Великий український режисер, артист, продюсер Сергій Проскурня помер 1 лютого на 64-му році життя.
Про це у понеділок увечері повідомила театрознавець Ольга Стельмашевська. "Я не знаю, як про це сказати, написати, вимовити, подумати, усвідомити. Сергія більше нема з нами", – повідомила вона у Facebook.
Інформацію про смерть Проскурні підтвердив колишній міністр культури Євген Нищук. "Це був не просто режисер, видатний культурний діяч, філософ. Я його називав – наш Драматург. Важко осягнути масштаби подій, яких торкалось його серце та креатив", – прокоментував Нищук.
Сергій – життя, карнавал і рух. Сергій – очі в душу, посмішка, яка підтримає і розвеселить, трохи філософської печалі, щоб наступної миті відштовхнутися від землі і бути головою в небесах. Сергій – авантюра, діяльність, проекти, нове. Сергію, ну, навіщо ж? Уже закінчився цей проклятий 2020-й, який стількох прекрасних забрав, і ірраціонально вірилося: треба, щоб усі дорогі пережили цей 2020-й, наче потім буде звільнення від законів смерті чи хоча б передишка. Ти пережив, і тебе нема… Повірити в це неможливо.
Сергій Проскурня народився 28 листопада 1957 року у Львові.
Ще дитиною захопився мистецтвом. Навчався у Львівській дитячій музичній школі – грав на скрипці. Згодом зі сім'єю переїхав до Черкас, де продовжив учитися музиці в училищі імені Гулака-Артемовського. Грав в оркестрі, брав участь у кількох театральних гуртках Черкас. Писав музику, створив радіостудію в училищі, організовував театралізовані вечори та концерти.
Перші навички театральної режисури здобував у Москві.
Під час військової служби в Харкові захопився творчістю Леся Курбаса; згодом заснував фестиваль "Мистецьке березілля".
Після армії вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого.
Я знав його з буремних 90-х. Безмежно талановитий, геніальний, видатний, але такий смішний і такий... свій... В останні два роки у нас знову була тісна творча співпраця. Купа проєктів... Він хотів мене причепити на будівельний кран (всесвітній марафон 50-річчя "Червоної Рути", що не відбувся через ковід-19), на якому я мав співати пісню Володимира Івасюка, і спитав, чи я не боюся висоти?.. А я боюсь таких ось новин... Страшних... В яких раптово обривається життя.
У 1983 році ще студентом Проскурня почав працювати у Драматичному театрі імені Івана Франка в Києві. Дипломна робота – спільна з Адою Роговцевою вистава "Чайка" (за Чеховим), у якій дебютува Остап Ступка.
Із 1984 року вів активну діяльність щодо повернення в Україну Леся Танюка. Спільно з Танюком брав участь в організації театральних вечорів, у тому числі – дебюту поетичної групи "Бу-Ба-Бу".
Бу-Ба-Бу багато років потому: Андрухович, Неборак, Ірванець і з ними Проскурня
1985 року поставив виставу "Камо" у музеї "Золоті Ворота". Одержав диплом за найкращу режисуру у фестивалі-конкурсі, присвяченому XXVII з'їзду КПРС. Після чотирьох показів виставу заборонили за авангардне трактування ролі революціонера.
Ставив радіовистави на Українському радіо за Лесею Українкою, Олександром Олесем, Ліною Костенко.
Влітку 1988 у Києві провів серію геппенінґів на екологічну тему "Віримо, що не помремо". Її Вікіпедія описує як заявку на створення українського театру-студії "Будьмо!".
У 1988-1989 роках брав участь у розробці концепції фестивалю популярної пісні та сучасної музики "Червона рута". Стояв біля витоків театрального фестивалю у Львові "Золотий лев".
У 1990-му – автор концепції та головний режисер фестивалю нетрадиційних жанрів мистецтва "Вивих" (Львів). Перформенс "Прокидання поезії" на сцені Львівської опери. Акції спільно зі Студентським братством Львова. Учасник "Революції на граніті".
Дорогий ще на землі Сергію, важко узгодитись з Господньою режисурою, але... Зараз крізь сльози вибудовуємо твій останній празник, який буває раз в житті... Якщо твоя Душа мене чує, – я тихо шепчу: я люблю тебе і дякую за все...
генеральний директор Львівського національного театру опери та балету.
У 1990-2000 – автор низки вистав, засновник фестивалів; продюсер; менеджер. Виступав із гастролями, а також із лекціями за кордоном. Брав участь у започаткуванні кількох мистецьких та молодіжних організацій. Працював на державній службі. Брав участь в організації урочистих подій і державних свят.
У 2009 році працював художнім керівником Одеського національного академічного театру опери і балету.
У 2009-2011 роках повернувся до театральної роботи в Черкаси.
Це було давно. Влетіла я в театральну залу Театру оперети, за кілька хвилин мали розпочати гастрольну виставу європейського театру, на яку важко було потрапити.
Наші місця були поруч, ми привіталися:
– Гарно виглядаєш, – каже Сергій.
– Ой, та ледь встигла, зранку озвучка, потім репетиція, ще в школу до сина, ще кілька справ і сюди на сьому, а ще й треба було так одягтися, щоб і тут і там комфортно було.
Пролунав другий дзвінок. І раптом Сергій бере мене за руку:
– Ходімо, швиденько!
Він підлітає зі мною до буфету, замовляє мені бутерброди, тістечка, каву і каже:
– Ти ж голодна, якщо ти зранку бігаєш, то ти ж не встигла навіть нічого поїсти за весь день.
–Але вже третій дзвінок!
– Спокійно поїси і тоді ми підемо на виставу.
Це було так несподівано. Ніхто й ніколи так не робив для мене. Я потім жартувала, що з того моменту Ти в моїх очах піднявся до Небес.
У 2013-2014 – втілив масштабний кінопроєкт "Наш Шевченко", для котрого частину сюжетів знімав на Євромайдані.
9 березня 2014 року на 200-річчя ТГШ випустив фільм "Тарас Шевченко. Ідентифікація".
У 2014-2017 роках – режисерував святкові концерти до Дня Незалежності України.
У 2019 році презентував 24-серійний документальний серіал "Україна всесвітня".
Перед цим Різдвом режисував проєкт "ТЕЛЬНЮК: Різдвяні пісні".
02.02.2021