"Тверді горіхи..."

Прокурор Вишинський.

На відкритті теперішніх нарад Організації Об'єднаних Націй міністер закордонних справ Англії, Бевін сказав, що ООН — це наче немовля, якому дали гризти тверді горіхи. А ці найтвердші горіхи такі: 1) Скарга Персії на Сов'єтську Росію, 2) скарга Сов'єтської Росії проти Англії, що вона досі не забрала своіх військ з Греції, 3) скарга Сов'єтської України на встрявання англійських військ у внутрішні справи Індонезії. Отже — досить тверді горішки...

Приявність сов'єтських військ у Північній Персії дала, як відомо, можливість сов'єтській політиці заінсценізувати там "стихійне" повстання місцевого населення проти перського центрального уряду, бо ні цей уряд, ні його військо не мають доступу до цих околиць. (Їх не допускають там Сов'єти). Але коли розглядаємо цю перську проблему, то не сміємо забувати, що це властиво не перське питання, а справа перських нафтових теренів поміж союзниками. Але про це одверто нерадо говориться...

Перська делегація жадала в Лондоні на нарадах ООН, щоб Совітська Росія не вмішувалась у внутрішні справи Персії, щоб перські війська назад одержали можливість свобідно діяти у свому власному краю, щоб перським військам дозволено вмашерувати у перську північну провінцію Азербейджан та, щоб сов'єтські війська й сов'єтські урядовці до березня ц. р. покинули Персію.

Сов'єтський представник, заступник комісаря закорд. справ Вишинський (перший прокурор, відомий обвинувач із багатьох політичних процесів проти "врагов сов'єтської родіни") виявився мабуть багато гладший і гнучкіший від Молотова. Гнучкіший може й тому, що він правник і знає всі правничі закарлючки. Тому й Сталін післав до Лондону цим разом не ортодоксійного большевика Молотова, а саме Вишинського.

Він то в живі очі заперечив твердження перського делегата, що Сов'єтська Росія не хотіла й не хоче говорити безпосередньо з Персією у оправі повстання у Північній Персіі і відкликання сов'єтських військ з цього терену. Навпаки, Сов'єтська Росія, казав Вишинський, все була готова й тепер дуже хоче говорити з перським урядом на цю тему. Виходило б отже, що перські делегати просто оклевечують сов'єтський уряд перед світовим парламентом (ООН)...

Рада Безпеки ООН рішила в тій справі по-соломоновому. Щераз передати цей спір Сов. Росії й Персії на безпосередні переговори між ними обома, але під умовою, що Рада кожночасно може зажадати звіту зі стану цих переговорів. Таке рішення по суті є поразкою Сов'єтського Союзу, бо воно означає контролю над тим, що роблять Сов'єти з малою Персією, чи радше контролю над тим, які їхні заходи в справі того, щоб загарбати всю перську нафту.

В міжчасі сов'єтський уряд повідомив Раду Безпеки, що віддав контролю над північно-перськими залізницями перському урядові. — Чи органи НКВД дадуть перському урядові дійсну можливість контролі над цими залізницями, про те політична хроніка покищо мовчить...

Дипломат: кулаком об стіл...

Другий горіх лондонського немовляти — ООН був ще твердший. Ним була справа приявности бритійських військ у Греції. Вишинський домагався негайного відкликання бритійських військ з Греції, бо мовляв, приявність цих військ у Греції є підпорою для грецьких "реакціонерів", які, як напр. монархісти, тероризують "демократичні" грецькі елементи. Перебування англійських військ у Греції, казав далі Вишинський, не є оправдана необхідністю оборони ліній зв'язку (шляхів), а зате є небезпекою для світового миру.

На те представник Греції прочитав заяву комітету бувших і теперішних міністрів Греції, членів різних політичних партій, в якій сказано, що приявність бритійських військ у Греції необхідна для вдержання миру й ладу, а теперішній грецький уряд заявив устами свого делегата в Лондоні, що цей уряд сам запросив бритійські війська до Греції і тепер просить, щоб вони далі там залишились.

Після того склав заяву мін. Бевін. Її зміст такий: "Думаю, говорив Бевін із характеристичним для нього сарказмом, "що мова представника Сов. Росії переконала нас не в тому, що необхідно відкликати бритійські війська з Греції, але навпаки, що треба там ще більше цих військ післати."

Потому опрокидував Бевін аргументи Вишинського. Це неправда, казав далі Бевін, що Сов'єти все інтересувалися справою Греції. Вони висували її тільки тоді, коли обговорювано справу Румунії, Болгарії і Польщі. Це є сов'єтський протиудар. Нісенітницею є твердити, що бритійські війська в Греції загрожують світовому мирові. Як Греція з малою армією і навіть з допомогою невеличких бритійських гарнізонів, могла б загрожувати напр. Болгарії, що має 100 тис. армію, не рахуючи 800-тисячної сов'єтськоі армії, розміщеної там, або Югославії, яка має 300-тисячну армію?...

Дійсною небезпекою для миру, продовжував Бевін, вдаряючи п'ястуком об стіл — є безупинна пропаганда з Москви й комуністичних партій у всіх краях проти англійського народу й уряду так, неначе б не було договору приязни між Великою Британією і Сов’єтами. Небезпекою для миру світа є цькування одних проти других і сіяння взаємних підозрінь.

Свою промову закінчив бритійський міністр домаганням, щоб Рада Безпеки відповіла на питання — чи приявність бритійських військ у Греції загрожує світовому мирові, чи ні.

Гнилий компроміс.

Довго вовтузилась Рада Безпеки з цією дразливою справою. Вишинський висував усякі правні крючки, але Рада однозгідно в голосуванні рішила, що приявність бритійських військ у Греції не є небезпекою для миру. Бачучи свою програму, Вишинський взяв назад свій внесок про негайне відкликання бритійських військ з Греції. Тому настала "дипломатична радість" серед присутніх, а Вишинський і Бевін та Стетініюс подали собі руки, заявляючи, що все ж таки при добрій волі можна, не зважаючи на деякі розходження, знайти добру розв'язку та що в майбутньому вони ще попрацюють для закріплення тривкого миру...

Можна сподіватись, що Сов'єти передбачували, що вони не перепруть свого становища в цій справі. Але не про це ім йшло. Це був тільки зручний меневр, щоб випередити евентуальний закид, що Сов'єти тримають міліонові армії в Польщі, в Румунії і Болгарії та що не дають цим краям можливости вибрати свої парляментарні представництва й уряди на дійсно демократичних основах та стати їм дійсно незалежними державами. Мовляв: Коли може бути англійська армія в Греції, хоч бритійці не мають потреби обороняти там шляхів сполуки, то чому не може бути сов'єтська армія для зберігання сов'єтських шляхів сполуки до їхніх західних "сфер безпеки"...

Із прикладу останнього перебігу нарад у Лондоні видно, що перед "об'єднаними" народами чимраз частіше виринають "тверді горіхи" давно неполагоджених противоріч, які навіть за зеленими столиками доводять до гострих конфліктів, і яких таки не вдається "розкусити".

Бо розв'язування цих справ "гнилими (компромісами" — це лиш відкладання нерозв’язаних конфліктів на кілька тижнів чи місяців дальше. Бо сьогоднішні організатори мира не узгляднюють, або не хочуть узгляднювати, що в основу тривалого мира мусить увійти знищення кожної, а не лиш одної тиранії, та повна свобода для всіх, а не лиш декілька народів світа. Недобачувати цього значить — наразити "немовля" на те, що при найближчій нагоді поломить свої слабі зуби на подібному горішку.

З нюрнберзького процесу.

Нюрнберзький процес проти німецьких воєнних злочинців має на меті не тільки доказати вину підсудних, але також бути засобом для перевиховання німців, має доказати погубність націонал-соціялістичної ідеології та жахливу злочинність гітлерівського режиму. Одначе світова й німецька преса стверджує, що цей процес не викликав такого сильного вражіння на німців, як цього дехто сподівався; серед значної їх частини має вік і протилежні наміреним наслідки. Чому воно так? Глибше пояснення цього дало б цікаву психологічно-соціологічну студію та багатий матеріял для основнішого висвітлення психології й національного характеру німецького народу та після-воєнного отупіння людського сумління.

Але поминаючи це, можна з певністю ствердити, що приявність на процесі представників сов'єтської Росії в ролі суддів і обвинувачів рішуче не причиняється до піднесення поваги цієї імпрези з очах світової опінії та до безсторонности й заінтересованости всіх її аранжерів.

Наприклад, якщо мала б бути застосована дійсна справедливість у того роду процесах, то на лаві обвинувачених мали б засісти також ті, хто видавав і виконував накази розстрілів і тортурування міліонів людей у підсов'єтській Україні та в інших краях, що опинились під большевицькою владою від 1917-го р. аж до найновіших часів, ці хто наказав і перевів у життя штучний голод в Україні, від якого вимерло найменше 8 міліонів українців, ті, хто наказав висилку міліонів невинних людей у конц-табори Соловок, Колими, Казахстану, у Сибір... Словом, деякі судді й прокурори і ті, що їх післали до Нюрнбергу мусілиб засісти на лаві обвинувачених. Але на такий процес прийдеться ще трохи почекати...

Покищо можна тільки ствердити, що нацистівські гештапівці виявились непоганими учнями большевицьких енкаведистів. Бо ж, як напр. стверджує свідок, французька комуністка Н.К. Вайян-Куттюріє, транспорт нових жертв до табору в Авшвіц зустрічала святочно одягнута капеля дівчат мельодією з опери "Весела вдовичка" і з "оповідань Гофмана". Старих людей, дітей і матерей негайно вилучували із загалу в'язнів, вели до будинку з написом купальня з там їх загазовували. Новоприбулий транспорт жидівок до Авшвіцу приневолювали писати до своїх рідних поштові картки такого змісту: "Нам тут живеть добре, ми працюємо і ждемо на ваш приїзд."

Черговий свідок др. Балаховський заявив, що в таборі Бухенвальд ведено "наукові" досліди над тифом, при чому "дослідними кріликами" були в більшості сов'єтські полонені. Від таких інєкцій вмерло там від тифу 750 осіб.

Французький прокурор Дюбост заявив на основі зізнань свідків, що з 250 000 депортованих з Франції до Німеччини при житті залишилось тільки 35 000.

Після переслухання свідків; які доказували вину обвинувачених, виголосив представник французького обвинувачення Дюбост заключну промову і зажадав кари смерти на підсудних. В цій промові Любост між іншим сказав: "Ми тут бачили чим може стати нарід, який погорджує чеснотами політичної свободи, громадянської рівности й братерства людей. Такий нарід забуває, що всі люди родяться рівні і мають однакові права, що основне завдання держави лежить у тому, щоб дбати про зберігання свободи духа й братньої солідарности у суспільних взаєминах та дбати про зберігання міжнародних інституцій. Цей (німецький) нарід дозволив позбавити себе сумління і своєї душі. Тирани розбудили в нього-найбільш примітивні пристрасті та вможливили виконування жахливих вчинків..."

Все це свята правда, але чи зрозуміли глибокий сенс цих слів також большевицькі представники міжнародного трибуналу й обвинувачення? Очевидно, що зрозуміли, але тут за російським байкарем Криловим можна сказати: "А кіт Баська слухає моральних проповідей кухаря та їсть..."

[На сторожі, 15.02.1946]