Ця вежа слів – не вавилонська вежа...
Не-до-завершеність –
Це місце для жаги,
Аби до-вершеність Високий Верх тут ви-вершив...
Аби це слово вибігло саме
На верховини
Жваве і веселе,
Як внук Богдан
(Аж я за ним задихався).
У нього ноги – ровером треновані.
Такі ж легенькі,
Як і щирий сміх.
Тут – більше простору
Для сміху,
для відлуння,
Аніж на львівських вуличках вузьких.
Дає енергію сам простір ви-бігання
Дає сю міць роз-логий гін увись.
Дає снагу для ноженят
Для сміху
Для цих небес,
Що ледве-ледве стримують
Сей ріст рвучкий карпатського хребта.
Для радощів
Із дідом
Із сестричкою.
Із промінцями, травами, орлами
Із кружеляннями орлів над поміжгір’ям
Зі жвавим цим метеликом,
зі словом
Що лине
Лине, лине
Самочинно
Між порухів пругких і кружелянь,
Бо ж гін гори – у ви-біганні внука...
Згадай-но, як сказав був Рене Шар
В своєму вірші, – у “Числі Чотири”:
“Птах – не спиняється”...
А мрійниця бджола
Зумчить-брумчить в суцвіттях Іван-чаю.
А – третім – я,
Четвертим – цей верлібр.
.........................................................
.........................................................
Благословенна сплутаність чуттів
Благословенна сих рядків розхристаність
Благословенна слів моїх сваволя
Благословенна вежі недо-вершеність
Благословенна ця відсутність мислі.
Свіжінь наснаження
У вибіганні д’горі
У за-біганні поза межі слів.
Розкрилля слів і скрик несамохіть
І незбагненна радість,
Наче здобич
В несамовитому наздоганянні
Дня.
Липень, 2007 року.
13.12.2020