувати максимальну рентабельність доставки і виробництва масла. На практиці так було далеко не завжди.
Згідно нових норм статуту, поодинокі господарі, які ставали членами районової кооперативи нового типу, мали внести 5 зл. вписового і 25 зл. уділу. Причім, вони вплачували стільки уділів, скільки мали корів. Ця постанова стала лейтмотивом нового статуту районних молочарень. У «Маслосоюзі» розраховували, що завдяки такому принципу членства і внесків районові молочарні зможуть збирати 50-60 тис. злотих у власних фондах.²⁹
Проте із сплатою внесків виникали труднощі. 28 травня 1933 р. на загальних зборах районової молочарні в Судовій Вишні було вирішено внести зміни у статут. Йшлося про продовження терміну (реченця) складання внесків. На зборах постановили, аби вписовий внесок можна було вносити впродовж року, а не відразу після вступу, а уділи від корів – упродовж двох років, а не протягом року, як було раніше. Адміністрація районової молочарні притім надавала позикодавцям (вірителям) гарантії («У зв'язку з цим районова молочарня заявляє, що вона готова на жадання заспокоїти всіх вірителів, яких претенсії існуватимуть в дні останнього оголошення, або зложити до судового депозиту квоти, потрібні на забезпечення претенсій не платних чи спірних»). Кредитори могли висловлювати свої претензії, пов’язані зі змінами у статуті, упродовж трьох місяців після їх оголошення.³⁰
Зміни у статуті Судововишнянської районової молочарні недвозначно вказували на труднощі зі сплатою внесків. Подібна ситуація була характерною для багатьох кооперативів. З цього приводу М. Хроновят (інженер-агроном, з поч. 30-х рр. – член дирекції «Маслосоюзу») писав:
«25 зл. уділу та 5 зл. вписового – це на тодішні відносини й не була така легка до сплати справа. Тому то застосовано в практиці довготермінову сплату уділів, але не готівкою, а удержанням при виплаті по 1 грошові від кожної доставленої літри молока. Таким чином доставці непомітно сплачували припадаючі на них уділи, багатші (ті, що мали більше молока) скорше, бідніші – повільніше. Ті, що сплатили повний перший уділ, сплачували в цей саме спосіб і дальші уділи, якщо мали більше, ніж одну корову».³¹
У «Кооперативному молочарстві» – офіційному виданні «Маслосоюзу» – регулярно публікувались звіти з діяльності районових молочарень. У 1933 р. централя у Судовій Вишні мала 20 збірень молока та пересічно 497 постачальників. Для прикладу, районова молочарня у Городку мала 19 збірень й 426 доставців. Серед інших показників відзначимо (у дужках дані з Городка):
пересічна кількість корів – 605 (686)
доставлено літрів молока – 222 479 (660 987, 5)
пересічно товщу (жиру), % – 3,50 (3,32)
з переробки одержано масла, кг – 8 893 (14 549)
на 1 кг масла витрачено літрів молока – 23,75 (25,33)³²
Справи у судововишнянській районовій молочарні не йшли гладко. Відомо, що у серпні 1933 р. «Маслосоюз» безпосередньо встановив у ній своє управління («перебрав у свій заряд»). У Краєвому господарсько-молочарському товаристві вдавались до таких кроків, аби «не допустити до упадку цих молочарень та захистити населення перед матеріяльною руїною». У «невідповідній і стратній господарці» звинувачували, звісно, адміністрацію місцевих кооперативів. Бувало, що у «Маслосоюзі» вирішували брати під свій контроль тільки питання технічного обладнання (вивінування) молочарні. Так, у районової молочарні у Городку «Маслосоюз» винаймав обладнання і за це сплачував їй певний чинш. У випадку з молочарнею в Судовій Вишні Краєве господарсько-молочарське товариство викупило усе обладнання, тому фактично перебрало й управління цієї районової централі.³³
Така ситуація довкола «районівки» у Судовій Вишні спричинила до появи критичних дописів у пресі – начебто «Маслосоюз» «на силу організував власні молочарні на місце Районов. Молочарні». На ХХІІ Загальних зборах Краєвого господарсько-молочарського товариства, які відбулися 28 березня 1934 р. у Львові, директор кооперативи «Народний дім» у Судовій Вишні Теодор Бобак «спинився над тенденційно ширеними неправдивими відомостями деякої невідповідальної преси», заявивши, «що не «Маслосоюз» старається перебрати РМ, а навпаки, сама РМ, тому що опинилася в скрутному положенні, просила «Маслосоюз» перебрати Молочарню під свій заряд».³⁴
Про непросте фінансове становище районової кооперативи також свідчать чергові зміни у статуті. 12 серпня 1934 р. Надзвичайні загальні збори кооперативу прийняли ухвалу, згідно якої термін оплати членського внеску збільшили до 3 років.³⁵
Поступово справи у районовій молочарні в Судовій Вишні налагоджувались. Це стосувалось і обсягів продукції, і її якості. Згідно державної оцінки масла 1934 р., продукція з Судової Вишні отримала другу клясу (як і 37 інших молочарень «Маслосоюзу»).³⁶ За даними звіту за 1934 р. судововишнянська районна молочарська спілка мала 16 збірень та пересічно 520 доставців. У звідомленні вказано також 680 корів, за які складали внески. До централі було доставлено 617 750 літрів молока, середня жирність якого складала 3,34%. З переробки молока у 1934 р. отримали 22 277,54 кг масла. Не дивно, що 31 грудня 1934 р., у порозумінні з РСУК (Ревізійний союз українських кооператив) молочарню в Судовій Вишні передали під управу місцевої адміністрації (відзначимо, що згадане молочарське підприємство у Городку залишалось в управлінні Союзу).³⁷
В 1935 р. у звіті з окружної державної оцінки масла молочарню у Судовій Вишні не згадано у другій клясі. Участь тоді взяли 142 молочарні з ручним погоном, і 5 – з механічним. Судова Вишня була серед останніх (разом з районовими молочарнями у Калуші, Ладанці, Глинянах і молочарською школою у Ряшеві).³⁸ 1936 року Судова Вишня знову опинилась у другій клясі за результатами окружної державної оцінки масла і сирів.³⁹
Функціонування районової молочарні у Судовій Вишні спричинилось не тільки до пожвавлення власне виробництва набілу, але і до поглиблення знань у селян в ділянці плекання худоби.⁴⁰ Відомо, що з 24 січня до 10 лютого 1934 р. у Судовій Вишні при філії «Сільського Господаря» і за співучасті «Маслосоюзу» й районової молочарні відбувся господарсько-ветеринарійний курс. На курс записалось 60 господарів з довколишніх сіл. Курсанти слухали виклади з ветеринарії, годівлі домашніх тварин, контролю молочності, управи ріллі, а також про кооперацію та працю в «Сільськім Господарі». Програма курсів передбачала для учасників дві екскурсії – до державного фільварку «Хожів» і до Державного стада жеребців.⁴¹ Закінчили курс виставкою українських фабрикантів, яка «була щасливою думкою ініціяторів, бо тою дорогою зроблено багато для пропаганди клича «свій до свого».⁴²
Ветеринарійний курс
_________________
¹ Вербова О. Національний господарський рух на західноукраїнських землях впродовж 1848-1944 років. Львів, 2009. С. 84.
² Хроновят М. Кооперативне молочарство на зах.-українських землях // Науковий бюлетень УТГІ [Українська висока політехнічна школа; Український технічно-господарський інститут]. Мюнхен, 1953. Грудень, № 36-38. С. 6.
³ З його ініціативи на засіданні філії «Просвіти» у Стрию 6 лютого 1904 р. було ухвалено програму пропаганди та практичних дій у сфері організації модерного молочарства серед галицьких селян. Зокрема, організовувались тематичні виклади у населених пунктах краю. Вербова О. Національний господарський рух…С. 84.
⁴ Сільський господар. Львів, 1 листопада 1934. Р. ХХ. Ч. 21. С. 335. Першим українським молочарем став Федір Панич – близький родич відомого кооперативного та громадського діяча, архітектора Василя Нагірного. Див.: Матейко Р. Українська молочарська кооперація Східної Галичини як історико-економічне явище (1904-1939 рр.) // Наукові записки [Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського]. Серія : Історія. Випуск 11. За матеріалами Міжнародної наукової конференції «Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХІХ-ХХІ століттях». 26-27 жовтня 2006 р. Вінниця, 2006. С. 112. Існували певні правила щодо реєстрації молочарських спілок. У 2-му числі «Самопомочі» (додаток до «Економіста») за 1910 р. читаємо: «Краєвий Союз господарсько-молочарський в Стрию, який займає ся організованєм таких спілок і веде нагляд над такими спілками, порішив, що прийме до свого Союза лише такі молочарські спілки, які викажуть ся, що їх спілки мають найменше 100 коров, або найменше 200 літер молока денно до перерібки. Коли нема найменше 200 літер молока денно для перерібки, то не порадно там закладати молочарську спілку, бо тоді кошта удержаня молочаря, машин і адміністрації з'їли би весь чистий дохід». Самопоміч. Львів, 28 лютого 1910. Р. ІІ. Ч. 2. С. 4.
⁵ Йдеться про Союз руських молочарських спілок, який утворився 7 вересня 1905 р. при філії Товариства «Просвіта» в Стрию, а з 26 вересня 1907 р. перетворився на самостійну статутну організацію Крайовий Союз господарсько-молочарський в Стрию.
⁶ Вербова О. Національний господарський рух…С. 87.
⁷ Матейко Р. Українська молочарська кооперація…С. 113.
⁸ Вербова О. Національний господарський рух…С. 155.
⁹ Матейко Р. Українська молочарська кооперація…С. 113.
¹⁰ Про них див.: Качор А. Мужі ідеї і праці. Андрій Палій і Андрій Мудрик, творці «Маслосоюзу» і модерної молочарської кооперації в Західній Україні. Вінніпег; Торонто; Клівленд, 1974.
¹¹ Матейко Р. Українська молочарська кооперація…С. 114. А. Палій домігся перенесення централі «Маслосоюзу» із провінційного Стрия до Львова. З 15 травня 1927 р. централя отримала назву Головна Торговельна Агентура «Маслосоюзу» у Львові.
¹² 1930 р. обсяг експорту склав 812874 кг. Масло поступало на ринки Англії, Німеччини, Данії, Швейцарії, Австрії, Палестини; 70% експорту припадало на англійський ринок. Матейко Р. Українська молочарська кооперація…С. 114.
¹³ Вербова О. Національний господарський рух…С. 155.
¹⁴ Хроновят М. Кооперативне молочарство…С. 4, 8.
¹⁵ Матейко Р. Українська молочарська кооперація…С. 115.
¹⁶ Храпливий Є. Наші молочарські кооперативи в 1925 р. Львів, 1927. С. 5.
¹⁷ На шляху до порозуміння двох воюючих партій // Діло. Львів, неділя, 4 вересня 1927. №197. С. 5.
¹⁸ Судова Вишня (До відносин у місті й повіті) // Діло. Львів, вівторок, 11 жовтня 1927. №226. С. 4. Про конфлікти у судововишнянському кооперативному житті див.: Мар’ян Хомяк. Судова Вишня, 1927: містечкові пристрасті. //zbruc.eu
¹⁹ Чавс П. У вирі життя та Мостищина і Судововишенщина. 1976. С. 161. М. Хроновят зазначав: «В початках не було ще устійненої думки, що краще надається для осідку нових РМ – село чи місто. Однак, вже перші РМ, що повстали в містах (Яворів) вказали дорогу, а саме, що якраз при тій нагоді треба йти на здобуття наших міст». Хроновят М. Кооперативне молочарство…С. 11.
²⁰ Кооперативне молочарство. Ілюстрований місячник. Орган краєвого молочарського союзу «Маслосоюз». Львів, 1 жовтня 1931. Р. VI. Ч. 10. С. 24.
²¹ Діло. Львів, четвер, 24 серпня 1933. Р. LIV. Ч. 221. С. 5.
²² Кооперативне молочарство…1 вересня 1933. Р. VІІІ. Ч. 9. С. 12.
²³ У виданні помилково названо о. Я. Війтовича парохом у Дидятичах. Парафія була у Дмитровичах. До неї належали також Дидятичі і Кульматичі. Див.: Шематизм греко-католицького духовенства злучених епархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1932. Перемишль, 1932. С. 117.
²⁴ Діло. Львів, четвер, 24 серпня 1933. Р. LIV. Ч. 221. С. 5.
²⁵ Кооперативне молочарство…1 вересня 1933. Р. VІІІ. Ч. 9. С. 12.
²⁶ Шот В. Початки кооперативного руху в Судовій Вишні // Чавс П. У вирі життя та Мостищина і Судововишенщина / ред. В. Вереш. 1976. С. 328.
²⁷ Хроновят М. Кооперативне молочарство…С. 9-10.
²⁸ Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 8 вересня 1934. Р. 9. Ч. 5. С. 2.
²⁹ Першу кооперативу такого типу створили у містечку Глиняни. Хроновят М. Кооперативне молочарство…С. 9-10.
³⁰ «Уважатиметься, що вірителі, які протягом трьох місяців від дня останнього оголошення не зголосяться до Р.М., погоджуються на повищу зміну». Господарсько-кооперативний часопис. Львів, 7 січня 1934. Р. XIV. Ч. 1-2.
³¹ Хроновят М. Кооперативне молочарство…С. 11.
³² Кооперативне молочарство…1 березня 1934. Р. ІХ. Ч. 3. С. 36-37.
³³ Там само. С. 36-37.
³⁴ Кооперативне молочарство…1 квітня 1934. Р. ІХ. Ч. 4. С. 3-4.
³⁵ Господарсько-кооперативний часопис. Львів, 2 вересня 1934. Р. XIV. Ч. 35.
³⁶ До першої кляси «Б» віднесли лише масло молочарні у Балинцях, а усі решта – до третьої кляси. Кооперативне молочарство…1 червня 1934. Р. ІХ. Ч. 6.
³⁷ Кооперативне молочарство…1 квітня 1935. Р. Х. Ч. 4.
³⁸ Кооперативне молочарство…1 червня 1935. Р. Х. Ч. 6. С. 10.
³⁹ Там само. С. 8.
⁴⁰ Селян потрібно було переконати у доцільності створення молочарських спілок. В одній із численних статей про користь модерного молочарства зазналалось: «...через поширенє відомостий що до хову худобу, продукция молока збільшила ся майже в два рази. Селяни стали сіяти буряки, конюшину і инші поживні для худоби ростини і се дуже корисно вплинуло не тільки на годівлю худоби і видатність молока, а посередно підняло видатність і цілого господарства тих газдів, які ввели в своє господарство управу нових ростин окопових і паші». Самопоміч. Львів, 30 червня 1909. Р. І. Ч. 5. С. 1.
⁴¹ Очевидно йдеться про місцеве Państwowe stado ogierów (PSO).
⁴² Кооперативне молочарство…1 квітня 1934. Р. ІХ. Ч. 4. С. 18.
03.03.2021