Сьогодні, 13 грудня, на 72 році життя відійшов у вічність філософ, антрополог, етнолінгвіст і поет Роман Кісь. Причина смерті – ускладення коронавірусної хвороби.
Соцмережі наповнені цією сумною звісткою – померла світла людина, яка заслуговувала на любов і шану багатьох.
"Це друг мого тата. Вночі Ковід забрав його. Ми мали зустрітися, він так хотів поговорити зі мною про те, що не міг сказати на камеру у проєкті "Чубай. Говорити знову". Пан Роман їхав у потязі з Києва до Львова і купив "П'ятикнижжя" і цілу ніч читав книгу свого друга... казав, що фільм зцілив його минуле. Хай їм там всім добре, великим людям, котрі творили сучасну Україну! Світла пам'ять!" – поділилася спогадом донька Грицька Чубая Соломія.
"...Світ втратив філософа, хоч наразі не зі світовим іменем, але світового значення. А Україна –подвижника її ідеї. Роман Кісь - автор фундаментальної теорії смислів у філософії. Двічі репресований у радянські часи за участь в українському дисидентському русі. - Оригінальний мислитель, який опрацював дороговкази культурної і політичної дерусифікації України і самовіддано докладав особистих зусиль для їх практичного втілення в роки Незалежності.
Для мене залишається подиву гідним як Роман встигав одночасно писати фундаментальні філософські праці, наповнювати змістом, видавати власним коштом і особисто поширювати серед українських воїнів на Південному Сході газету «Поштовх» (продовження справи загиблого під Іловайськом Юрія Матущака), брати участь в обох Майданах і скільки небуть політично значимих протестних акціях у Києві на захист української мови, прав академічної спільноти…
Роман не прагнув нагород, багатства, чи респектабельних товариств. «Навіщо бродязі репутація ?- казав він. Роман був занурений у свої паралельні інтелектуальні світи, на ходу творив і був людиною енциклопедичних знань...", - сумує через цю втрату Ігор Марков.
"Один із найбільших мислителів Львова, дисидент, анахорет і подвижник – автор книг, які нам ще слід прочитати", – написав головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї», генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв Тарас Возняк. З його допису стало відомо, що Роман Кісь мав стати цьогорічним лауреатом ордена "За інтелектуальну відвагу", однак... не встиг.
"Мені вдалося попросити його прийняти цю відзнаку, якою вшановуємо дійсно інтелектуально відважних. І він згодився. А потім дзвінок – вибач, маю той коронавірус... І сьогодні як серце обірвало... Земля тобі пухом, друже... " – пише Тарас Возняк.
13.12.2020ДЛЯ ДОВІДКИ:
Роман Кісь народився у Львові 9 травня 1949 року. Його тато – історик, професор Львівського університету Ярослав Кісь.
Роман закінчив філологічний факультет Львівського університету і відтоді працював науковим співробітником Інституту народознавства НАН України.
Був учасником літературного середовища 1970-х рр. у Львові, що гуртувалося навколо Григорія Чубая і підготувало два номери самвидавного мистецького альманаху «Скриня». У 1-му випуску Роман Кісь опублікував два верліброві вірші («Хлопчик», «Бойківська зима») і уклав для Товариства «Квестіонар», в якому наголосив на небезпеці мовної уніфікації («Сим квестіонаром кладу собі за мету не тілько убезпечити нас од загрози уніформізму і подальшої дії колєктивної прессії, але створити підвалини правдішньої єдности за принципом доповнювальности цілковитих ріжнорідностей»).
Зразу після виходу 1-го номера «Скрині» (1971) його автори були піддані переслідуванням КГБ.
Підготував кандидатську дисертацію «Сімейний побут гуцулів українських Карпат». Проте наприкінці 1975 року Вища атестаційна комісія СРСР заборонила подавати дисертації до захисту іншими мовами, окрім російської. З цього приводу Роман Кісь написав листа з протестом на адресу ВАК, відмовившись захищати дисертацію.
Перебував на Чукотці протягом 1976–1979 рр., куди поїхав, щоб вивчати побут чукчів-оленярів.
В роках 1980–1981 працював у скансені Шевченківського гаю, звідкіль декілька разів його забирали на бесіди-допити до УКДБ. Одночасно задля заробку працював вантажником на «Молдвинзаводі» в цеху готової продукції.
У 1981-му йому інкримінували злісне хуліганство і ув'язнили на 3 роки (насправді за статтю проти русифікації України). У 1981–1982 рр. відбував покарання у Бердянську на 77-й зоні, потім «з нагоди 60-річчя створення СРСР» відправили «на хімію» на Лисичанський нафтопереробний завод, де працював бетонувальником. В часі ув'язнення познайомився з християнами-баптистами, які відтоді постійно надавали йому суттєву підтримку. Вдруге заарештований у 1985 році за відмову відбувати збори офіцерів запасу. Він вимагав, аби його зарахували для участі в зборах рядовим запасу, оскільки обов'язки офіцера передбачали атеїстичну пропаґанду. Перебував в місці позбавлення волі «на зоні» в Маневичах Волинської області включно до 1986 року.
